Ювілейні торги

26.03.2004
Ювілейні торги

Iнтелiгентнi рокери з «АукцЫону».

      У неділю в БК КПІ столична публіка (далеко не лише студентська, були навіть бабці з онуками) святкувала День народження пітерського рок-гурту «АукцЫон». Незмінним складом, із традиційним блочком мінералки, а автор текстів (він же — клавішник, він же — перкусист, він же — трубач) Дмитро Озерський, як завше, зі зворушливим пакетом кефірчику, вони, мов уперше, самовіддано й до сьомого поту відпрацьовували концерт. Власне, до «АукцЫону» слово «відпрацьовували» якось і не клеїться. Навряд чи їм вдалося склепати своєю творчістю капітал. Коли після чергового концерту бачиш футболку Леоніда Фьодорова, мокру, хоч викрути, починаєш краще розуміти (ні, не музичний авангард) працю шахтарів з металургами. А на постсовєтських теренах що працівників важкої промисловості, що справжніх митців не надто розбещують. Однак, слухаючи «АукцЫон», вкотре переконуєшся, що сенс життя — таки у цій проклятущій дорозі, що її метою є ми самі.

      Уже два десятиріччя штатний шоумен гурту, поет і швагро Фьодорова, неповторний Олег Гаркуша, хвацько роздаючи інтерв'ю різноманітним мас-медіа, душевно тлумачить творчість групи загалом і її лідера зокрема. Сам лідер стриманий і мовчазний. А як навіть щось і скаже, то часто-густо «нє в тєму». Чи, можливо, цю його «тєму» ми самі ж і «не прохавуємо». Скажімо, він стверджує: «Наші тексти не мають жодного сенсу. Слова створюються, щоб підкреслити голосову партію і не спаплюжити ритміко-мелодійної лінії. Слова не мусять шкодити пісні». Натомість, слухаючи його пісні, переважна більшість публіки завмирає, мов юні літфанати на поетичному вечорі. Заангажованим на рок-концерт міліціянтам фактично нікого стримувати і закликати до порядку. «АукцЫонівські» фани чи не найінтелігентніші з рок-тусовки. Принаймні на ювілейному концерті я відстежила лише двійко помітно п'яненьких слухачів. Але й ті були щасливі, добродушні й жодним чином не опиралися, коли хлопці в одностроях ніжно, хоч і наполегливо, випроваджували їх трохи вище в зал, далі від сцени. В переважній більшості випадків розгублені і знічені охоронці порядку вмощуються на краєчку сцени і слухають, аж відстовбурчуються вуха. Те, що робить «АукцЫон», незмога розділити на музику, текст і, тим більше, означити зужилим словом «лицедійство», чи пак акторство. Лідер групи, мов чортик із табакерки зі зламаною кнопочкою, пнеться і пружиться, пружиниться і виборсується зі слів, звуків і власних незмінних кедів; з аур та решти оболонок.

      Колись київсько-житомирський митець Фрипулья (Федір Тетянич) хотів влаштувати демонстрацію беззубих митців, щоб присоромити зажерту владу. Фьодоров цілком міг би приєднатися до цієї акції. Співаючи, він не робить жодних спроб, аби приховати незначний брак зубів. Хоч, як дивно, цей факт не викликає ніякого естетичного шоку. Думаєш, а раптом ще виростуть? А ще — він завжди виходить співати «на біс», запалюючи цигарку і припасовуючи її між струн до грифа. І співа, поки та цигарка горить. У неділю, на загальну втіху, він прикурював двічі...

      Особисто мені страшенно важко писати про цих хлопців, адже, кладучи руку на серце, їхні пісні зі мною «і в горі, і в радості». А ще тому, що їх —за великим рахунком — неможливо критикувати. Бо вони тонкі, чесні й позитивно придуркуваті; вони — Діти Божі; вони  вже дорослі, але й досі не «обламані». Вони варті любовi. Тож на концерт до сорокаріччя «АукцЫону» я залюбки пішла б із власними онуками.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>