Кому пільги?

Наша країна практично безперервно хворіє. Хворіє виборами. Не встигнуть закінчитися президентські, починаються парламентські, а там, дивись, і дострокові, щоб не розслаблялися. Хіба тут дійдуть руки до реформи соціальної системи? Більше того, після кожних виборів розділи статей про пільги та соціальні виплати навпаки приростають усе новими і новими пунктами. І якщо ініціатива Президента України Віктора Ющенка про виплату допомоги при народженні дитини, визнають фахівці Мінпраці, реально допомогла покращити демографічну ситуацію в країні, то чи такими ж ефективними є інші пільги, чимала частина яких дісталася у спадок від Радянського Союзу?

Перевірити це взялися Міжнародний фонд «Відродження» та Центр громадської експертизи в рамках проекту «Права людини». Днями експерти представили на суд громадськості результати аудиту вітчизняної системи пільг та соціальних виплат, які фінансують із державної кишені. «Під час дослідження ми з’ясували, що видатки на соціальний захист у нашій країні є найбільшою статтею бюджету, — каже Ольга Романюк, директор економічних проектів Центру громадських експертиз. — Я маю на увазі зведений бюджет — державний плюс місцеві. Цікавий момент: стаття про соціальні видатки не містить геть усіх видатків. Частина їх «розкидана» по інших розділах бюджету: щось «сидить» в обороні, щось — у статті про громадський порядок і безпеку, щось — в охороні здоров’я та економічній діяльності тощо. Тобто повної картини, куди йдуть соціальні гроші, ми так і не бачимо! Ми порівнювали видатки на соціальну сферу з країнами Організації європейського співробітництва та розвитку (ОЄСР). Довелося додати сюди видатки на охорону здоров’я (оскільки в більшості держав її включає в себе соціальна сфера) плюс позабюджетні децентралізовані фонди соціального страхування і деякі житлові програми. У результаті отримали вражаючу цифру. У 2008 році видатки на цю сферу становили 29,05% ВВП. Більше виділяють на «соціалку» тільки Франція і Швеція. Коли ж ми вирішили подивитися, скільки цих коштів у нас припадає на одну людину — отримали 1677 доларів на рік (з урахуванням індексу купівельної спроможності). А в Люксембурзі, наприклад, ця цифра становить 16 тисяч доларів. Меншими ніж в Україні є видатки на одну людину тільки в Кореї та Мексиці».

Фахівці кажуть, що таку сумну картину маємо через низький ВВП, а також через те, що система соцзахисту працює неефективно. Адже велика частина коштів витрачається на пільги, які застаріли. Експерти наводять приклади: скажімо, першочергове забезпечення продуктами певних категорій. У часи радянського дефіциту і черг це мало сенс, але наразі такої проблеми не існує. Або пільги на проїзд у міському транспорті. «У деяких містах немає комунального транспорту, а пільги є, — пояснює голова правління Центру громадської експертизи Любомир Чорній. — Держава обраховує цих людей і закладає на них гроші в бюджет». Або, скажімо, пільга на позачергове встановлення телефону суддям. А чи є сьогодні взагалі проблема встановити телефон? — дивуються експерти.

«У соціальному законодав­стві прописані певні види пільг, на які немає жодного рядка видатків у бюджеті. Це означає, що їх ніколи не буде профінансовано. Наприклад, виплати тим же «дітям війни», — каже Ольга Романюк. — Водночас якщо всі неефективні пільги скасувати, то країна може заощадити як мінімум один мільярд доларів!».

«Пільги не беруться нізвідки. Їх надають за кошти платників податків, тобто за наші з вами гроші, — додає Роман Романов, експерт фонду «Відродження». — І це нормально. Але чи ефективний їх розподіл? Повірте, утримувати штат чиновників, які папірці перегортають, дорожче, ніж просто заплатити людям більшу зарплату, при якій вони не матимуть потреби в пільгах».

Фахівці переконані, що соціальна допомога має бути адресною. «Треба точно знати, якої саме підтримки потребує кожна конкретно людина, можливо, якраз не тієї, що передбачає закон», — продовжує Роман Романов. У нашій системі соцзахисту іноді дійсно доходить до абсурду. Моя далека родичка з Житомирщини — інвалід, ще в дитинстві втратила руку. Вона має право на безплатне протезування, але — на житомирському підприємстві, де виготовляють протези. Вони їй з певних причин не підходять. Тоді як протези київського заводу — те що треба. Але жінка не може протезуватися у столиці, бо вона територіально закріплена за житомирським заводом і тільки тут їй проплатять виготовлення нової руки. «Якби ж мені дали ці гроші і право вибору...» — каже жінка. Але ні, не можна. Пенсіонерка змушена вирішувати свої проблеми власним коштом. То чи потрібна така пільга?

Експерти кажуть, що економічна криза — великий союзник у справі оптимізації пільг. На жаль, це невигідно політичним силам. Бо їм хочеться виглядати привабливо перед виборцями. «Роботу з перегляду пільг можна було б провести за рік і заощадити кошти на нагальніші потреби держави. І це було б значно краще, ніж бігати по різних країнах та просити, аби нам дали мільярд доларів у кредит», — підсумовує результати дослідження Любомир Чорній.

ДО РЕЧІ

За даними Центру громадських експертиз, в Україні є щонайменше 58 законів, які гарантують українцям пільги. 45 категорій громадян мають пільги за соціальною ознакою, 57 категорій — за професійною і 14 — за заслуги перед державою. Ці 116 категорій громадян мають право на понад 125 видів пільг. Але ця цифра не враховує членів сім’ї пільговиків, на яких теж поширюються деякі соціальні преференції. Окрім того, є 76 видів соціальних виплат (допомоги, відшкодування, компенсації), право на які має 132 категорії громадян.