Про чотири дні «Сезонів моди», які закінчилися в цей понеділок, а точніше у середу, бо після показів у Міжнародному виставковому центрі ще були два шоу-руми в Подільському універмазі, залишилася яскрава купка запрошень на покази (я їх обожнюю), непереможне бажання будь-що придбати сумку з колекції Ірини Каравай і обов'язок написати в рідну газету, як це було.
А було це так... У великому і діловому приміщенні виставкового центру натягли чорний прямокутник залу, проклали довгий язик подіуму з якогось новомодного будівельного матеріалу і поставили чотири ряди стільців, у так званому фойє встановили круглу стійку з кавовими автоматами Nescafe Gold, а перед входом у кожний зал і за лаштунки подіуму «вкопали» суворих охоронців. І всі найяскравіші метелики світського Києва полетіли на престижний вогник дизайнерської моди. Якщо раніше я для себе розмежовувала український тиждень прет-а-порте на покази дизайнерів першої і другої категорії, як жорстоко це не звучить, то сьогодні поділ на «групи» і «фракції» відбувається за багатьма критеріями і геометрія вітчизняного фешн-бізнесу стала набагато вигадливішою. По-перше, я виділила «групу товаришів», які маніакально точно і жорстко ставляться до стилістичної і концептуальної єдності своїх колекцій — жодної випадкової речі, жодного стороннього аксесуару, жодного невідповідного елементу.