Нічим і втішитися

Погляд мінського гостя

Перше, що впадає в очі українському вболівальникові у вранішньому Мінську — величезна кількість людей, які мильною водою відтирають бордюри на вулицях. Чутки про неабияку чистоту столиці «бацькаленду» виявились абсолютною правдою. Але самим блискучим асфальтом важко втішатись, тому двотисячна армія українських фанатів, що прибула до столиці Білорусі на виїзну гру нашої збірної, майже одразу посунула до центру в пошуках стандартних туристичних вражень.

Архітектурне багатство Мін­ська вражаючим назвати важко. Воно й зрозуміло, адже в роки ІІ Світової війни місто було зруйноване майже повністю, через що в центрі залишився лише невеличкий квартал з історичною забудовою. Зате вражає інше: кількість льодових палаців тут просто зашкалює. Напередодні футбольного матчу на льоду одного з них київський «Сокіл» переміг місцевий «Керамін». Повторити успіх хокеїстів футболісти не змогли. А до 2014 року, коли тут відбудеться чемпіонат світу, Мінськ нараховуватиме аж п’ять сучасних льодових арен. «Але навіщо нам їх стільки?», — щиро дивуються місцеві жителі. Нам би їхні проблеми...

Уже на залізничному вокзалі гостей Білорусі вітали великі транспаранти з анонсом майбутнього матчу, але великого ажіотажу серед місцевого населення не спостерігалося. У переддень самої гри в касах реалізували всього 8000 квитків.

У стосунках фанатів обійшлося без помітних сутичок. Попри те, що у Львові рік тому на прибулих білорусів кілька разів «стрибали» українські футбольні хулігани, в Мінську все було мирно, хоча «сябри» й погрожували помститися. Сперечалися хіба що на вербальному рівні. На слова «білоруси сьогодні заб’ють» українці глузливо відповідали, що зробить це Мілевський.

Фігура білоруса за національністю й нинішнього нападника «Динамо» взагалі стоїть окремо в цій історії. Місцеві «ультрас» обіцяли «гідно» зустріти колишнього співвітчизника, якого інакше як «псом» не називали. Уже під час поєдинку їхній сектор розтягнув величезний банер із повією у футболці під 15–м номером, яка стоїть на дорозі біля знаку «Київ». Освистали його прізвище й тоді, коли диктор по стадіону оголошував стартові склади, хоча робити це впродовж усієї гри в них забракло сил.

Сам же Мілевський особливо гаряче після фінального свистка аплодував українським фанам. Вони допомагали, як могли: не жаліли голосових зв’язок, а наприкінці гри запалили з десяток фаєрів — саме після аналогічних дій на львівській «Україні» наші таки забили. Цього ж разу не пощастило.

Без героїв на полі

У порівнянні з суботнім мат­чем проти Андорри Михайличен­ко зробив лише одну заміну: посадив на лавку форварда Вороніна, випустивши замість нього опорного півзахисника Гая. Від цього більш осмисленими дії «синьо–жовтих» не стали, адже донеччанин більше орієнтований на руйнівну роботу. Скористатися «креативністю» дніпропетровців (чи представників інших клубів) наш тренер не поспішав, очевидно, забувши стару футбольну істину, що гласить: «Покажіть мені ваш півзахист — і я скажу, яка у вас команда». Калиниченко виклику до збірної не заслужив, Ротань так і залишився у запасі, а Назаренко, відбувши в суботу дискваліфікацію, в Мінську вийшов на поле лише тоді, коли відступати було нікуди. Виступити в ролі рятівника Сергієві не вдалося. Натомість знову «від дзвінка до дзвінка» відбігали дебютанти Кобін і Ярмоленко. Утім поміняти ані втомлених новачків, ані інших гравців тренери не наважувалися. Однією заміною Олексій Олександрович так і не скористався, а вихід Вороніна за три хвилини до кінця двобою вдалим ходом не назвеш.

