«Добре, що нарешті почули наші аргументи»
— Богдане Івановичу, поясніть, будь ласка, яка ж ситуація з тарифом на транзит російського газу українською територією. Міністр палива та енергетики Юрій Продан днями сказав, що формула його підвищення записана у двосторонньому контракті між «Нафтогазом України» та російським «Газпромом» — тож і відбудеться автоматично. Тим часом президент РФ Дмитро Медведєв у прямому ефірі заявив, що не бачить жодних підстав для перегляду тарифів. Хто — наші чиновники чи російські — видають бажане за дійсне?
— Тут важливо зробити невеличке уточнення. Українська сторона повністю готова забезпечувати в найближчий зимовий період транзит газу до Європи. Це факт. І справедливо треба відзначити, що це стало можливим значною мірою завдяки постійній увазі, яку приділяв Президент України Віктор Ющенко як керівник зовнішньої політики держави, постійно тримаючи на контролі ситуацію з виконанням компанією НАК «Нафтогаз України» своїх міжнародних зобов’язань, і керівники НАК «Нафтогаз України», які активно шукали варіантів, як втримати ситуацію керованою. На підтвердження наведу три дуже важливі аргументи: «Нафтогаз України» закачав у підземні сховища 25 млрд. кубів газу, чого, як і в минулі роки, достатньо для ресурсного і технологічного забезпечення нормального функціонування ГТС для поставок газу українським споживачам та його транзиту зі сходу на захід. Друге, ГТС України функціонує нормально, упродовж літа проведено необхідні сервісно–ремонтні роботи. І, нарешті, третє: повністю збережено кадровий потенціал НАКу — незважаючи на скруту компанії з фінансами. Втім це необхідні умови, але ще не достатні.
— А які достатні?
— Вони, на жаль, поза межами України: відповідальність за транзит газу лежить як на постачальнику, так і на споживачах. Добре було б, якби споживачі і постачальник дотримувалися умов, які вони записали у своїх контрактах. Існує лише одна технічна умова, яка забезпечить нормальний транзит: має бути щодобово подано в українську ГТС оптимальну кількість газу — близько 300 млн.кубометрів, а в аварійному режимі — щонайменше 70 млн. кубометрів газу. Тоді і ми, українці, виконаємо свої транзитні зобов’язання.
Давно відомо — в Україні, Європі і Росії (на рівні експертів та фахівців), що наш двосторонній контракт є кабальним для України і занадто прибутковим для РФ і що треба змінювати окремі положення. Бо навіть найповерховіший аналіз, зокрема, показує: асиметрія прибутковості, ризиків, штрафних санкцій є абсолютно згубною для української сторони. Добре, що на рівні компаній — «Нафтогазу» і «Газпрому» — встановлено партнерські відносини. Позитивно варто сприймати заяви українського і російського прем’єрів 1 вересня у Польщі, що вони готові до перегляду контрактів. Утім прикро, що наш Прем’єр аж на восьмому місяці почула переконливі аргументи Президента України Ющенка і почала діяти. І доволі тривожно, що Президент РФ 7 вересня у короткій, але дуже виразній фразі продемонстрував свою незгоду з переглядом контракту.
— Єдиний метод домогтися для України справедливих цін за транзит — це перегляд діючого контракту?
— «Газпром» транспортує через Україну 80% свого газу — отже, він зацікавлений, щоб «Нафтогаз» міцно стояв на ногах. Так само, як і ми зацікавлені у стабільній роботі «Газпрому»: оскільки надходження від транзиту — це наші прибутки. Крім цього, обидві сторони зацікавлені, аби споживач на Заході рівномірно відбирав газ. Тобто аби існувала співпраця, а Україна не була у становищі пасинка. Тим часом 19 січня 2009 року Юлія Тимошенко разом із Володимиром Путіним сформувала умови газових контрактів, за якими Українська держава у 2009 році зазнає фінансових збитків на суму від 3,5 до 7 млрд. доларів — за різними підрахунками.
— Можете обґрунтувати цю цифру?
— Є дві складові. Перша — недобір за транзит від 1,5 до 3,0 мільярдів доларів США. Адже, якщо порівняти транзитні ставки за перекачування газу в країнах з подібними до України природними та технічними умовами (рельєф, технологічні функції ГТС тощо), що розташовані від нас на захід, і які також транзитують російський природний газ (я наголошую — не алжирський, не норвезький, а російський!), то ми не добираємо коштів більш, ніж удвічі за той самий обсяг робіт із надання послуг по транзиту.
