Інший погляд: про воєнний альбом Андрія Котлярчука «Звільнена Київщина»
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
Це — перша «Червона рута» в Чернівцях. Багато меломанів і міліціонерів. (Фото з сайту chervonaruta.info.)
Сьогодні у Чернівцях стартує ювілейна «Червона рута». Двадцять років тому — у 1989 році — у тому ж місті вона вибухнула потужною новою українською музикою й іменами, що за цей час не відійшли у небуття й не загубилися серед сонму «собі подібних»: «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Кому вниз», Сестричка Віка, Марія Бурмака, Ірина Білик. Гілку першості серед фестивалів української музики «Червона рута» тримала до 1997 року, відкривши нам у Харкові Катю Чілі, «ТНМК», Юлію Лорд, «Тартак», потім конкурси теж відбувалися, але вже тихо і непомітно. Сьогодні «Червона рута» знову голосно повертається у музичний ефір країни. Але чи в тому статусі, що 20 років тому? У розмові з директором і батьком фестивалю Тарасом Мельником «УМ» відчула деякий скепсис щодо таких перспектив.
— Тарасе Васильовичу, чи змінилися критерії відбору конкурсантів? Адже зараз, на відміну від перших «Рут», існує багато різноманітних конкурсів для молодих талантів.
— Ті конкурси не є цілеспрямованим пошуком молодих виконавців. На них потрапляють ті, хто вже відомий або може оплатити фонограму, костюми. А в нас усе безкоштовно, ми ще й допомагаємо молодим виконавцям готуватися до фіналу.
Щодо критеріїв, то вони залишилися тими ж: щоб це було сучасно, щоб це було українське — і мова виконання, і музика, і хореографія.
— Скільки етапів відбору на конкурс?
— Два. Цього разу було навіть три. Перший — у кожній області, по 200–300 учасників. Після обласного рівня був другий загальноукраїнський тур, у якому брали участь ті, хто міг іще «підтягнутися». Тепер — фінал у Чернівцях, де виступлять загалом 385 учасників у п’яти жанрах: рок, поп, акустична, танцювальна й інша музика.
— Хто в журі?
— Це відомі фахівці в галузі музики. Серед них — Тарас Петриненко, Кирило Стеценко, Анатолій Калениченко, Олег Скрипка заявлений, критик Олександр Євтушенко, виконавчий директор фестивалю і керівник відбіркових обласних конкурсів Мирослав Мельник, чернівецький музикант Левко Дутківський, фольклорист і керівник київського театру «Дай Боже» Ольга Мельник. Вони фахівці в усіх жанрах — обізнані з національною традицією і основними музичними течіями не тільки в англомовному світі, а й іспаномовному, арабському. На жаль, нових пошуків у наших виконавців часто немає. Приміром, при всій повазі до Ані Лорак те, що вона виконує, — це 1990–ті роки.
— Якщо переглянути списки лауреатів «Червоної рути» від перших і до останніх років, проглядається, що спочатку фактично всі вони були яскравими оригінальними музикантами, а потім оригінальність почала зникати. Як це можна пояснити?
— Я з цим не згоден. Ще в 1997 і 1999 роках були дуже яскраві: «ТНМК», «Тартак», «Радослав», «Росава». Цікавих багато, просто ви їх не знаєте. У нас такий нещасний шоу–бізнес, що нікого нового не допускає й не жалує українську музику. «Червона рута» зараз не може вийти на телебачення чи радіо, тому що треба платити: до 1999–го наші записи брали безкоштовно, а тепер — плати. Інформаційний ринок забрала всяка російська, англійська й інша чортівня. Це вони повинні платити за право показати нашу пісню! Як у Канаді, Франції.
— Ви говорите про музичні канали М1, М2, OTV?
— А ви подивіться — що там українського? Там плата неофіційна, але, звичайно, все продається.
— Які перспективи отримають переможці цьогорічної «Червоної рути»?
— У 1990–х переможці їздили в тури по Україні, набували досвіду, записували пісні, потім їх уже запрошували інші. Тепер також потрібна підтримка, але я не знаю, що буде після виборів: невідомо, яким буде уряд і Міністерство культури. Ми передбачаємо обов’язкові концерти й записи.
— Хто з лауреатів попередніх років виступатиме на ювілейних концертах?
— Багато: «ВВ», «Тартак», Бурмака, «Кому вниз», «ТНМК», Едуард Драч, «Моторолла», «Мертвий півень», Тарас Чубай, «Крихітка Цахес», Сестри Тельнюк.
— Чи буде легендарна Сестричка Віка?
— Ні. І «Братів Гадюкіних» не буде, тому що помер Сергій Кузьмінський. А Сестричка Віка вже не працює, на жаль.
— Але ж вона в Америці виступає.
— Вона виступає не як рок–виконавиця, а в театрі.
— Андрій Миколайчук?
— Ми не могли з ним зв’язатися. Багато з ким ми не могли зв’язатися, а багато хто з української пісні перейшов на російську.
— Ви робили цим людям пропозиції? Наталі Могилевській, Ані Лорак, Ірині Білик?
— Ні, ми працюємо на іншу культуру. І ще вони хочуть великі гроші.
— Який бюджет ювілейної «Червоної рути»?
— На фінал міністерство дало один мільйон гривень, приблизно таку суму — на підготовчий період. При такому масштабі — це невелика сума.
— Лауреати виступатимуть за гонорари чи за ідею?
