Лідо — продовгуватий острів на схід від Венеції, що ніби огортає Сереніссіму з боку Адріатики. У путівниках його описують як місце розкоші й розваг, що став відомий завдяки ентузіазму графа Джузеппе Волпі, який у 1932 році розпочав огляд кінематографічного мистецтва. Історія фестивалю, що нині відомий як Венеційський, зазнавала різних пертурбацій. З 1934–го і по 1942–й ним опікувався тодішній керманич Італії й очільник нацистів Муссоліні. У певні роки фестиваль узагалі не роздавав нагороди. 2009 рік також стане історичним, адже ніколи конкурс на «Золотого лева» не мав стільки фільмів — 24 картини.

Позавчора в Німеччині відкрилися «Дні українського кіно в Мюнхені. Панорама українського кіно», організовані Українською кінофундацією. Фестиваль триватиме до 16 вересня і представить найбільшу програму фільмів, досі презентованих Українською кінофундацією: вісім повнометражних стрічок і шість робіт короткого метру. За класику «відповідають» Сергій Параджанов («Тіні забутих предків»), Юрій Іллєнко («Криниця для спраглих»), Кіра Муратова («Короткі зустрічі») і Роман Балаян («Польоти уві сні і наяву»), сучасне українське кіно представлене роботами Олеся Саніна («Мамай»), Єви Нейман («Біля ріки») та останніми роботами вищезгаданих класиків — «Райські птахи» Балаяна і «Два в одному» Муратової. Окрему програму складуть короткометражні та анімаційні фільми — «Йшов трамвай №9» Степана Коваля, «Проти сонця» Валентина Васяновича, «Отроцтво» Дмитра Сухолиткого–Собчука, «Сімейний портрет» Марини Вроди, «На грані» Артема Сухарева і Микити Ратнікова, «Таксист» Романа Бондарчука. Сьогодні німці мають також обговорювати з українцями на «круглому столі» «тенденції українського кіно».

— Пане Андрію, чи є у вас можливість відбирати вітчизняні фільми чи берете все, що пропонують, адже кіновиробництво в Україні дуже обмежене.

— Усе, що стосується кінофестивалів, то вони відбирають фільми. А на кіноринок відбору немає, але ми беремо все–таки фільми, у яких є потенціал. Крім того, є позиція продюсерів — чи вони зацікавлені представляти цей фільм, чи ні, бо ми не маємо прав на ці фільми, не узгоджуючи їх з Міністерством культури або з продюсерами–виробниками фільмів.