Формула правди
Після нашого виступу генеральний директор ПХЗ Леонід Шиман спробував видобути для себе козирну карту і «провчити» журналістів за обстоювання конституційного права на свободу слова. Він активно взявся відсуджувати майнову і моральну шкоду з редакції та автора, нібито за завдану підприємству, оцінену ним у понад 19,5 млн. грн. Позов розглядав Шевченківський райсуд м. Києва, і позивачу відмовлено у задоволенні вимог у повному обсязі. Апеляційний суд м. Києва нещодавно узаконив вердикт суду.
Констатуючи цей судовий «акцент», ми засвідчуємо один із характерних нині методів специфічного зворотного зв’язку. Мовляв, як ви насмілились написати «чорний піар» про наше супер–секретне підприємство? Та я ж вас за «образу» честі, гідності та ділової репутації затягаю по судах. І затягують, сподіваючись на «широту» свого науково–технічного «маневру» та вагу засекреченого «потенціалу». Не вийшло цього разу.
Тривалий вакуум секретної недоторканності до таких особливих спеціалізованих об’єктів, що заховані за сімома замками та колючими дротами від громадськості та й місцевої влади, сформував і стійку психологічну ауру: все, що не збігається з думкою заводського керівництва, є «чорним піаром». Тому й апетити за такі правдиві спроби дістатися до істини оцінюються десятками мільйонів.
А насправді ж, що відбувається у конверсійних цехах шести ракетних сховищ, де роками чекають своєї утилізаційної черги 163 смертоносні ракетні двигуни з тими ж таки п’ятьма тисячами грізного твердого ракетного палива? Нагадаємо, що з 2003 р. РНБО та уряд України ухвалили «Програму утилізації твердого ракетного палива з міжконтинентальних балістичних ракет РС–22» (далі Програма. — Авт.). Основне завдання її — створення виробничої бази для утилізації сумішевого палива методом гідромеханічного розмивання, вилучення, переробки його та використання в емульсійних вибухівках із подальшим використанням на гранкар’єрах, а також утилізація порожніх корпусів ракетних двигунів. Вважалося, що метод гідророзмивання буде найбезпечнішим у порівнянні з підривом та спалюванням у спеціальних захищених стендах і на пустельних територіях.
Незаперечним аргументом була тоді практична формула: Павлоградський хімзавод є спеціалізованою організацією роботи з вибуховими речовинами, яка до 70–х років була залучена до виготовлення невеликої частки сумішевого ракетного палива для РС–22. Відповідно для таких технологічних процесів на підприємстві є виробнича база, сховища, інфраструктура, що, на жаль, не віддалена на безпечну відстань від цивільних об’єктів. А сам процес утилізації твердого ракетного палива (ТРП) є ніби зворотним процесом його виготовлення. І в тих приміщеннях і спорудах, де відбувалося виготовлення та заповнення пальним корпусів ракетних двигунів, проводитиметься вилучення його та переробка під час утилізації. Хто може заперечувати такій логіці? Чи ж так сталося, як гадалося?
Отже, ми спробуємо торкнутися всіх складових загальнодержавної проблеми, користуючись інформацією з офіційних джерел, публічно виголошених її аспектів фахівцями зі знешкодження грізного ракетного палива та природоохоронних наслідків при використанні створюваної промислової вибухівки «ЕРА» з доданими до неї компонентами ракетного палива.
Подайте грошей на утилізацію
Традиційно щороку перед формуванням держбюджету на екранах центрального і місцевого телебачення, відповідно, в численній пресі з’являється генеральний директор ПХЗ, який не безпідставно густо «засіває» глядачів і читачів існуючою небезпекою нефінансування урядової Програми утилізації. Він знає, що ядерними «страшилками» якось можна досягнути своєї мети й одержати чергову багатомільйонну бюджетну «порцію» на її реалізацію. Звичайно ж, чиновники вірять у мільйонні цифрові викладки Шимана, бо хто як не він роками «вариться» в цій проблематиці. Ось, наприклад, цьогорічні його аргументи: «Гірше те, що грошей (із заявлених 437 млн грн. — Авт.) не виділено навіть на забезпечення належних умов зберігання корпусів (ступенів) ракет, у котрих міститься ТРП, — розповів Леонід Миколайович агентству УНІАН. — Тобто і не утилізувати, і не зберігати можливостей немає...»
