Крізь закони до музеїв

Днями в українські музеї передали 29 картин українця, котрий усе своє свідоме життя жив і працював на Туманному Альбіоні. Акція проходила на високому державному рівні: передачею опікувалися Міністерство культури України та Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, що діє при Мінкульті. Таким чином культурне керівництво держави намагалося привернути увагу до законодавчих проблем повернення українських культурних цінностей.

«Візьмемо роботу, яка коштує 100 тисяч доларів і яку хочуть повернути в Україну. Мало того що її віддають, так власник має ще за неї заплатити, умовно кажучи, 25 тисяч, щоб перевезти через кордон», — пояснював міністр Василь Вовкун після презентації колекції Глувки в Національному художньому музеї. Проблема, яку озвучив міністр, була темою кількох «круглих столів» та законопроектів, але на її вирішення так і не знайшлося політичної волі. Пан Вовкун сподівається, що остаточний проект закону з міністерськими правками та доповненнями восени надійде на розгляд до Верховної Ради.

А тим часом виявляється, що за великого бажання можна оминути драконівські українські закони. «За кожен повернутий предмет потрібно сплатити 20% ПДВ. Для того щоб звільнити від цього податку, необхідне рішення Гуманітарної комісії Кабінету Міністрів», — пояснив «УМ» голова Державної служби контролю Юрій Савчук. Таким чином, вдалося уникнути сплати «меценатського мита» за колекцію Глувки, страхова цінність якої складала 18 тисяч англійських фунтів стерлінгів. А от матеріальну цінність картин ніхто з присутніх на акції у четвер не міг назвати. Ім’я Ростислава Глувки маловідоме в Україні. Дослідженням його творчості займається небагато мистецтвознавців, двоє з них були присутні на церемонії передачі — проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв, професор Роман Яців та професор Київської духовної академії і семінарії Дмитро Степовик. Колекцію ж художника представляла його дочка Світлана Клаудія Глувка, яка стала ініціатором передачі творів батька.

За її словами, до живопису Ростислав Глувка (1927—1990) звернувся досить пізно. Закінчивши мистецький коледж у Гамерсміті, він працював здебільшого як графік. Доля художника нагадує долю багатьох емігрантів із західних земель України після Другої світової війни. Висланий хлопцем разом із сім’єю до Казахстану в 1940 році, у 1942 році він виїхав із польськими частинами до Палестини й звідти емігрував до Великобританії, тоді як родина повернулася в Україну. У 1970—80х роках художник почав писати пейзажі й звернувся до іконописної теми. На виставці в Національному художньому музеї здебільшого представлено його живописні роботи краєвидів Венеції, французької провінції чи грецької архітектури. Українські мотиви проглядаються у кількох картинах — «Лірник», «Смерть козака в степу», «Скоморохи», а також у модерних іконах. П’ять із 29 представлених картин залишаться у фондах Художнього музею, решта стане власністю Кременецького краєзнавчого музею. За заповітом художника, його прах поховано у Кременці, місті, де він народився. Проте повернення його картин на батьківщину — це вже ініціатива дочки Світлани Глувки, яка працює реставратором у Флоренції.

Роман Яців вважає, що картини художника — це щедрий дарунок для українських музеїв: «Ростислав Глувка внутрішньо тяжів до національного розвитку українського мистецтва ХХ ст., дуже цікаво перейняв ідеї Нарбута і Бойчука. А також зумів поєднати світові цивілізаційні досвіди». На думку іншого дослідника творчості художника Дмитра Степовика, цінність повернення робіт Глувки в тому, що ця колекція спонукає до дослідження творчості українських художників із діаспори.

Дивно, що за такої високої оцінки робіт українсько­британського художника його виставка у невеличкій залі Художнього музею триватиме всього чотири дні — до 6 вересня. Хоча спокійні, тепло­пастельні за кольоровою гамою картини варті того, щоб їх експонували довше. Такий мінімалізм у презентації виставки наштовхує на думку, що колекція Глувки стала частиною піаракції про звітність роботи Державної служби контролю.