— Пан Продан обіцяє, що наступного року ціна транзиту зросте.
— Так. Але чому ж транзитна ставка не була встановлена відразу на рівні, як у Словаччині чи в Чехії, наприклад, зі знижкою 20% — яка начебто встановлена на ціну за газ для України? Зафіксована в контракті від 19 січня ц. р. формула наперед на 10 років визначає, що українська транзитна ставка для російського газу буде нижчою за середньоєвропейську на 30 — 40 %. Крім цього, без будь–яких обґрунтувань одним з основних параметрів формули є базова транзитна ставка 2,05 долара США за транспортування 1000 кубометрів на відстань 100 км. Іншим параметром прийнято інфляційний показник у ЄС, хоча ні Україна, ні РФ не є членами ЄС і навіть не належать до Єврозони. Тож Україна й надалі зароблятиме майже вдвічі менше, ніж сусіди!!! Від такого транзиту, починаючи з поточного року, ми втрачаємо від 1,5 до 3 млрд. доларів — за різними оцінками.
— А друга складова?
— Це вартість самого газу. Якщо порівняти ціну російського газу на ринках тих країн, про які вже йшлося, то ми переплачуємо до 25%! Тут, за різними оцінками, збитки становлять від 2,0 до 4,0 млрд. доларів США в залежності від обсягів імпорту (не враховуючи потенційних штрафних санкцій). Отже, в сумі, неотримана вигода і перевитрати оцінюються загальними збитками для державної компанії, тобто України, в розмірі від від 3,5 до 7 млрд. доларів. Цієї суми, до речі, було достатньо, аби збалансувати фінансовий план НАК «Нафтогаз України» на 2009 рік.
— Ви звинувачуєте у збитках керівників НАК «Нафтогаз України»?
— Категорично ні! Саме керівники компанії, як і весь її колектив, часто демонструють чудеса професіоналізму і відповідальності. А контракти від 19 січня 2009 року вони були змушені підписувати за письмовою вказівкою глави уряду (до речі, — безпрецедентний випадок у новітній українській історії), яка була єдиним переговорником із газових питань з російською стороною, отже, несе всю відповідальність за наслідки цих документів.
— Тоді висуваєте претензії до російської сторони?
— Які претензії?! Так, нам боляче за таке ставлення сусідів. Очевидно, що росіяни занадто жорстко обстоювали свої економічні і політичні інтереси. Втім було б дивно, якби було навпаки. Вони, звичайно, перегнули палицю в погоні за короткочасною вигодою, заклавши собі і нам «бомбу сповільненої дії», яка вибухне тоді, коли фінансово перевантажений «Нафтогаз України» просто не зможе стабільно виконувати свої функції при таких умовах контрактів, а відтак — спричинить набагато більші втрати для «Газпрому», ніж сьогоднішні надприбутки. Але ще більше боляче, що нам, українцям, на жаль, не поталанило з переговорниками по газу — відтак Українська держава втратила від збиткових газових контрактів від 19 січня 2009 року . До речі, це зрозуміли і в Україні, і в Європі, і в Росії.
— Можете перелічити, якими мають бути першочергові зміни до газових контрактів?
— Насамперед необхідно в установленому порядку внести зміни в контракти щодо зменшення обов’язкових обсягів відбору газу. На 2009 рік у нас було заплановано 40 млрд. кубометрів, на наступний і далі — 52 млрд., яких Україна не зможе спожити при видобутку своїх 19 — 20 млрд. Необхідно в обох контрактах, на поставки і на транзит, оптимізувати положення про штрафні санкції, врегулювати питання щодо симетрії ризиків, змінити формули обрахунків транзитної ставки і ціни на газ тощо.
Зокрема йдеться про необхідність зміни у формулі розрахунку ціни газу для України базової 450 доларів США за 1000 кубометрів, яка є вищою, ніж на Заході, хоча український кордон ближче до Росії. Словом, є теми для тривалих і складних консультацій і переговорів.
На «газових фронтах» — без змін...
