У джазі тільки «Бі–Бі»

Закохані у джаз часто творять речі, непередбачувані ніякими правилами логіки. Уявімо картину — економічна криза, всі можливі спонсори міцно тримаються за свої гаманці, артисти перестали їздити у тури по всій Україні, концертні зали напівпорожні, фестивалі зриваються через недофінансування, фестери, що «прогоріли» на квитках, влаштовують содом і гоморру організаторам–невдахам. І, попри цю всю вельми провальну ситуацію, хтось наважується втілити новий безкоштовний проект. Тож не дивно, що директора пансіонату «Голуба затока» в Коктебелі Костянтина Зелінського, який зініціював Міжнародний фестиваль джазу Live in Blue Bay («Наживо в «Голубій затоці») з 4 по 6 вересня, наввипередки питали: «Навіщо вам це все?» — «Я люблю джаз. Цим усе пояснюється», — вгамував цікавість батько фестивалю.

Не змішуйте горох із капустою

Через тиждень буквально за 100 метрів від фестивального майданчика в «Голубій затоці» пройде сьомий «Джаз–Коктебель» у музеї Волошина. Здавалося б, навіщо лізти поперед батька в пекло та організовувати ще один фестиваль у тому ж стилі. «Ми не збираємося чимось відрізнятися, ставати від когось кращими, створювати конкуренцію. Світова практика показує, що в одному місті чудово вписуються декілька паралельних фестивалів. У Монреалі, в Голландії — безкінечний потік фестивалів. Дай Бог, щоб тут щодня проходили подібні заходи. Від цього слухач тільки виграє», — зазначає Костянтин Зелінський. З ним не до кінця погоджується його компаньйон Ігор Храновський, учасник ініціативної групи, ведучий фестивалю, директор бази відпочинку «Якір»: «В інших фестивалів для розширення аудиторії змінився стиль. У нас мрія — повернути справжній джаз і в майбутньому запрошувати афрокубинців, бразильців, латиноамериканців. Ми створимо у Коктебелі центр джазу».

Піаніст Володимир Соляник стояв біля витоків гідного конкурента Live in Blue Bay — «Джаз–Коктебелю», де виступав зі своїми проектами і брав активну участь в організації. «Відійшов від них три роки тому. Як на мене, там почали працювати непрофесійно, і, скажу чесно, далеко не всі люблять джаз, на відміну від нашої нової команди. Відтоді фестиваль перестав бути джазовим. Тепер на ньому переважає блюз, рок і етно», — пояснює Соляник. Із Костянтином Зелінським у Соляника вже давно дружні стосунки. Весь сезон, починаючи з 17 квітня, піаніст разом зі своїми друзями–музикантами гостює у «Голубій затоці», де вони імпровізують для душі в джаз–кафе «Богема», а його власник Зелінський тим часом сидить щовечора на дивані і впивається їхнім плаванням у музиці. Два з половиною місяці тому в їхньому колі народилася ідея Live in Blue Bay. Адже тут і так триває фестиваль нон–стоп. Чому його обмежувати сотнею відвідувачів, якщо можна те саме робити для тисячі.

Задум виправдав сподівання. В оксамитовий сезон навіть ті, хто не чув про «Наживо у «Голубій затоці», приїхали напередодні вже відомого Джаз–Коктебелю, і їх просто приголомшила новина, що безкоштовно виступатимуть Сергій Манукян, Аркадій Овруцький, Леньє Ізмайлова, Енвар Ізмайлов, Григорій Немировський, Олексій Архиповський, Ніно Катамадзе, Олексій Козлов. Щовечора відпочивальники з килимками і коктебелівським вином підтягувалися ближче до сцени, котра не відпускала їх аж до півночі. Правда, є одна незручність. Коктебель здавна славиться своїми нудистськими пляжами, де місяцями тусується неформальна молодь. Коли відлучившись від своєї компанії, відійти в натовп, від обкурених, немитих хіпі, дітей–квітів на витоптаній траві, стає трохи не по собі. І тут пригадується доцільність платного входу, навіть абсолютно символічного, бодай у рамках десяти гривень. Квиток відразу робить публіку «спеціальною» і вдячнішою. «Ми ніколи не станемо другим Казантипом», — заявляють організатори. А це вже свідчить, що через три–чотири роки приручені фестивальники купуватимуть абонементи.

Два дні — і ти на сцені

Більшість проектів музиканти створили за два дні до фестивалю. Всі до одного професіонали і давно перетинаються на різних концертах. Для Live in Blue Bay вирішили зімпровізувати те, що більше не повторюватиметься. Айден Аширов — незмінний барабанщик у команді Енвара Ізмайлова. Леньє Ізмайлова, дочка Енвара, виступає з батьком уже багато років. У 2009–му вона стала вокалісткою групи «Заман», де також грає Айдан Аширов. «Вийшло так, що на Live in Blue Bay я грав у п’ятьох різних проектах — як завжди з Енваром і Леньє Ізмайловими, а за два дні у «Богемі» прорепетирували нову програму з Григорієм Немировським і Володимиром Соляником у проекті «Київ Арт Ансамблі». Грав також для Марека Балатоя. Більше ми на одній сцені можемо ніколи не зустрітися. Це була імпровізація чистої води, — каже барабанщик Айден. — Для мене найбільшим щастям на фестивалі була зустріч із барабанщиком Сашком Муренком із фюжн тріо «Паніка». Я хоч і сам консерваторію закінчив, викладаю гру на барабанах студентам, та від його гри в мене дах зривало. Те, що він виробляє з інструментом, вимагає дисципліни і щоденних кількагодинних репетицій».

