У радянські часи тут стояв інтернат. Місцеві називали його «інкубатором» — мабуть, тому що тут виховували сиріт та напівсиріт, яких звозили з навколишніх сіл. Діти шахтарів у двох школах селища отримували освіту «на общепонятном языке», а «інкубаторських» тому ж самому навчали українською. Від місцевих вони вирізнялися суржиком, ципками на руках, стрижкою «під нуль» і коричневими вельветовими «одностроями» (вельвет у «ранньобрежневські» часи був найдешевшою тканиною). Велика інтернаціональна дер­жава наче спеціально привчала нас до думки, що українське — то є щось неповноцінне... Коли ж настала «незалежність» — інтернат ліквідували: геть розвалили капітальну триповерхову споруду — із класами, майстернями, їдальнею, спальним корпусом...