У пошуках точки опори. Фортечної

10.09.2009
У пошуках точки опори. Фортечної

Уже два століття в Пнівському замку ніхто не живе. (Фото з сайту biker.pp.net.ua)

Позавчора територію Пнівського замку, розташованого неподалік райцентру Надвірна, заполонили чиновники різного рангу на чолі з заступником голови Івано–Франківської облдержадміністрації Василем Гладієм. Сюди зі службових кабінетів їх покликав аварійний стан п’ятої вежі Пнівського зам­ку — об’єкту культурної спадщини національного значення. Упродовж останнього десятиліття споруди замку, зважаючи на хронічну нестачу коштів, рекон­струювалися як мокре горить, а минулорічна руйнівна повінь додала ще й нових клопотів — води розбурханого потоку Підзамче підмили схил, на якому вивищується п’ята вежа.

«Оглянувши аварійний об’єкт, ми ухвалили рішення щодо негайного укріплення берега річки і схилу, бо нині навіть незначна кількість опадів може призвести до остаточної руйнації вежі, — підтвердив «УМ» начальник відділу охорони культурної спадщини та музейної роботи ОДА Андрій Давидюк. — Це термінові заходи, а надалі маємо надію, що Національний заповідник «Давній Галич», який фінансується з держбюджету, візьме на утримання і цей замок — надзвичайно важливий для Прикарпаття об’єкт туризму й культурної спадщини».

Як повідомили в облдержадміністрації, вже роз­роблена проектно–кошторисна документація реконструкції замку в Надвірнянському районі, проте за нинішніх економічних реалій Івано–Франківщина неспроможна самотужки викроїти з поточних видатків 2,5 мільйона гривень, необхідних для порятунку замку.

 

ДОВІДКА «УМ»

Пнівський замок збудований у ХYІ столітті представниками феодального роду угорського походження Куропатвів, які служили польській короні. До побудови в 1662 році Станіславської фортеці вважався найнедоступнішою твердинею на Прикарпатті. Розташований він на природному пагорбі, у передгір’ї Карпат, поверненому західною стороною до річки Бистриці–Надвірнянської. Стіни сягають товщини 1,8 метра. Замок у плані п’ятикутний і укріплений п’ятьма вежами, розміщеними по всьому периметру зовнішніх стін. Із початку ХІХ століття повністю обезлюднів і почав невпинно руйнуватися.