Не книжки, а вічна пруха

Уже вкотре, відвідуючи Форум видавців, замислююся над питанням: невже люди так люблять читати, що відпрошуються з роботи, тікають з університетів, перетинають пів–України, аби потрапити на чотири дні у світ книжок до Львова? Чому такий ажіотаж, пояснила львівська поетка Галина Крук: «У мене немає вже сили щось дивитися і купувати. Але не в тому сенс Форуму. Я можу в будь–який час піти в книгарню й у спокійній атмосфері майже за ту саму ціну купити все що потрібно. Приходжу сюди за спілкуванням. Форум — це живий контакт між письменником і письменником, авторами і читачами. І яким би він не був, у ньому ховається найбільша розкіш». Електрик Ігор два дні поспіль стояв у черзі за квитками на Форум. Потрапити сюди його манило не спілкування, а спеціалізована література. «Все для юристів, про духовність, купа масової літератури. Свою технічну шукав цілий день. Знайшов і дуже тішуся з того. Купив книжку на 60 гривень дешевше, ніж у книгарні», — радіє Ігор.

Погоджуюся з двома своїми співрозмовниками та не можу ані слова закинути Юркові Прохаську. «У Європі спостерігається новий підхід до книговидання і книгорозповсюдження. Місце утримання для книжки дуже дороге, тому книгарні зберігають тексти на електронних носіях. Читачеві на його очах за десять хвилин із цього електронного каталогу видруковують книжку і вбирають у палітурку. Це регулює необхідну квоту паперу», — Прохасько радить перейняти досвід і не перенасичувати книжковий ярмарок. Та якби він був видавцем, заспівав би іншої. «Форум — це Великдень. Кожен видавець пече свою пасочку і хоче, щоб читач освятив її своєю увагою. Це найбільше свято в Україні, котре надихається культурою», — зізнається Іван Малкович.

Покажіть мене на Форумі

Більшість авторів, які до Форуму видали книжку, на презентації не зазіхали, піарили свої книги по стендах. Один письменник замінював іншого в ятках «Коронації слова», «Країни мрій», «Богдана», «Джури». Два останні тернопільські видавництва тільки в такому робочому режимі і презентували своїх авторів. З одного боку зрозуміло, що немає сенсу втискатися у насичений графік презентацій розкручених письменників, а з іншого — якщо не заявити про себе на Форумі, хтозна–скільки часу ще можна бовтатися поза бортом літературного процесу. На стенді «Джури» серед строкатих книг виділялися два романи з білосніжними обкладинками — «Аристократи духу» і «Звільнення» молодої багатообіцяючої письменниці Наталки Михно. Це своєрідне дослідження теперішньої молоді, покоління 70–х, філософські роздуми про самотність і пошук кохання. За рік у Тернополі Наталка стала новоспеченою зіркою, та, щоб її почали читати бодай по всій Західній Україні, автографа–сесії на стенді замало.

Видавництво «Богдан» заснувало серію «Українські детективи». Кожного року виходитиме по три книжки. Цього разу свої художньо оформлені кримінальні справи презентували Олександр Вільшанський («Неврахована жертва. Суто літературне вбивство»), Сергій Ухачевський («Стіна. Осінні ілюзії») та кореспондент «УМ» Віктор Мельник («Двійник невідомого контрабандиста»). «Маємо намір проводити презентації поза Форумом, та тут треба показатися. Може, хтось зупиниться і стане нашим постійним читачем. Мені вже замовили детектив на 2011 рік. Наступного року цю серію продовжать класики. Виявляється, навіть Франко писав детективи», — ділиться Віктор Мельник.

Тим часом серію «Українсь­кі детективи» прикрасив своїм приїздом поляк Марек Краєв­ський. Найвідоміший автор у жанрі ретро–детективу перемістив традиційну для нього сюжетну лінію з Вроцлава до Львова. Минулого року у пошуках матеріалу йому допомагали львівські історики, тож не дивно, що головний герой усіх романів Краєвського комісар німецької поліції Ебергард Мокк шукає серійного вбивцю у довоєнному Львові. Маніяк неначе міфічний Мінотавр убиває невинних дівчат. Звідси й назва — «Голова Мінотавра». Чи продовжуватиме Краєвський писати про Львів, автор не знає. «У мене є час подумати, куди і за ким поїде Ебергард Мокк. Я пишу з січня по липень. Що можу відкрити наперед, це точно буде ретро–детектив», — сказав на презентації Краєвський.

Про «до фіга любові» й «Кулінарні фіглі»

Ні для кого не було секретом, що Марія Матіос до Форуму написала дві книжки — «Кулінарні фіглі» (доповнений і перероблений роман «Фуршет») і «Чотири пори року» (нові тексти з раннього періоду). Всі очікували якщо не грандіозних презентацій, то бодай авторських зустрічей, але нічого такого не було. «Не люблю повторюватися. По дві з половиною години даю автографи на стенді, ще годину на коридорах. Читайте уважно партитури і там усе знайдете. Хіба можна більше сказати, ніж написано в книжках», — відповідає Марія Матіос на моє запитання, чому немає презентацій її книг.

На відміну від Марії Матіос, не упустила свого сезону Ірена Карпа, вкотре презентувавши «Добло і зло». Та цього разу обійшлося без епатажу, читання на столі, оголеної сесії у «Плейбої» і подібних трюків на публіку. Може, й тому з нею помирився Юрко Іздрик. На початку літературної кар’єри він був її патроном, потім побачив, що з того зілля росте і відійшов убік. І аж на цьому Форумі письменники знову зійшлися у дуеті. Ірена допомагала модерувати Юркові презентацію його нового роману «Таке», а він, у свою чергу, координував її літературні читання. «Це книга про чоловіків і жінок, про звірят і птахів, а також про рослини, вітер, кольори, звуки, запахи та інші Господні дари. Коротше, про ТАКЕ», — характеризує свій роман Іздрик. «Прокидався о п’ятій ранку, пив каву з молоком, курив пахучий тютюн і розмірковував, що ми розтрачаємося на війни, секс, релігії та гроші, хоча маємо все необхідне для прижиттєво–вічного кайфу. Ніхто нікому нічого не винен. Нема ніякого первородного гріха. Довкола повно халяви і вічної прухи. Треба тільки поміняти точку зору. Я б хотів, щоб книжка «Таке» жила довго. В ній до фіга любові й мудрих думок. Це реально пруха, з якою не зрівняються ніякі наркотики», — пропонує набратися спокою і тиші Іздрик.

Однак не всі презентації у Львові проходили по–іздриківськи — медитативно–філософськи. Кров у пробірках посеред розкиданих червоних яблук і завмерлі люди з видавництва «Країна мрій» приманювали читачів до світового бестселера «Сутінки» Стефані Майор. Вампірно–містичне дійство не викликало такого резонансу, як хотілося видавцям. В Америці продано 36 мільйонів примірників роману про кохання вампіра, у Львові ж читачі велися на високе, нехтуючи бестселером. Наприклад, без реклами повну залу зібрала презентація книжки «Ave, Europa!» Оксани Пахльовської та есеї про історію та політику «У пошуках свободи» головного редактора «Газети Виборчої» Адама Міхніка.

Ну що б, здавалося, поезія...

Один літературний критик переконував мене, що прозу, навіть глибоко філософську, а тим більше масову, може зрозуміти кожен читач, а от поезію — тільки вибрані, з Божим даром. У мене закралися сумніви щодо правильності його теорії після відвідання акції «Ніч поезії», де поети різних рангів із дев’ятої вечора до четвертої ранку запоєм читали свої вірші, а шанувальники без перерви на «подихати свіжим повітрям» їх слухали. Володимир Єшкілєв припустив, що літературу краще творять чоловіки, а жінки краще сприймають: тієї ночі у «Дзизі» непорушно сиділи самі дівчата і ловили кожне слово з вуст Івана Малковича, Василя Махна, Сергія Жадана, Ігоря Сіда, Олеся Донія, Дмитра Лазуткіна, Остапа Сливинського, Юрія Кучерявого, Павла Коропчука, Олега Лишеги.

Напевне, з мене погана жінка і вийшов би нереалізований чоловік, бо вже через годину моя голова почала паморочитися від поетичної атаки, і я полегшено зітхнула при думці, що не пишу віршів. І ще раз подякувала Богу, що не мені спала на думку ідея (а Ірині Шуваловій) зробити збірку віршів різних авторів «120 хвилин Содому» на гей/лесбо–тематику. У Львові киянку не зрозуміли і вже за день до презентації погрожували закидати її помідорами. На Форумі книжку купували без особливого зацікавлення, а от у театрі Курбаса, де поети з Росії, України, Великобританії і Польщі читали свої вірші, збірка викликала фурор. Тверезий «молодняк» прийшов послухати, як же ж вони люблять одне одного, п’яний і не дуже — щоб надавати по морді носіям Содому. Були і мордобій, і наручники, і міліція, і трохи крові з матюками. «Скандаль. Хтів би я подивитися, як ваші діти заразяться тою бідою», — кричав міліціонерам дідусь, які стерегли вхід до театру.

Великий плюс Форуму не у скандалах, літературних марафонах і дуетах, а в дискусійних сніданках, на яких групи мудрих і авторитетних людей вирішували питання, як просунути українську книгу на закордонний ринок, як краще перекладати вітчизняні твори. Організатори дискусій сподіваються, що не останню роль відіграє візит Терези Яценюк, керівника Міжнародного благодійного Фонду Open Ukraine. «Треба, щоб книга була успішною в нашій державі. Письменники мусять бути самопросувачами. Якщо ми переростемо рівень меншинної літератури, надалі письменниками мали б опікуватися інституції, як це робить Гетте–Інститут чи Польський інститут в Україні. Сподіваюся, цю роль візьме на себе Open Ukraine», — підбив підсумки обговорення Микола Рябчук, дивлячись у бік Терези Яценюк.