Короткометражні «Мудаки»

Днями в столичному кінотеатрі «Київ» оголосили про нову провокацію від українських режисерів і компанії «Артхаус Трафік». Це «Мудаки (Арабески)» — перший український альманах короткометражок. Його знімають без бюджету. А в прес–релізі назвали «антиподом карамельного «Париж, я люблю тебе».

Жлобство популярнішає

Генеральний продюсер проекту, режисер Володимир Тихий («Мийники автомобілів», «Весела компанія», «Ґудзик», «Таємничий острів») розповів, що «мудацька історія» почалася близько двох років тому. У кіношних колах «завелася» ідея зняти фільм–освідчення Києву. Хтось пожартував: актуальніше буде про мудаків. Тож замість «Києве мій» режисери взялися обстьобувати соціальне явище.

«Найдефіцитніше, що ми пропонуємо, — історії про звичайних людей, тут і зараз. Вибір теми не викликає запитань у режисерів», — пояснює Володимир Тихий. Роман Бондарчук, один із учасників проекту, підхоплює: «Років 15 ми шукаємо героя свого часу. Треба шукати серед відморозків, бо вони всюди й тільки вони органічні». Мудацтво, жлобство й інші потворні реалії популярнішають. Скажімо, навесні Антін Мухарський оприявнив арт–проект «Жлобство», нещодавно в кіно крутили комедію про «ЛОпуХІВ», знайомі хапаються за боки від «Файної Юкрайни», тепер «Мудаки» вродилися. Кого саме мають на увазі режисери, знімаючи «про звичайних людей»? «Різниця між мудаком і жлобом принципова, — каже Володимир Тихий. — Жлоб — людина без освіти, без смаку, яка через брак цих речей поводиться невиховано. Мудакові не бракує освіти чи грошей. Це соціально–культурні нігілісти, яким начхати на цінності. Це стиль, філософія». А також — імідж. Може, й цілої держави? «Ми не збираємося творити імідж. У нас соціальне завдання — звернути увагу глядача на проблеми, — резюмує генеральний продюсер. — Якщо когось обуримо — теж добре. Може, зніматимуть своє й інше».

Наголошують, що знімати легко: нема грошей, інвесторів, а отже, й чужих вимог та приписів формату. Плівку замінили «цифрою», оператори мають власну техніку, продакшн і постпродакшн роблять дружні компанії, знайомі актори теж грошей не беруть. Українське кіно реінкарнується в малих формах.

Незафіксоване покоління

Денис Іванов, директор компанії «Артхаус Трафік», вважає, що «покоління, яке виросло в незалежній Україні, ніде не зафіксоване. Зараз можна зробити фільм, який принесе гроші від глядача, а не базуватиметься на державній допомозі чи інвесторах, зорієнтованих на поганий смак. «Мудаки» і є конкретно кіном покоління: воно життєздатніше, ніж багато іншої сучасної продукції».

Утім українські арабески — зовсім не чорнушні. «Більшість фільмів — комедії», — пояснив директор «Артхаус Трафік». Володимир Тихий додає: «Ми відійшли від традиційного українського кінотрагізму. Намагаємося стримано жартувати». Автура проекту ще формується: зняли чотири фільми, приходять нові режисери, дати прем’єри поки нема. Мета — зняти півторагодинний матеріал, вивезти його на відомі кінофести (в Каннах, Венеції) й пустити на великих екранах. «Артхаус Трафік» уже три роки постачає в Україну барвисті збірки короткометражок Future Shorts від однойменної лондонської кіномережі. Арабески ж мають стати окремим, цілком українським проектом.

Після презентації глядачам представили нову добірку Future Shorts, паралельно показали фільм Тихого «По дорозі» із проекту «Мудаки (Арабески)». Аудиторія реготала і майже після кожної короткометражки плескала.

Наостанок лишається запитання: чи може подібний проект зробити режисера більш відомим? Ми поставили його режисерці Вірі Яковенко («Народжені в Україні», «Повернути Віру», «Ігри в солдатики», «Контракт»), яка знімає для «Мудаків» фільм «Бажаєш таксі?». «Відомість — не перша мета, — вважає режисерка. — Це вже, можливо, гра на професійне виживання: проект, який протиставляється формату, продукції для телеринків. Він має привернути увагу до режисерів і може пізніше дати нам змогу перейти на бюджетні
проекти».

Аніта ГРАБСЬКА

ВРАЖЕННЯ

Рада Загорська, музикант:

— Дуже цікаво. Розширює свідомість.

Олександр Ігнатуша, учасник проекту «Мудаки»:

— Це свобода, якої нам не вистачає. У придумках, засобах, ідеях. Авторів часто не обходить, зрозуміють їх чи ні. Ми про це думаємо завжди. Я їм заздрю».

Валентина Іщен­ко, акторка:

— Не­однозначно, але сподобалося. Особливо фільм Воло­димира Тихого. Коротко. Браво.

Любко Дереш, письменник:

— У мене цей тиждень був перенасичений кіном, тому насолоджувався дуже вибірково: Мішелем Гондрі, бельгійським фільмом «Один день із життя». Хитросплетіння сюжету, обернена й паралельна дія... Побачив, що не тільки я цим живу.

Андрій Москаленко, хімік–органік:

— Мені сподобалося все. Люди ж старалися.