Відкриття другого крила «Мистецького арсеналу», хоча й тимчасове, однак уже встигло стати грандіозною подією в культурному житті столиці. Після закінчення «Гогольфесту» «Мистецький арсенал» продовжуватимуть реконструювати, а роботи там справді непочатий край. Дірки в підлозі прикриті дошками, зі стін сиплеться пісок, повно пилюки. Такі умови не прикрашають камерної, літературної, театральної сцени. Та, здається, від цього тільки виграє виставкова частина фестивалю сучасного мистецтва.
Експозицію продумували два місяці. Запросили більшість просунутих галерей Києва. Всі куратори, як один, збіглися на заклик, адже коли ще їм удасться показати свої проекти такій великій кількості відвідувачів. Тим більше що 200–літні інтер’єри з високими стелями, вікнами і колонами дають можливість без особливих мозкових атак розмістити артефакти так, що кожному, хто б зайшов у зал, дух перехопило від здивування. Виставка займає на першому поверсі вісім малих залів і на другому — три великі по обидва боки. Заляпаність картинками починається у фойє «Арсеналу». Вхід і перше сусіднє приміщення кафе–бару віддали Московському музею сучасного мистецтва Free Wi–Fi. Після перегляду комп’ютерних малюнків формату А–4 складається враження, що гортаєш примітивний шкільний журнал підлітків, яких поглинув Інтернет. Жодної концепції.
Перший поверх мав би бути візуально найзмістовнішим — якщо не окремими проектами, то загальним виглядом. Великі полотна Сергія Савченка під назвою «Співаючі голови» переходять до готичної графіки пам’яті Ігоря Лещенка. Присмак кладовища від яскраво наляпаних картин, котрі куратори «Ейдосу» назвали шпалерами та інтер’єрами, відгороджує паркан із металевих корів і вербових скульптур Олександра і Тамари Бабаків. Ніякого відкриття немає в роботах Олександра Каднікова. Поєднання танки і напівоголених дівчат, Гітлера в одязі із секс–шопу, дало не мистецтво, а кітч на кітчеві. Минулого року фотографові Ігореві Гайдаю виділили на «Гогольфесті» маленький квадратик для його відьом. Цього ж зі своїми дівками на мітлах митець розігнався на цілий зал. Якби не відео про процес фотозйомок, відвідувач не зупинився б там і на хвилину. Гайдай закриває перший поверх виставки старшого покоління. Як відомо, що останнє бачиш, те й запам’ятовується. Для порівняння варто згадати виставку «Із глибин» у першому крилі «Мистецького арсеналу». Там теж є роботи деяких із цих художників, які заставляють замислитися про духовність. А тут ефект, ніби мистецтвом заправляють відьми на шабаші.
Молодим і маловідомим художникам віддали другий поверх. Проект назвали «Початком нового періоду в історії мистецтва». Незрозуміло, що нового у сільському гламурі Антіна Мухарського, шахтарському фольклорі Мініна, «Бабушках» Любові Малікової, яка з народних хусток пошила велетенського дивакуватого звіра, сфотографованих квіточках Івана Джода або ж інсталяції «Гніздо Альбатроса» куратора Адама Нанкервіса, де посередині купи вугілля встромлена труба, що димить. На тлі такої експозицієї сучасних художників навіть риштування, відра робітників та інші будівельні предмети виглядають неперевершеними арт–об’єктами.