Не згасни, зіронько...

Першого вересня на пари до Київського національного університету імені Тараса Шевченка не прийшов 21–річний Анатолій Стеценко. Другокурсники факультету психології з жахом дізналися, що вже півтора місяця їхній Толик, який є заступником голови студентського парламенту, лежить у комі. У липні хлопець поїхав до моря, про яке так мріяв. І потрапив там у велику біду. Під час купання в районі Голої Пристані на Херсонщині його накрило важкою хвилею. Нині він лежить у Херсонській обласній лікарні.

«Синочку, посміхнися, в тебе ж така гарна посмішка, і ямка з’являється на щоці»

Наречена Анатолія — 19–річна киянка Наталя Старшинова, з якою вони восени збиралися побратися, — пригадує, що того дня на морі було вітряно. Тому купатися вони пішли самі, без Наталиних батьків (ті залишилися в пансіонаті). На морі був шторм. Наташа з Анатолієм, як і багато інших відпочивальників, падали на хвилі. Глибина, де вони плавали, була незначна, якихось півтора метра. Наталя каже, що згодом трохи змерзла й вирішила піти на берег. А Толя залишився у воді. Коли озирнулася, його не було видно. Шокована дівчина почала кликати на допомогу людей.

«Якісь хлопці кинулися на те місце, де купався Толя, і незабаром витягли його. Він був непритомний. Очевидно, захлинувся водою. Хлопці почали надавати першу допомогу. Я подзвонила батькам, щоб викликали «швидку», — пригадує пережите Наталя.

У лікарні з Анатолієм нині його мама Варвара Петрівна. Вона практично не відходить від сина. Каже, що лікар–реаніматолог хвалив тих незнайомих хлопців за першу допомогу, яку вони надали Анатолію, та казав, що грамотно все зробили. Мати постійно розмовляє з сином. Вірить, що зможе догукатися до нього.

«Я йому кажу: «Вставай, хлопчику мій, вже вересень прийшов, треба вчитися»,— говорить «УМ» Варвара Петрівна. Вона переконана, що під час таких бесід Толя наче жвавішає. Перші дні він узагалі не реагував на її голос. А недавно мати попросила його: «Синочку, посміхнися, в тебе ж така гарна посмішка, і ямка з’являється на щоці». Після таких слів Анатолій посміхнувся куточком губів. Лікарі сказали їй, якщо син поведе за її рукою очима — це вже буде прогрес.

Щира душа і «нянька» для племінника

Толя у Варвари Петрівни — третій син, найменший. Є ще два старші — Олександр та Геннадій. Усіх трьох дітей ця жінка виховувала самотужки, бо 12 років тому овдовіла. Вона змогла виростити синів добрими та порядними людьми. Старші закінчили вузи з червоними дипломами, і Толя теж не менш здібний за своїх братів. А ще він дуже добрий душею та уважний до своїх близьких. За це мама в дитинстві часто називала його зіронькою. Вранці — ранковою, а ввечері — вечірньою.

«Пам’ятаю, як щодня з дитячого садочка приносив мені печиво. А то одного дня приніс тільки половинку. Бо дали по одній, і він половинку з’їв, а іншу мені приніс. А як із дітьми гуляв на вулиці, то дарував мені польо­ві квіти», — зі сльозами пригадує щасливе життя Варвара Стеценко. Вона каже, що коли Толі було 11 років, на нього залишили маленького племінника. Варвара Петрівна тоді потрапила в лікарню, а син та невістка саме жнивували. Толик два тижні був за няньку. Та ще яку! Повзунки дитини були акуратно складені, а в блокноті записано, скільки разів і що племінник їв, скільки він його переодягав. Це щоб увечері відзвітувати перед невісткою.

Здібності до точних наук проявилися в Анатолія ще в молодших класах, тож у 7–му класі сільського хлопця взяли на навчання до престижного в Черкасах фізико–математичного ліцею. В ліцеї пишалися тим, що Анатолій займає перші місця на обласних олімпіадах з математики, фізики та географії. Хлопця помітили і в столиці, коли вже через два роки, в 9–му класі, зарахували до фізико–математичного ліцею при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Потім Анатолій вступив на математичний факультет університету.

Щодня по 2,5 тисячі на ліки

«Рік провчився, а тоді вирішив перевестися на факультет психології і втратив відстрочку від армії. Але нічого, відслужив і повернувся на перший курс. Син у мене дуже активний, він заступник голови студентського парламенту, любить у футбол грати, захоплюється греко–римською боротьбою», — говорить «УМ» Варвара Петрівна.

Її слова підтверджують і на факультеті психології, де чекають повернення Анатолія Стеценка. Цього хлопця вважають одним із кращих студентів університету. Хвалять за спокійний, урівноважений, товариський характер.

«Коли Анатолія забрали до армії, він не ухилявся, а пішов служити. Повернувся і все підігнав по розкладу. Із початком навчального року зберемо гроші й передамо на лікування. І чекатимемо його повернення», — зазначає Ольга Козакова, начальник навчальної частини факультету психології.

Кожного дня мама Анатолія Стеценка витрачає на лікування сина по 2,5 тисячі гривень. Коштами їй допомагають сини, сестра, інші родичі, колеги по роботі, односельці з рідної Новодмитрівки, однокласники та однокурсники Толика. Із профкому університету імені Шевченка перерахували 8,5 тисячі гривень, ще кілька тисяч передали з деканату факультету. Тільки цього замало. На лікування Анатолія ще потрібні гроші. І згорьована мати благає небайдужих людей відгукнутися на її біду та просить про допомогу.

ВАЖЛИВО!

Варвара Петрівна розповідає, що в столиці вже знайшли професора, котрий обіцяє підняти на ноги її сина. Тож на днях мати з сином переїдуть до київської клініки. Їм потрібна підтримка добрих людей. Якщо ви можете допомогти цій черкаській родині, кошти на лікування 21–річного Анатолія Стеценка можна перераховувати на рахунок №6762 4688 3279 1838 на ім’я Стеценко Варвари Петрівни, її тел: 8 (098) 225–62–00).