Куди вже гірше, адже тільки на безпечне зберігання у сховищах ракет у 2009 р. потрібно, за його словами, 40 млн. грн. Ще така ж сума — на проведення комплексу заходів із екологічного моніторингу місцевості навколо сховищ ТРП, забезпечення технічної та пожежної безпеки на території площею 5 тис. гектарів, регулярні спостереження за кожною ступінню ракет — які термодинамічні та хімічні процеси відбуваються в них усередині. Решта коштів — на виконання інших проектів, у тому числі й проекти, звернімо увагу: «Утилізація корпусів» та «Утилізація рідких відходів, що залишаються після вилучення ТРП», «Створення промислової емульсійної вибухівки». Тобто насправді ще не тільки не побудовано повномасштабного об’єкта утилізації, а лише планується закінчити його спорудження в 2009 р., а до кінця 2011 р., як і передбачено Програмою, вона була б завершена.
Для людей не обізнаних усе це звучить надто переконливо, бо гендиректор ПХЗ додає, що коли не буде такого фінансування, то може виникнути аварійна ситуація, зокрема, загоряння палива й широкомасштабна екологічна катастрофа неминуча. У інтерв’ю дніпропетровському інформагентству «Новий Міст» він уточнює, що Програма утилізації з 2004 р. хоч із потугами, але постійно фінансується із держбюджету. Щоб вже наступного року закінчити її реалізацію, треба у нинішньому мати 437 млн. бюджетних гривень. Загалом за сім років виконання програми утилізації ТРП державою вкладено в цей проект 620 млн. грн. повідомляє «Ділова столиця» з посиланням на Л. Шимана, а це лише половина суми, що необхідна ПХЗ за їхніми ж підрахунками. І додає, що на сьогодні готовність проекту становить 67%. І ще ж слід побудувати об’єкти вилучення, подрібнення та стабілізації ТРП, а також буропідривного комплексу та утилізації порожніх корпусів ракет...
Як бачимо, питання щодо передбачуваного зворотного процесу вилучення та переробки ракетного палива в тих наявних заводських приміщеннях і спорудах, як планувалося в Програмі, виявилося чомусь теоретичним, а не практичним, і тому неможливим. Очевидний прорахунок. Хтось із державних мужів тоді намагався бажане видати за дійсне. На думку багатьох провідних фахівців із ракетно–космічної проблематики, спроба технологічними засобами гідророзмивання вилучати компоненти з ракетного палива з подальшим використанням їх у промисловій вибухівці є надто тривалою, фінансово обтяжливою і не зовсім ефективною справою. Адже науковці вкладають сотні мільйонів гривень нібито на знешкодження ракетного палива разом із його подальшим використанням у виготовлюваних вибухових речовинах. Таким чином, бюджетна утилізація ракетного палива чомусь «підв’язана» під комерційну промислову вибухівку.
Колишній керівник спеціального конструкторського бюро КБ–5 Дніпропетровського ДКБ «Південне» ім. М. Янгеля, доктор технічних наук Володимир Кукушкін як головний конструктор усіх створених у радянській ракетно–космічній галузі твердопаливних двигунів, на наше прохання так прокоментував цю проблему:
— Україна, на мій погляд, вибрала малоефективний шлях, щоб позбутися надто небезпечного спадку, коли взялася мало вивченим способом гідромеханічного розмивання знищувати в ракетних двигунах із потужними енергетичними компонентами тверде ракетне паливо. Треба мати на увазі, що термін безпечного зберігання двигунів закінчився ще наприкінці 90–х і сьогодні, коли вони зберігаються у неприродному для них «лежачому» стані, ніхто не може достовірно стверджувати, які там тривають термодинамічні та хімічні процеси. А отже, будь–яких гарантій абсолютно немає й втрачений час може бути надто трагічним. У 2007 р. збігав черговий термін безпечного зберігання ракетоносіїв із ТРП, але його знову подовжено.
Володимир Іванович розповів, що він особисто брав участь у вогневих випробуваннях ТРП із 1966 по 1986 рік. Було спалено понад 20 тисяч тонн СТРП. Так зробила Російська Федерація, так чинять американці, що відмовили в подальшому фінансуванні павлоградського гідророзмиву, коли пересвідчились у його надзвичайній затратності в умовах ПХЗ. Із 2003 р. конгрес США заборонив виділяти кошти на український проект. І запропонував Україні відновити фінансування лише за умови, коли буде виставлено три порожні корпуси двигунів ракети, і тільки тоді вони заплатять 107 тис. американських доларів за утилізацію однієї ракети. Їхнє зобов’язання — зменшення взаємної загрози. Їх абсолютно не цікавлять мільйони на затратні експерименти з виготовлення промислової емульсійної вибухівки «ЕРА» з додаванням подрібненого ракетного палива. Та й навіщо до гідророзмиву причеплено ще й експериментальний «хвіст» промислової вибухівки «ЕРА», ніхто пояснити не може. Проте фактично на ПХЗ комерційний віз, схоже, стоїть попереду бюджетного коня. Утилізація, в американському розумінні, передбачає усунення непередбачуваної загрози для безпеки населення, включаючи й екологічні наслідки для довкілля. Такі вони, капіталісти, що на вітер грошей жбурляти не навчені.
