Учні школи з директоркою Аллою Ратушною.
Середня школа № 75 на столичному Печерську звичайна і незвичайна водночас. Хоча б тим, що сіє «розумне й вічне» вже 200 років поспіль. Усе почалося в 1809 році, коли з нижчих класів Київського головного народного училища було утворено два: Києво–Подільське та Києво–Печерське. Так на Бутишевому провулку (нині — вулиця Іванова, якій хочуть усе ж повернути історичну назву) в придбаному магістратом будинку постало чоловіче училище, що стало своєрідним прообразом нинішньої школи, котра вже як загальноосвітня під тим же номером існує з 1934 року. А з 2005–го навчальний заклад є спеціалізованим: тут поглиблено вивчають українську мову.
Цілий рік затратив педколектив під керівництвом директора Алли Миколаївни Ратушної, аби оформити спеціалізацію школи. Спершу написали концепцію, яка передбачала поглиблене вивчення української. Були й такі, хто поставився до цього скептично. Не секрет: в Україні проблема з українською мовою досі існує. А школа № 75 іще з повоєнних часів була єдиною з українською мовою навчання у Печерському районі. Алла Миколаївна завважила: судячи за класними журналами, — а вчителі та учні активно досліджують історію школи, — це було «немодно». Для порівняння: у класах із російською мовою мали по сорок учнів, а з українською — по п’ятнадцять.
Нині тут уже з першого класу учні мають більше, ніж в інших школах, годин української. Клас ділиться на групи, і це дає змогу ефективніше наблизити дітей до рідної мови, подати, зокрема, елементи риторики тощо. Так максимально скористалися можливістю, яку надає Міністерство освіти і науки України: у варіативній частині навчальних планів збільшили кількість годин, згідно зі спеціалізацією закладу. Це означає: чотири години на тиждень, замість двох, школярі освоюють рідну мову через зв’язне мовлення, ігрові форми, коли навіть диктанти та вивчення правил стають цікавими.
Учителька Віра Іванівна Заєць, яка понад сорок років пропрацювала в школі і має звання «Заслужений учитель України», поділилася спостереженнями: літературна мова школярів увиразнюється, збагачується — це стосується й усної, і письмової. Діти, в свою чергу, впливають і на мовлення батьків, які були відлучені від повноцінного вивчення української. Це ж спостереження потвердила й заступник директора з виховної роботи, психолог Марина Анатоліївна Лук’янова. Вона завважила: опанування рідної мови позитивно змінює мислення дітей. Вони чіткіше формулюють думку, глибше відчувають тонкощі, приміром, фразеологізмів. Марина Анатоліївна зізналася: завдяки поглибленій мовній спеціалізації школи вона особисто стала захоплюватися українознавством, традиціями рідного народу. «Я б сказала, що український стиль стає модним», — підсумувала вона.
Звісно, не треба думати, що на перервах тут звучить тільки українська мова. Реальність є неоднозначною. Однак позитивних зрушень чимало — такий втішний висновок багатьох учителів і батьків.
Уваги заслуговує і той факт, що чимало учнів школи № 75 є переможцями Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Може, найпомітніша постать і особлива гордість навчального закладу — казах Жан Айдар Жанбатиров, який навчається в цій школі. Він син казахського посла, але вражає знаннями української мови та любов’ю до неї, не без гордості наголошує Алла Миколаївна. Вона ж додає: «Ми принципово не «женемося» за кількістю переможців у районних та міських олімпіадах із навчальних предметів, хоча, звісно, беремо в них участь. Наша найбільша радість — коли відчувається бажання школярів навчатися».
Самореалізації школярів тут надають неабияку увагу. Наприклад, тут навчають, як репрезентувати себе, показати, що вмієш, на що здатен. Це — особливе вміння: як поводити себе під час різних конкурсів, дебатів, як бути впевненішими. Учні цієї школи не бояться ні телебачення, ні сцени. Гуртки народної вишивки, вокалу, бальних та народних танців, спортивні секції — колись «джентльменський набір» порядних шкіл — у 75–й залишився живучим.
Алла Миколаївна Ратушна фактично стала ініціатором нового «формату» навчального закладу, де також є економіко–правові, інформаційно–технологічні профільні класи. Алла Миколаївна вважає особливим здобутком школи й виплекану та підтримувану родинну атмосферу. Вона знає імена не лише школярів, а й їхніх батьків, принаймні чимало з–поміж трьохсот п’ятдесяти учнів. Головне, вважає педагог, — зуміти повсякчас підтримувати в школярів бажання навчатися, а не просто відбувати день до вечора. І коли батьки телефонують і розповідають, як їхні діти ждуть–не діждуться закінчення канікул, аби вже йти до школи, — це неабищо.
Довідалася про ще одну особливість цієї школи — виїзди учнів на село. У селі Вересоч на Чернігівщині — корені родини Алли Ратушної. Там учителювала її бабуся. Влітку київських школярів запрошують туди погостювати. Юні кияни з радістю варять кашу, катаються на конях. Їх наснажує безпосередня близькість природи, вони довідуються про непрості умови життя ровесників. Перші дні складно пристосуватися до нових обставин, а потім діти здружуються. Відповідно в своєму шкільному таборі школа № 75 приймає юних вересочан. Кияни показують столицю, влаштовують розваги. «Так, це непростий проект, але ж дітям цікаво пізнавати корені», — підсумовує директор школи.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