— Чому ж така ситуація склалася? Я вважаю, що сценарій від 19 січня (день, коли підписано двосторонній газовий контракт між Україною та Росією. — Авт.), а може, навіть від 1 січня (Росія перекрила вентиль і розпочала «газову війну». — Авт.) був невипадковий. У ніч на Новий рік ми побачили сценарій чиєїсь виборчої кампанії. Можна допустити, що його готували і програмували обидві сторони: штучно створили проблему, штучно завищили ціни — і тепер формується громадська думка, що хтось робить крок назад і йде комусь на поступки. Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко демонструє, що вона домоглася прогресу в усних домовленостях зі своїм російським колегою паном Путіним. Але ж заради справедливості треба сказати, що перед цим вісім місяців про ненакладення штрафних санкцій за недобір газу домовлялися Дубина з Міллером, керівники нашого «Нафтогазу» та російського «Газпрому»! Та залишаємо емоції в стороні — Прем’єр своїми діями підтверджує, що зрозуміла необхідність перегляду окремих положень газових контрактів. Водночас Прем’єр замовчує, що саме цього від самого початку вимагав Президент і що січневі заяви її та її оточення про «успіх» обійшлись дорогою ціною для українських громадян...
Складається враження, що Тимошенко виступатиме наприкінці року в ролі єдиного рятівника від газових проблем: тільки вона може розв’язати проблему, яка, зрештою, створена за її ж участю. До речі, Європа також занепокоєна, що газ в Україні може бути використаний як виборчий бюлетень. Це був би катастрофічний крок назад у розвитку демократії України. У Європі нас іще поважають, особливо поважають позицію Президента Віктора Ющенка. На Заході бачать, що це послідовний політик, який, утім, має вельми обмежені конституційні можливості. До речі, поважають і російські виважені політики.
— Як, за вашим прогнозом, розвиватиметься ситуація надалі?
— Ми приречені «виборювати правду» на цих «газових полях» ще довго. Бо не ми, а на нас натиснули. І, на жаль, нас атакували за згодою чи з волі п’ятої колони в Україні. Росіяни відстоюють свої національні та бізнес–інтереси. Зумівши відстояти високу ціну на газ та низькі ставки за транзит, вони заробили більше грошей. Економічно це їм вигідно, але нині росіяни розуміють: нинішній сезон український газовий сектор зціпивши зуби ще витримає. А що буде наступного? А в 2011, 2012 роках? Ніхто не дасть гарантії, що НАК функціонуватиме нормально, а параліч «Нафтогазу» — це, насамперед, втрати Росії і чималі проблеми на Заході.
— Росія ніколи не приховувала свого політичного інтересу — посилювати свій вплив на зарубіжних газових ринках...
— ...І передусім України. Ми й справді є у «списку» №1 у зовнішніх стратегічних енергетичних інтересів РФ. Але ж у нас зовсім інші національні інтереси, і ми зобов’язані відстоювати їх! Але так сталося, що в січні російські переговорники відстояли свій національний інтерес на 300% (я спеціально називаю цю цифру, бо у контрактах саме такий несправедливий штраф закладено по одній із позицій), а з переговорниками від України, на жаль, не поталанило. Бо досі невідомо, як і чий інтерес вони обстоювали.
Знаєте, я прийшов до висновку, що Юлія Володимирівна Тимошенко потрапила в роль технічного кандидата на наступні президентські вибори. І нині маю підтвердження, що так воно і є. Адже жоден реальний кандидат, який насправді бореться за президентську посаду та президентські повноваження, не руйнуватиме так нещадно енергетичну галузь. І економіку взагалі. Свідомо чи несвідомо... Ми питаємо: «Чому досі немає аверсу? (нафтопровід «Одеса—Броди» працює у зворотному напрямку. Цей крок відповідає інтересам російських компаній і суперечить насамперед українським, а також європейським, зокрема польським. — Авт.)». Жодної відповідальності! Натомість торік керівництво Кабміну звинувачувало секретаріат Президента у підтримці газового посередника, компанію «РосУкрЕнерго», добре знаючи, що це неправда. Водночас відомі (навіть опубліковані в пресі. — Авт.) директиви і звернення Віктора Ющенка, у яких вимагається вивести РУЕ з українського ринку. Водночас, незважаючи на вимоги Президента, уряд користувався послугами РУЕ до останньої хвилини минулого року. При цьому і Прем’єр, і її оточення публічно звинувачували цю компанію у протиправних діях, але жодних звернень до правоохоронних органів не надсилали — мабуть, їм це було не вигідно? До речі, аби позбавити «РосУкрЕнерго» повноважень посередника, вистачало одного розчерка пера Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко. Але ж ні! Чому? Може, тому, що РУЕ насправді лежить у полі інтресів оточення пані Тимошенко?