Вибуховий «клондайк»?
Український уряд усе ж таки зважив на нинішній, як і на попередні, теле–газетні розпачі керівництва хімзаводу. На цьогорічне фінансування Програми утилізації (після особистого «гастрольного» бліц–відвідування підприємства) щедра на обіцянки Юлія Тимошенко, самозакохано «заколисавши» тоді місцеву пресу, сказала на брифінгу, що вона дала ПХЗ 160 млн. грн., замість закладених у кризовому держбюджеті 12,6. Украй важливо, щоб кошти пішли за призначенням, тобто у завершення будівництва об’єктів. Щоб місцева влада і громадськість знали й могли одержувати повну та правдиву інформацію про використання зазначених бюджетних «вливань», а також знали і реальні наслідки від експериментальної вибухової «діяльності». Цього, на жаль, не спостерігалося. Як засвідчує одна з місцевих газет, «досі ні копійки обіцяних урядом коштів зі стабілізаційного фонду ПХЗ не отримав».
Але повернімося до реальної утилізації. Ось один із прикладів. В усіх твердженнях керівництва ПХЗ, у тому числі й у позовній заяві до «України молодої», зазначено, що експерименти щодо виявлення діоксинів у підриванні емульсійної вибухівки «ЕРА» проводилися на ВАТ «Новопавлівський гранкар’єр», що на Дніпропетровщині. Радісні результати, що у складі газів і атмосферного повітря під час вибухів саме не утворюються діоксинові сполуки, за цими даними підтверджені Інститутом екогігієни і токсикології ім. Л. Медведя МОЗ України. Проте голова наглядової ради ВАТ «Новопавлівський гранкар’єр» В. Ченський на редакційний запит відповів, що, згідно з договором із ПХЗ, передбачено лише проведення вибухових робіт із «матеріалів підрядної організації, які в договорі не вказані». ВАТ «Новопавлівський гранкар’єр» «не має відомостей, на підставі яких вибухових речовин проводяться вибухові роботи». Такий конфуз. Правда, й Інститут екогігієни в особі головного наукового працівника, керівника відділу фізико–хімічного аналізу і референс–лабораторій В. Чміля зізнається в листі–відповіді: «Щодо технології й методики проведення експериментальних вибухів вибухових речовин марки «ЕРА» в лабораторних і натурних умовах усі запитання слід адресувати працівникам Павлоградського науково–дослідного інституту високоенергетичних речовин і матеріалів». Інститут екогігієни офіційно стверджує: «З усією відповідальністю заявляємо, що ми ні в якому разі не заперечуємо, що при підриванні емульсійної вибухової речовини марки «Ера» з продуктами переробки ракетного палива в довкілля можуть потрапляти хімічні речовини, які несуть реальну загрозу для здоров’я людини та навколишнього середовища...» Прикро, що Інститут екогігієни досліджував два заміри проб, які були надані самим ПХЗ. Ось вам і пальне з присмаком діоксину: шукати відповідального не просто.
Інший аспект експериментальщини: за яких умов і скільки грошей зароблено ПХЗ на вибуховому ринку України, де, куди і як їх використовують, хто контролює цей процес? Пан Шиман нещодавно поділився з читачами «Української технічної газети» про історичне створення на підприємстві комплексу буровибухових послуг. Він скромно заявив, що ПХЗ став світовим лідером у сфері промислового підривання. І це тоді, коли, з його ж слів, знаємо, що держбюджет катастрофічно мало виділяє грошей на Програму утилізації. Чи не помилився, часом, Леонід Миколайович, коли похвалився, що обсяги прибутку від буровибухових послуг за останні 10 років зросли від 20 до 600 млн. грн.!? Для порівняння: гігант ВАТ «Кривбасвибухпром» за 2008 р., за його офіційними даними, мав прибуток понад 47 млн. грн., тоді як складова ПХЗ на ринку вибухових послуг сягає майже 2%, а «Кривбасвибухпрому» — понад 75%.
