«Мріяв усе, що колись повернуся до поля»

В урочищі Заруда, котре розкинулося на краю села Куцівка, що в Смілянському районі на Черкащині, тихо хлюпоче водами тамтешній ставок. Тут безлюдно, тільки ледь чутно шелестить очерет, схиляючись під подихом вітру. Колись над цим урочищем на краю великого поля стояла батьківська хата Тодося Осьмачки. У ній він народився і виріс. Нещодавно його земляки встановили тут пам’ятний знак. Віршовані рядки, написані Осьмачкою: «Мріяв все, — що колись повернуся до поля», стали справді пророчими.

«Хочемо створити повноцінний музей Осьмачки»

«До цього пам’ятного знака ми приходимо в день народження Тодося Осьмачки — 16 травня, і в день його смерті — 7 вересня. Тоді до нашого села з’їжджаються шанувальники творчості письменника з Києва, Черкас та Сміли», — розповідає «Україні молодій» сільський голова Куцівки Ігор Волошин.

У Куцівці пишаються своїм відомим земляком. Вулицю, що веде до урочища Заруди, тут перейменували з Ленінградської на імені Тодося Осьмачки. В центрі села на стіні Будинку культури встановили меморіальну дошку, а у місцевій школі та в сільській бібліотеці створили музейні куточки.

«Збирати матеріали про Тодося Осьмачку було нелегко, адже його творчість довгі роки замовчувалася. Але нам вдалося це зробити», — каже завідуюча сільської бібліотеки Тетяна Вовк. «Тепер хочемо створити в селі вже повноцінний музей Осьмачки. Для цього підшукали приміщення, але, щоб його відремонтувати, необхідно приблизно 20 тисяч гривень. Таких грошей у бюджеті села немає, тож сподіваємося на підтримку районної влади», — додає Ігор Волошин. Він шкодує, що малу батьківщину поета не включили до туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини». Адже до Куцівки від траси, що прямує до Шевченківських місць у Звенигородському районі, якихось вісім кілометрів. Тож, безперечно, туристам буде цікаво ознайомитися з рідним селом відомого не лише в Україні письменника.

У Куцівці зуміли зберегти церкву Різдва Пресвятої Богородиці, в якій хрестили майбутнього письменника. Її було зведено у стилі пізнього класицизму відомим архітектором Мезенським ще у 1846 році за кошти тодішнього власника Куцівки генерал–майора Орлова. Ігор Волошин каже, що храм будували без цементу, кованими цвяхами й тесаною вагонкою. До середини минулого століття церква була діючою, а потім її закрили і навіть пробували зруйнувати. Та хрест на дзвіниці не піддався атеїстам, його змогли лише нагнути. У 80–х роках керівників села змушували зняти хрест, але таку вказівку люди в Куцівці відмовилися виконувати наперекір усіляким вимогам.

Відродження храму Різдва Богоро­диці, який є справжньою окрасою села, розпочалося ще в 1986 році. На жаль, ці роботи тривають й досі. Бракує коштів. Але попри фінансові труднощі, на пожертви громади та спонсорські кошти вдалося відремонтувати церкву всередині, і там тепер, на радість земляків Осьмачки, проходять богослужіння. Нині храм оздоблюють ззовні.

До речі, цю церкву Тодось Осьмачка згадує у своєму романі «Ротонда душогубців». Свого часу на відновлення храму в рідному селі письменник пожертвував тридцять п’ять тисяч доларів.

«Він пiдняв у поезiї трагічний образ українського селянства»