Смію прогнозувати, що гострі випади проти Фірташа з боку Юлії Володимирівни свого часу закінчаться так само, як і публічні пафосні, як тепер виявилося, — безпідставні звинувачення на адресу Ігоря Коломойського (в 2007 — 2008 роках Тимошенко публічно конфліктувала з групою «Приват» за об’єкти нафтопереробки та акції обленерго. Лідер «Привату» навіть заявив: «Якщо Тимошенко стане Президентом, я бачу себе в еміграції». Нині колишні бізнес–вороги досягли згоди. — Авт.).
Хотілося б отримати відповідь і на таке питання: як же так сталося, що за півтора року, коли Юлія Тимошенко очолює уряд, в Україні значна частина акцій двох українських нафтопереробних заводів раптом перекочувала в офшорні зони?!! Йдеться про 74% двох далеко не останніх підприємств. Ви ж знаєте, що в офшорних зонах дуже важко довідатися, хто насправді є реальним власником... Дивний збіг обставин: як тільки акції перевели в офшор, одразу ж стихли звинувачення — дуже радикальні, до речі, які стосувалися попередніх власників цих акцій і всієї групи «Приват».
Таємні домовленості породжують підозри...
— Очільник «Газпрому» на вихідних, що минули, заявив: до нового року вони, ймовірно, не матимуть претензій до українських партнерів. Такий оптимізм має підстави?
— Не виключено, що газова напруга триватиме до кінця року, може, до початку наступного. І не виключено, що на цьому будуватиметься великий піар, на кшталт гасел — «Тільки ми можемо домовитися з Росією за газ!». Можливо, й далі — «Ось наші домовленості (щоправда, ще нічого не підписано), і якщо ви мене оберете...». За таких обставин було б дивно, якби сусіди не скористалися з нагоди висловити нам своє побажання, мовляв, «якщо ви оберете цю особу, все буде добре, якщо іншого...». Ось цього я найбільше боюся — і не виключаю, що подібні спроби робитимуться. Але переконаний, що українське суспільство не дозволить себе шантажувати.
Не дай Бог же хтось маніпулюватиме громадською думкою — як в Україні, так і за її межами — використовуючи газові проблеми. Це негативно вплинуло б на авторитет держави. У світі і так не сприймають непослідовності керівництва нашого уряду в газовій сфері. Наприклад, протягом одного серпневого тижня Прем’єр озвучує три різні цифри щодо обсягів імпортного газу для України в наступному році: спочатку — 25, потім — 27, тепер — 33 млрд. кубометрів, а в контракті стоїть 52! У той же час, несподівано для всіх, Юлія Володимирівна заявила про будівництво заводу з виробництва ядерного палива в Україні. І українці, і європейці, і росіяни, які ще тільки готуються до тендерів, до цього часу висловлюють неприховане здивування. Водночас з’являється заява з оточення Прем’єра про начебто домовленості з росіянами про безтендерне і безальтернативне розміщення заводу в Україні. А норми українського законодавства, яких треба дотримуватися?!
— Свого часу була оприлюднена аналогічна домовленість з Америкою.
— Позиція Президента України Віктора Ющенка така: в Україні завод із виробництва ядерного палива потрібен, це передбачено нашою стратегією розвитку, але умови мають визначатися в рамках тендерної процедури. Хто запропонує економічно вигідніші умови, той і має перемогти в конкурсі. Сьогодні немає жодних підстав стверджувати, що російські технології поступаються західним — з точки зору радіаційної і ядерної безпеки, а також рівня розвитку. Але треба співставляти умови, вартість тощо — за таким принципом живе цілий світ — вартість кіловат–години і багато інших речей. Адже як тільки починаються «темні» домовленості, одразу з’являються підозри — а чому саме так?
— Існує думка, що будівництво заводу, як і велика кількість інших «уступок» із боку України, — це плата за згоду «Газпрому» не вимагати штрафів за недобір газу. Експерти стверджують: якщо росіяни передумають «бути добрими» і діятимуть відповідно до контрактів, це означатиме банкрутство «Нафтогазу» та втрату нашої газотранспортної системи.