Як тут «зістикувати» гірку щорічну нестачу коштів на утилізацію з такими фанта–стичними прибутками від буровибухових послуг при виконанні урядової Програми? До речі, в українських ЗМІ або на сайті державного «куратора» ПХЗ — Національного космічного агентства України — ви не знайдете жодної звітності з фінансових затрат на створення промислової емульсійної вибухівки «ЕРА» та на проведення буровибухових робіт у гранітних кар’єрах України. Нам також не вдалося з’ясувати цю фінансову «взаємопов’язаність». І чи не час тому ж Контрольно–ревізійному управлінню України розібратися в таких бюджетних «головоломках» засекреченого ракетно–щебінного об’єкта?
Водночас слід було б з’ясувати, чим займається мережа (п’ять філій) ПХЗ в Україні з оптового постачання щебінної продукції усіх фракцій автомобільним та залізничним транспортом до 500 тис. тонн щомісячно, як офіційно зазначає в комерційній пропозиції Ірина Капуста, директор з маркетингу ПХЗ. На сайті підприємства «висить» ще привабливіша «цукерка»: «Оптова торгівля щебенем. Виробництво і реалізація вибухових речовин, виконання буропідривних робіт на нерудних кар’єрах. У штаті 4000 осіб». Є адреса й телефон відділу збуту, а також виконавця Сергія Тобина. А скільки ж тоді працівників займається безпосередньо утилізацією ракетного палива?
І нарешті, Тендерна палата України інформує про торги у закупівлях товарів ПХЗ. Ось для ілюстрації комерційної потуги ПХЗ кілька прикладів. У 2005 р. із британською фірмою укладено контракти на закупівлю змішувально–зарядної машини для виготовлення емульсійних вибухових речовин на суму понад 6,25 млн., у 2006 р. — лінія виготовлення неелектричних засобів ініціювання на суму понад 7,95 млн. та комплект обладнання для лінії темперації вибухових речовин на суму понад 1, 49 млн.; у 2007 р. — 3 одиниці мобільного бурового устаткування для виготовлення свердловин на кар’єрах і рудниках на суму понад 1,24 та 2 одиниці змішувально–зарядних машин на суму 1,17 млн. євро.
Але за словами Шимана, спеціалісти ПХЗ розробили буровибуховий проект разом із німецькими фахівцями фірми «Корт Трейдинг Лтд», вартість яких — сотні тис. американських доларів. Тільки дивно, чому ПХЗ закуповує за контрактами в англійської фірми «Мартін Хауз Лімітед» ті ж змішувально–зарядні машини та ще й бурові верстати, лінії патронування емульсійних ВВ, устаткування для осушування свердловин, мобільне бурове устаткування для виготовлення свердловин на кар’єрах і рудниках, прилади для визначення детонації, контролю сейсміки, відеообладнання для обстеження свердловин, капсули–детонатори та комплектувальні, проекти основних споруд мийки технологічного автотранспорту, дослідно–промислового об’єкту для виготовлення патронованих вибухових речовин, наукові проекти під закуплене технологічне обладнання, його установку, розробку технологій тощо. Словом, золоте дно бізнесу. Згідно із зазначеними тендерними закупівлями ПХЗ купує англійське обладнання за ціною значно вищою. Тоді ж навіщо витрачали бюджетну валюту на спільний українсько–німецький «буровибуховий» проект? І в той–бо час чуємо плач Ярославни від керівництва про бюджетні «дірки» у фінансуванні урядової Програми утилізації на ПХЗ.
У виданні «Металургійна та гірничорудна промисловість» за 2008 р. є публікація «Промислове застосування на відкритих роботах емульсійних вибухових речовин із додаванням продуктів переробки твердого ракетного палива». Її підписали Леонід Шиман, технічний директор ПХЗ Євген Устименко та науковець із Дніпропетровського національного гірничого університету Валерій Соболєв. Вони доводять, що речовини, які утворюються після процесу подрібнення гідровимитого ТРП, «не набувають властивостей вибухових матеріалів...» А навіщо ж тоді їх додають до емульсійної павлоградської вибухівки «ЕРА»? Як і дивно читати, що за водяну основу в емульсії можуть бути використані «технологічні розчини, що утворюються під час гідровимивання та подрібнення твердого ракетного палива». Варто тільки вдуматися, який хімічний «коктейль Молотова» зі складових ТРП пропонують поважні вчені мужі для використання під час виготовлення наливних вибухових речовин для промислового використання в кар’єрах та гірничозбагачувальних комбінатах? Чи тут діє принцип: українська екологія все стерпить?