Після невтішного вис­тупу на «Свіржі», де музикантам не заплатили, Енвару Ізмайлову усміхнулася доля. Наприкінці серпня музиканту з саморобною восьмиструнною гітарою дали народного артиста України. У перший день всі тільки й чекали, щоб подивитися, як Енвар по грифу перебиратиме пальцями обох рук, від чого сходитиме лавина нот. Увесь секрет у тому, що в нього одна умовна мелодія, навколо якої Енвар плете своє гітарне етно–ф’южен–ворлд мереживо. Ізмайлов не зрадив своїй фестивальній традиції, навіть будучи народним, поміж композиціями розказував бородаті анекдоти про невдачі музикантів, багато жартував і наспівав безтекcтові джазові скоромовки разом із дочкою. Назву фестивалю придумав власник «Голубої затоки». Хотів, щоб вписувалася в рамки міжнародного статусу. Енвар із цього приводу тільки легенько у вус усміхався і називав дійство не інакше як «Бі–Бі».

Не виправдав сподівань Володимир Соляник. Піаніст настільки перейнявся організаційними питаннями, що просачкував гру в «Київ Арт Ансамблі». Талант заслуженого артиста України так і не відкрився. Через те зіркою «номер айнс» став Григорій Немировський. Він хоча й народився в Україні та вже багато років живе і працює в Німеччині. Проект, який підготував за два дні, настільки успішно зазвучав, що безперервно зривав хвилю оплесків. Йому також вдалося розпалити вогонь драйву з вокалістом Мареком Балатоєм, поляком за походженням, який співає з багатьма відомими музикантами Європи та Америки. Як виявилося пізніше, приїзд Григорія в Україну був для нього неочікуваним сюрпризом. На фестивалі він познайомився з неперевершеним «Паганіні балалайки» з Росії Олексієм Архиповським. Відразу під сценою обоє музикантів домовилися про співпрацю. Для цього Архиповському доведеться переїхати на деякий час до Німеччини і вже на Заході обмінюватися імпровізованими чудасіями.

...А поговорити?

Дехто з музикантів недолюблює виступати на фестивалях. Мовляв, не царська справа — солянку розводити. Та, якби не було фестивалів, не зустрічалися б музиканти під сценою, щоб перекинутися двома словами про життя і творчість. Сергій Манукян із Росії спеціально на Live in Blue Bay прилетів із Канн, а вже сьогодні співає на фестивалі у Підмосков’ї. Як підкреслити соло на піаніно, наспівуючи незрозумілі звуки, і видавати «на ура» навколоджазові ритуальні понти, які розраховані на публіку, Манукян учить своїх студентів у Москві. Коли про це почула Ніно Катамадзе, діва етноджазу з радості почала аж підстрибувати. «Я б теж до вас на майстер–класи ходила і до Марека Балатоя. Я так не вмію співати, як він, а хочу. Також би хотіла у Грузії давати студентам уроки, організовувати фестивалі, куди б вас запрошувала, та поки що це неможливо. У мене весь час гастролі», — скаржиться на брак часу Ніно.

Перед виходом на сцену Катамадзе зізналася, що раніше співала джаз і він давав їй потібні відповіді: «Це був спосіб життя, а зараз щось трапилося зі мною. Почала надто технічно підходити до музики». Перші пісні їй справді важко йшли. Щоб довести публіку до блаженства, їй довелося зістрибнути зі сцени і піти в народ. «Як ти співаєш? Де душа?» — запитує дівчинку, яка намагалася витягнути «Суліко» разом із Ніно.

Два роки тому на «Джаз–Коктебелі» грузинка дізналася, що вагітна, тому для неї Крим — свята земля. «А в мене четверо дітей. Дружина останнього народила в 42 роки», — тішиться Манукян. «О, ви мені велику надію даєте. Я ж свого синочка у 36 народила. Маю ще час, щоб були у нього братики і сестрички», — сміється Ніно. Окрім веселих розмов, Ніно домовилася з українськими продюсерами про запис нового альбому. У грудні після двомісячного туру вона збирається засісти у Києві на продакшені «Фільм.Ю.Ей.».

Якщо перед фестивалем у Коктебелі витали сумніви, чи Катамадзе приїде, то всі точно знали, що Олексій Козлов буде точно. Відомий саксофоніст уже 45 років поспіль приїжджає сюди, щоб піднятись на Карадаг, помолитися на могилі Максиміліана Волошина, згадати друзів, яких немає поруч. Його виступом із нотками ностальгії за тим, що минає, і закінчився Live in Blue Bay. n