— Чи тепер робиться щось безкорисливо? Можливо, могли б: вони завдячують «Червоній руті», що їх знайшли, підтримали, допомогли стати відомими. З іншого боку — ми вдячні, що вони тримаються українського, тому я вважаю, що їх за це треба підтримувати.
— Режисер «Червоної рути–2009» Тарас Грималюк каже, що нинішню подію не варто розглядати як відродження фестивалю...
— Це пошук пояснення, що таке сьогоднішня «Рута». Побачимо. Вона не зникала нікуди. Просто завдяки телебаченню, радіо, кучмівській і посткучмівській політиці, вона просто в тіні.
Перший розгільдяйський
Олександр Піпа, екс–учасник гурту «ВВ», лауреат «Червоної рути–89» у Чернівцях:
— Наш виступ був дуже авантюрний, тому що гітарист Юрко (Здоренко. — Ред.) не зміг поїхати. Я грав на гітарі, яку нам позичили «Брати Гадюкіни». Все було абсолютно по–розгільдяйськи. Ми виконували «Танці», «Колискову» й «Гей! Любо!». Потім цей запис вийшов на платівці в Канаді, хоча нічого цінного з музичної точки зору там не було. На фестивалі була дуже приємна атмосфера. Але щоб якесь значення він мав для кар’єри групи — такого не було.
Пісня у переддень Незалежності
Жанна Боднарук, лауреат «Червоної рути–91» у Запоріжжі:
— Я стала лауреатом у жанрі поп–музики, і це для мене було дуже важливо, тому що з того часу я почала свій підйом у стилі поп–фольк. Це був знаковий рік. 18 серпня ми мали заключний концерт, а 19 серпня стався путч. Тоді по радіо почали передавати мою пісню з «Червоної рути» «Нам бути!»: «Замовкніть каїни та брути./ Нам зводити храми, фортеці та хати,/ Нам сіяти зерна та пісню складати,/ Нам край матерів визволяти від бруду й отрути./ Нам бути!». А за кілька днів проголосили Незалежність.
П’яний, мокрий та смішний
Андрій Кузьменко «Кузьма», гурт «Скрябін», лауреат «Червоної рути–91» у Запоріжжі:
— Перші фестивалі 1989–го, 1991–го років — це був «український Вудсток» на тлі національного піднесення в Україні. Тоді позбирали все, що було яскраве. Потім фестиваль якось захирів, став ідеологічно слабеньким. Я так думаю, що включилися фінансові питання: хлопці замість того, щоб вкладати гроші у фестиваль, стали вкладати їх у будинки й машини. Але спочатку всі хотіли туди потрапити, бо то була гарантія визнання. І я особисто не вірив, що виступаю на тій сцені. Та й мій виступ був дуже смішний. Я дуже переживав і випив пляшку вина, потім спішив на сцену і перелізав через пожежний басейн, куди просто впав. Тому на сцену вийшов п’яний, мокрий, ще й фонограму вдвічі повільніше пустили.
То була не комерційна попса, а рок, протест
Володимир Бебешко, продюсер, аранжувальник, екс–басист Віки Врадій, лауреат «Червоної рути–89» у Чернівцях:
— Це був перший фестиваль, де виступили ті, хто не мав можливості показати себе, оскільки їх не пускали на телебачення, і які сиділи в підвалах, у так званому андеґраунді. Перша «Червона рута» стала вибухом, де всі показали, що в Україні є творчі сили. Там був неповторний настрій і емоційний стан. Коли ми приїхали на фестиваль, то не зважали, що жили в піонерському таборі, недоїдали, що міліціонери не пускали публіку — били її кийками, щоб зірвати фестиваль. Віка виконувала пісні «Ганьба» й «Шахтарські бугі». Там був дух і виплеск енергії. Не комерційна попса, а — рок, протест. Тому значення «Червоної рути» для української музики щонайбільше.
Хороша ідея, зіпсована людським фактором
Олександр Пономарьов, лауреат «Червоної рути–93» у Донецьку:
— Ідея гарна і на перших етапах реалізована. Але зіпсована через людський фактор: «завдяки» керівникам, я запам’ятав на все життя, що це не ті люди, з кими я пішов би у розвідку чи хотів би спілкуватися.
— Фестиваль має імідж події, що давала музикантам перепустку в життя. Чи став він для вас такою перепусткою?
— Це був мій перший фестиваль, перший вихід на сцену і перша перемога. Тоді таких фестивалів було небагато. Хоча про пісню «З ранку до ночі» організатори сказали, що це не те, що їм потрібно.
— Яку премію ви отримали?
— Яка премія? Магнітофон касетний? Ми також як переможці фестивалю їздили голодні у тури по Європі, де нас поселяли в келії по 40 чоловік.
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
У місті Парк-Сіті американського штату Юта в день відкриття кінофестивалю Sundance 23 січня відбудеться світова прем’єра другого повнометражного фільму українського режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». >>
До основної конкурсної програми 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю вперше за 25 років відібрали стрічку української режисерки: цьогоріч - це фільм Катерини Горностай "Стрічка часу". >>
Створену Кременецько-Почаївским державним історико-архітектурним заповідником за дорученням Міністерства культури та стратегічних комунікацій інвентаризаційну комісію - не допустили до роботи представники Свято-Успенської Почаївської лаври. >>
Список із 25 об’єктів світу, що потребують збереження оприлюднив Всесвітній фонд пам’яток (World Monuments Fund, WMF). Серед об'єктів, що увійшли до переліку на 2025 рік – столичний Будинок вчителя, турецьке місто Антак'я, історична міська структура Гази та Місяць. >>
«Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався», - писав Агатангел Кримський. >>