У відкритій і безкомпромісній грі команди створили чимало небезпечних моментів. За господарів влучив у поперечину колишній дніпропетровець Корніленко, наші відповіли двома голами з положення «поза грою» Шевченка–рекордсмена (90–й матч за збірну). Ще у двох яскравих моментах Мілевський перетримував м’яч. Виконувати стандартні положення ані в Шеви, ані в когось іншого з наших не виходило.

Нульовим підсумком білоруси можуть пишатися, адже їхня гра виглядала привабливішою. Нашим же залишається робити оргвисновки й готуватися до подвигу в зустрічі з Англією.

ТАБЛО

Відбірковий турнір чемпіонату світу. Європа. Група 6

Білорусь — Україна — 0:0

Білорусь: Жевнов, Кульчій, Шитов, Юревич, Калачов, Омелянчук, О. Глєб, Сосновський, Пласконний (Ленцевич, 57), Кутузов (В. Глєб, 87), Корніленко (Ковель, 77).

Україна: П’ятов, Мандзюк, Чигринський, Кучер, Тимощук, Гусєв (Назаренко, 60), Гай, Кобін, Ярмоленко, Шевченко (Воронін, 88), Мілевський.

Суддя — Кашай (Угорщина).

Попередження: Шитов, 42; Омелянчук, 67 — Мандзюк, 82; Шевченко, 87

Мінськ, стадіон «Динамо», 15 тисяч глядачів.

* * *

Андорра — Казахстан — 1:3 (Сонеє, 70 — Книжниченко, 14, 35; Балтієв, 29), Англія — Хорватія — 5:1 (Лемпард, 7 (пен.), 59; Джеррард, 18, 66; Руні, 77 — Едуардо, 72).

Турнірна таблиця:

І В Н П М О

1. Англія 8 8 0 0 31–5 24

2. Хорватія 9 5 2 2 17–12 17

3. Україна 8 4 3 1 14–6 15

4. Білорусь 8 3 1 4 15–11 10

5. Казахстан 8 2 0 6 10–23 6

6. Андорра 9 0 0 9 3–33 0

ПІСЛЯМОВА

Олексій Михайличенко, головний тренер збірної України:

— Ми старалися грати на перемогу, але таку ж мету ставив перед собою й суперник. Тому гра вийшла цікавою та безкомпромісною. Шкода, що ми не здобули три очки, хоча могли як виграти, так і програти. Тепер наша доля залежить від підсумку матчу Англія — Хорватія, після чого ми й будемо приймати наступні рішення.

Нам не вдалося реалізувати свої можливості в першому таймі, по перерві ж білоруси виглядали швидшими за нас, їх атаки мали більш осмислений характер. Нам не вдавалося підлаштуватися під гру суперника, хоча вона була доволі простою. Утім претензій до гравців у мене немає — вони дуже хотіли перемогти й повністю віддавалися грі.

Берндт Штанге, головний тренер збірної Білорусі:

— Вигравати в України змушувало турнірне становище, ми ж хотіли подарувати перемогу своїм уболівальникам. У підсумку ніхто своєї мети не досяг. У матчах проти Хорватії й України білоруси показали, що теж уміють грати в футбол. В обох зустрічах ми виглядали краще за суперника, але втілити в гол бодай один шанс (у тому числі чотири виходи на побачення з воротарями) нам не вдалося.

Артем Мілевський, нападник збірної України:

— Суперники грали у відкритий футбол. Ми боролися за друге місце в групі, білорусам же нічого було втрачати. Визнаю, що не використав два вигідні моменти, де варто було зіграти простіше. А взагалі результат можна назвати закономірним.

Віталій Кутузов, форвард збірної Білорусі:

— Трохи прикро, адже ми створили чимало гострих моментів і мали більше можливостей забити м’яч. На мій погляд, ми провели один із найкращих матчів у цьому відбірковому циклі. Уже не відчували відповідальності за результат, що допомогло нам не бути напруженими й грати натхненно.