Цирк без дроту

До кінця минулого десятиліття система проводового мовлення на Вінниччині та, певно, і по всій Україні, поступово вмирала через невідповідність тарифів експлуатаційним витратам (збитки «Укртелеком» покривав за рахунок прибутків від інших видів діяльності, причому процес був загальноукраїнським). Досить сказати, що в області із приблизно мільйона радіоточок станом на останній «радянський» рік до листопада 2000–го залишилося тільки 370 тисяч. Це до того моменту, коли мережі завдала фатального удару небачена ожеледь — тоді тисячі кілометрів повітряних радіоліній опинились на землі, без радіо залишились дев’яносто відсотків абонентів.

Як підрахували фахівці, на відновлення їх необхідно було 34 мільйони гривень. За словами директора Вінницької дирекції «Укртелекому» Віктора Яблонського, держава таких грошей навіть не обіцяла — підприємство мало відновлювати мережу своїми силами, а роботи розтягнулися б на шість років. І тоді було прийнято нетрадиційне рішення: відмовитись від проводового мовлення взагалі і перейти на ефірне. Знадобилося приблизно півроку, аби в кожному райцентрі запрацював власний радіопередавач, а «Укртелеком» безоплатно передав двісті тисяч приймачів слухачам–пільговикам. Багато людей купили їх за власні кошти. Досвід подальших дев’яти років показав, що ефірне мовлення не стало панацеєю. До яких тільки служб я не звертався, але ніхто не дав навіть приблизної оцінки, скільки приймачів є у людей і до скількох доходять сигнали місцевих радіостудій. Склалося враження, що багатьом посадовцям комфортніше, коли вони цього не знають.

Є ще одна серйозна проблема: складний пересічений рельєф південних районів призвів до того, що до одних населених пунктів сигнал доходить дуже ослаблений, а окремі — взагалі опинились у «мертвій зоні». Серед таких — село Лядова Могилів–Подільського району, розташоване в глибокому каньйоні Дністра. Тутешні селяни вже забули, що це таке — радіо. Натомість мало не на кожній хаті — тарілки супутникових антен. Здавалося б, хоч на рівнинній півночі області все має бути о’кей. Але там ситуація ще гірша — практично без радіомовлення опинились цілі райони. Річ у тім, що більшість районних передавальних радіоцентрів знаходяться у віданні «Укртелекому». А угоди з мовником, тобто з Національною радіокомпанією України, укладаються на рівні столиці, там же робиться оплата за трансляцію загальнонаціональних програм. Кількома районними радіоцентрами опікується обласне комунальне підприємство «Агроінформ», і от якраз воно зіткнулося з проблемами, вирішити які неспроможне. Точніше, з однією проблемою: НРКУ зволікає з підписанням відповідної угоди на трансляцію програм. Врешті–решт «Агроінформ», який забезпечував населення загальнонаціональними передачами за власні кошти, відмовився від такої практики. Тепер у деяких районах люди можуть слухати тільки місцеву радіостудію, та й то не більше двох годин на добу.

Особливо тривожне становище в місті Калинівка та районі. За кілометр від міської межі розташований величезний склад артилерійських боєприпасів, і на випадок надзвичайної події система радіооповіщення просто не спрацює. Або ж її не почують, бо хто стане слухати радіо, яке мовчить?..

Регіональний представник Нацради з питань телебачення і радіомовлення Вадим Мазурик вважає, що в даному випадку НРКУ просто не виконує взятих на себе ліцензійних зобов’язань.

Тоді, коли залишки проводового мовлення — переважно в обласному центрі — й далі «усихають» (нині кількість радіоточок зупинилась на позначці 35 тисяч), знайшлася людина, яка пішла проти течії. Міський голова Ладижина Валерій Коломейцев розпорядився відновити всю зруйновану стихією проводову радіомережу у старій частині міста за кошти місцевого бюджету.