Він дуже любив Куцівку. І згадував малу батьківщину все своє життя, куди б його не кидала нелегка доля. А вона була справді нелегкою. Поет народився в Куцівці в 1895 році в родині робітника Степана Осьмачки, який працював на поміщика Терещенка. Батько Тодося був людиною здібною. Він самотужки освоїв ветеринарну справу й користувався у селі повагою. Через бідність освіту зміг дати тільки найстаршому синові. У сімнадцять років Тодось закінчив гімназію і став писарем у Куцівській економії. Після революції він учителює, а потім навчається в Київському інституті народної освіти. Тут Осьмачка починає писати вірші. Перша збірка «Круча», яку відзначали за блискучу народну мову та глибину образності, виходить у світ у 1922 році. Друга книга поезій — через три роки, й називається «Скитські вогні». Це своєрідний гімн українському степові — так про збірку відгукується критика. Ще через чотири роки побачила світ третя збірка поета — «Клекіт». Тогочасний дослідник літератури Сергiй Єфремов вважав Тодося Осьмачку «пiсля Шевченка вище за будь–кого іншого», бо він «пiдняв у поезiї могутнiй i трагiчний образ українського селянства, що було найбiльшою рушiйною силою революцiї, а потiм стало найбiльшою її жертвою».

У 1930 роцi виходить друком Осьмаччин переклад Шекспiрового «Макбета». А от поему «Дума про Зiнька Самгородського» видати не вдалося, бо сталінські репресії, що набирали обертів у ту пору, зачепили й Тодося Осьмачку. Через доноси письменника починають переслідувати, називають «бандитом» та «ворогом народу», а його книги вилучають з обігу та знищують.

Рятуючись від репресій, Тодось Осьмачка переховується, зокрема і в рідній Куцівці, вдаючи із себе божевільного. Згодом він переїздить до Львова, сподіваючись нелегально перетнути польський кордон. Таких спроб було кілька, але щоразу Осьмачку ловили й відправляли за ґрати Бутирки та Лук’янівської в’язниці, не забуваючи при цьому звинуватити у шпигунстві. І все таки йому пощастило вибратися на Захід.

Він мешкав у Югославії, Франції, Німеччині, Канаді, чотирнадцять років прожив у Сполучених Штатах. З–під його пера в ту пору вийшли повісті «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубцiв», заборонені цензурою за радянських часів. Він успішно перекладає Уайльда i Шекспiра. У планах письменника була нова збiрка поезiй i афоризмiв «Людина мiж свiдомiстю i Природою», але збутися їм не судилося.

У липні 1961 року письменника розбиває параліч, його лікують у лікарні Нью–Йорка. 7 вересня 1962 року на 67–ому роцi життя Тодось Осьмачка помер.

«А вже як станемо багаті, налетимо селом на Штати й тебе додому заберем».

«За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин». Якщо можна перелити Україну в слово, — то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, — то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину–державу, — то це вона збудована, зримо і живовидячки», — так відгукувався про творчість Тодосія Осьмачки історик української літератури професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шерех.

Сьогодні в Україні читають Осьмачку, його твори можна купити у книгарнях. Приємно, що його пам’ятають і шанують на малій батьківщині — в рідній Куцівці, а в районному центрі Сміла три роки діє міськрайонний благодійний фонд «Тодось Осьмачка». До речі, це коштом цього фонду встановлено пам’ятний знак на місці рідної хати в Куцівці, перевидано роман письменника «План до двору», встановлено знак маршрутного орієнтування для туристів на трасі «Золотоноша — Сміла — Умань». Якщо вам випаде прямувати з Черкас по уманській трасі, то вже через сорок хвилин шляху, відразу за селом Ротмистрівкою, побачите вказівник «Куцівка — 8 км. Село, де народився письменник Тодосій Осьмачка».

«Серед нових наших задумок — видання повного зібрання творів Тодося Осьмачки, створення його музею, а в майбутньому — перепоховання письменника на Батьківщині та встановлення макету батьківської хати в Куцівці», — ділиться планами з «УМ» голова Смілянського міськрайонного благодійного фонду «Тодось Осьмачка» Володимир Ткаченко.

ЦИТАТА «УМ»

«Якби в землі прорити дірку,

То ти побачив би з Нью–Йорку,

Свою Руду, що за селом

колись достатком хуторилась,

із кручі на ставок дивилась

на греблю з водяним млином.

... Ну ось тобі і перша пристань,

Спочинь, на камінь цей зіприся,

поки шапки ми розберем.

А вже як станемо багаті,

налетимо селом на Штати

й тебе додому заберем».

Тодось Осьмачка