— Де–юре НАК захищена від банкрутства краще, ніж приватні структури. Але якщо б трапилася ситуація, яку ви описуєте, це був би прямий крок до втрати ГТС. Чому для України так важливо мати свою газотранспортну систему? Банальна річ: компанія має приносити доходи — цілий світ на цьому робить гроші. І український бюджет отримав би потужного донора... Тому я запитаю як обиватель: а чому ми мусимо ділитися своїми доходами? З другого боку, на жаль, якщо хтось стане власником української ГСТ і наша держава не матиме на неї впливу, ми будемо дуже вразливими з точки зору безпеки. Дуже простий приклад: якщо б у січні (розпал «газової війни», коли частина території держави опинилася під загрозою замерзання. — Авт.) власником ГТС була не держава, то я насмілюся сказати, що схід України залишився б без газу. Адже якщо власник — іноземець, то він насамперед дбатиме про своїх, а не українських громадян. Колись, можливо, прийде час акціонування НАКу, але спочатку треба сформувати ринок, скасувати запроваджені ще в СРСР нормативи, встановити економічно обґрунтовану взаємодію усіх гравців — постачальника, споживача, транзитера. І щоб кожен із них мав мотивацію власних учинків.
Ми даємо обіцянку європейським донорам, що робитимемо реформу на газовому ринку. Одне з ключових питань: реформа оплати за газ. У нас ціна газу для населення подекуди менша, ніж у Росії! Юлія Тимошенко обіцяє зробити реформу, Президент наполягає: разом з адресною допомогою, аби соціально незахищені верстви населення не відчули погіршення. Але Прем’єр підтримує підвищення цін на газ для населення на 20%, ігноруючи вимоги глави держави і пропозиції ЄК щодо одночасного підвищення адресної допомоги населенню. У результаті через суди блокується реформування газового сектору під виглядом начебто турботи за інтереси громадян. Не виключаю, що оточення Прем’єра й запланувало такий сценарій, а в результаті керівник уряду не дотримала своїх обіцянок, які давала, наприклад, 24 липня цього року делегації Європейської Комісії щодо реформ газового сектору, які насамперед потрібні Україні.
Запасний парашут для Кабміну
— «Україна молода» має неофіційну, але достовірну інформацію, що Прем’єр–міністр дала конфіденційне доручення своєму першому заступникові розробити так званий «екстрений варіант», який буде використано у випадку розриву співпраці з командою Володимира Путіна у газовій сфері або накладення багатомільярдних штрафів на Україну. На цій нараді — у вузькому колі — ситуацію у випадку застосування Росією санкцій нібито визнали катастрофічною для держави.
— На жаль, є ознаки того, що така команда надійшла — розробляти фактично план власного порятунку. Маємо додаткові свідчення того, що Юлія Володимирівна чудово розуміє, наскільки небезпечною є ситуація. Але думати, що ця ідея про творення програми з’явилася зараз, — наївно. Не виключено, що такий сценарій був запрограмований ще в січні, і тепер вона намагається «втемну» його опанувати.
— Це програма наступу чи капітуляції? Україна має козирі в діалозі з росіянами?
— Про козирі, мабуть, не йдеться зовсім. Скоріше, Юлія Володимирівна може безуспішно намагатися перекласти вину на когось, аби змінімізувати свої політичні втрати, шукаючи підтримки і в Україні, і поза її межами. Зрозуміло, що на президентських виборах — це роль технічного кандидата у команді Віктора Януковича, хоче він цього чи ні.
Досьє «УМ»
Богдан Соколовський народився у селі Олексенці Борщівського району Тернопільської області. За освітою фізик (фізичний факультет Львівського держуніверситету ім. І. Франка), кадидат фізико–математичних наук, автор близько 100 наукових статей і монографії. Працював шкільним учителем у Львові, потім, займаючись науковою роботою, у своїй альма–матер досліджував спецматеріали та спецтехнології в екстремальних умовах. Працював у лабораторіях Інституту атомної енергії ім. Курчатова, Фізико–технічного інституту ім. Йоффе та університетів Марбурга та Хемнітца (ФРН). З 1993 року — на дипломатичній роботі: у Федеративній Республіці Німеччини, Австрії, США. З 1989 року — член Народного руху України, пізніше — Українського народного руху, Української народної партії, очолював секретаріат УНП, нині — заступник її лідера. У секретаріаті Президента України — з грудня 2006 року, нині — представник Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки.