У ритмі мілонги

26.03.2004

      Останнім часом баян (читай інакше — кнопковий акордеон) здобувся на прицільну увагу. То «Бульвар» друкує розгромне інтерв'ю про справи музичні — чесні й не дуже — з Володимиром Безфамільновим, яскравим представником української баянної школи; то Володимир Рунчак вшановує пам'ять Олександра Ємця суперавангардовим концертом зі своїх баянних творів у виконанні Павла Фенюка. То «Афіша» дає блискучий анонс на польське акордеонне тріо «Motion», що вихлюпує на голови шанувальників гримучий коктейль з авангарду та джазу; а між польськими акордеонами є-таки баяни...

      Здається, баян перестає бути «маленьким органом» чи «народним» інструментом, для якого увічнене амплуа є одночасно найсуворішим обмеженням. Фольклорні обробки, пісні періоду Великої Вітчизняної, твори у стилі «рюс» або «українік», звичайно, прекрасно звучать у цьому демократичному, дуже характерному «розливанному» тембрі, трохи рипливому, трохи пронизливому, але такому оригінальному. Та чимдалі сучасні композитори звертаються до цього «чудовиська» (так майже закохано назвала його Софія Губайдуліна); інструмента з величезними можливостями, нескінченним звуком, тембровою різноманітністю, виразністю кожної деталі.

      На тлі моєї оди баянові, який дуже люблю і поважаю, вимальовується яскравий мистецький проект «Баян з усіма невідомими», організований Романом Юсипеєм у рамках XIV фестивалю «Музичні прем'єри сезону», що триває цими днями. Роман, торішній випускник Національної музичної академії, особа дуже талановита, діяльна і розкута, зумів об'єднати в одному концерті натхненних, веселих і сучасних музикантів від Бога — співачку Світлану Глєбу, кларнетиста Сергія Гданського, саксофоніста Олександра Мазанюка, піаніста і композитора Богдана Кривопуста, гітариста Михайла Стрєльнікова, скрипалів Сергія Охрімчука і Катерину Нестеровську, віолончеліста Вадима Ларчикова і контрабасиста Юрія Зброжека. І треба було бачити неперевершене сопрано Світлану Глєбу в ролі Коломбіни — чарівно-незграбну і вишукано-афектовану; а які паси випромінював Охрімчук, а як пристрасно нашіптувала Нестеровська... А як Роман диригував усім цим веселим розгардіяшем — самим порухом очей. Як і годиться між однодумцями. Мене завжди смішать ті колективи, де четверо грають, а п'ятий — диригент...

      У концерті звучали твори Тараненка, Губайдуліної, Польової, Канчелі, Загайкевич. Наприкінці ж усіх зачарувала «Мілонга» П'яццолли у вишуканому аранжуванні для камерного складу — так і хотілося з пошани до етикету мілонги перенестися до аргентинського танцклубу і грайливо й весело робити один крок на один музичний акцент. І подумалося мимоволі: шлях до майстерності — тяжкий, довгий і звивистий, це долання багатьох сходинок, крок за кроком. Молоді музиканти роблять ці кроки в ритмі мілонги: крок-акцент, а головне — на вигляд невимушено і ніби граючись. Нехай би їм удалося шлях до найвищої мйстерності пройти не як хресну путь. А в ритмі мілонги — легко й весело.

Олена ЧЕКАН.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>