Давним–давно, коли я ходила до школи, початок нового навчального року знаменувався не лише зміною розкладу, появою складніших предметів та боротьбою за «посадочні місця» поближче до дошки. Для того щоб отримати допуск до споживання граніту науки, і першокласники, і старші діти мали пройти профілактичний огляд в «айболитів». Цікаво, що благородна мета шкільних медоглядів — виявлення проблем зі здоров’ям на ранніх стадіях — досягалася не завжди. Особливо у старших класах, коли ми мусили самотужки оббивати пороги поліклініки, щоб отримати бажаний штампик «здорова» чи «патології не виявлено». Пам’ятаю, що ніхто не був у захваті від нескінченних черг на медогляд: ні лікарі, яким треба було пропустити за день масу народу, ні справді хворі люди, які з видимим невдоволенням чекали своєї черги під кабінетом, ні самі школярі, на яких лікарня навіювала нудьгу. Тому найчастіше «огляд» полягав у короткому обміні фразами на кшталт: