Чоловіче питання

Стереотипи — річ серйозна, тож словосполучення «гендерна рівність» більшість із нас трактує як права жінок, їхні запити і потреби. Говорити про захист чоловіків щонайменше — моветон, глобальніше — несусвітня дурниця. Саме так реагує переконлива більшість опитаних недавно соціологами українців. Однак це зовсім не означає, що проблем у «сильної статі» менше, ніж у «прекрасної». Від чого ж внутрішньо потерпає сучасний український чоловік?

Квотована відвертість. «А поговорити?»

«Коли на фірмі зайшла мова про можливі звільнення, я й гадки не мав, що ця хвиля зачепить мене особисто, — розповідає 39–річний киянин Геннадій. — Напрям роботи, який я очолював, давав підприємству стабільні прибутки, я опікувався кількома успішними проектами, які обіцяли суттєві дивіденди. Навіть попри кризу, був спокійним за майбутнє». Але одного дня Геннадія викликав завкадрами і майже в ультимативній формі «запропонував» писати заяву на звільнення. Жодних пояснень успішний менеджер не отримав, як і можливості зустрітися з директором фірми. «Вибач, ти не один такий. Можеш судитися, та це нічого не дасть. Скорочувати працівників нам не вигідно, сам розумієш, тому...».

Що таке смугасте життя, Геннадій повною мірою відчув, коли опинився на вулиці. Звільнившись за «власним» бажанням, оббивати пороги біржі праці, аби перехопити державну допомогу, чоловік не наважився. Надії на сприяння друзів і впливових знайомих щодо працевлаштування танули, як сніг у березні, гарячковий пошук вакансій закінчувався новим головним болем. А вдома — десятимісячна дитина, на «декретні» виплати дружини не розженешся, а з банку щомісяця нагадують про погашення боргу. Хто ж міг передбачити такий поворот подій рік тому, коли Геннадій брав кредит на новеньку автівку?

Економічна криза, кажуть соціологи, насамперед вдарила по чоловіках. Великий і середній бізнес переважно тримається на їхніх плечах. Виплата кредитів — також. Ментально суспільство асоціює чоловіка як годувальника родини, тому безробіття сильно позначається саме на чоловіках, заганяючи їх психологічно у глухий кут. Геннадій зізнається: думки про те, щоб накласти на себе руки, іноді обступали і його. Зупиняло одне: скоро син зробить перші кроки, а я не побачу? І дружина весь час програмувала на оптимізм: випливемо, ми міцні й не самотні. Така жіноча позиція, констатують психологи, багато важить у подібних ситуаціях. Однак таку підтримку чоловіки зустрічають не завжди.

Колишній колега недавно потрапив під тотальне скорочення — вольовим рішенням власника редакцію ущільнили відразу на 50 працівників. Знайти рівноцінну роботу, насамперед у фінансовому еквіваленті, виявилося непросто. «Наприкінці робочого дня, коли дружина мала повертатися з роботи, не знав, куди подітися. Хоч із мосту та й у воду, — розповідає 32–річний Денис. — Оксана щовечора влаштовувала істерики: як довго, мовляв, тягнутимемо на мою зарплату, чому ти ховаєшся за моєю спиною? Життя перетворилося на суцільне пекло...»

Психолог Лідія Литвиненко помітила, що останнім часом серед її пацієнтів значно побільшало чоловіків. «Раніше вважали, що сильній статі ніколи перейматися дурницями на кшталт «а поговорити?..» Проте життя підштовхує до змін в усталених формах поведінки. Друзям, коханій не так легко звіритись у власних проблемах. А фахівцю, на умовах анонімності, чоловіки дедалі частіше скаржаться на життя.«І не треба називати це «шмарклями», — застерігає пані Литвиненко. — Хто, зрештою, встановлює квоту на відвертість і право розібратися у заплутаній ситуації?»

«Не плач, ти ж не баба»

«Сильна стать» апріорі не має права на слабкість. Відтак і розлучення зірки української гімнастики Лілії Подкопаєвої вразило не тим, що з «гламурного болота» раптом несподівано виплюснулася сенсаційна новина в таблоїди. І навіть не тим, що провідним «інформатором» скандалу став Тимофій Нагорний, тоді як дружина продовжувала зберігати незворушність. (Ми звикли, що зазвичай усе трапляється навпаки). В інтерв’ю журналістам, які Тимофій невтомно роздавав, рефреном звучало: «Я став слабким... у мене з’явилися проблеми зі здоров’ям, я не зміг більше залишатися опорою для коханої...».

Психологи і лікарі б’ють на сполох: чоловіки переоцінюють власні можливості, соромляться визнавати помилки, не вміють просити про допомогу. Якщо на пошукових серверах дати запит «проблеми чоловіків», інтернет видасть лавину заголовків інтимного характеру. Складається враження, ніби все, чим заморочує собі голову «сильна стать», — гормональні і сексуальні негаразди. Іноді всесвітня павутина дозволяє собі й пожартувати заголовками: «чоловіки теж плачуть», «чого бояться чоловіки», «чоловіки і динозаври — знайдіть відмінність».

«Трактування чоловіка як годувальника родини, як людини, що має право вирішувати все за своїх близьких, закладає підґрунтя для психологічної уразливості чоловіків. Коли щось не виходить — вони вважають себе невдахами. «Не плач, синку, ти ж не дівчисько», — кажуть маленькому хлопчику. Дорослішаючи, він рідко звертається по допомогу, пам’ятаючи, що «не дівчисько», — зазначає директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова.

Згідно з дослідженням, проведеним недавно в рамках Програми розвитку ООН в Україні, невизначеність ситуації та нестабільність заважають безробітним чоловікам реалістично планувати подальші дії щодо працевлаштування. Жінка, вважають експерти, психологічно більш гнучка, частіше звертається до служби зайнятості, не боїться просити про психологічну допомогу, перенавчатися. І хоча, згідно зі статистикою, показники безробіття серед жінок і чоловіків практично врівноважені, все ж тенденція більш загрозлива саме для сильної статі.

«Те, що чоловіки не звикли говорити про свої проблеми, не означає, що вони їх не мають, — певен народний депутат Олег Зарубінський. — Тривалість життя чоловіка на 10—12 років менша, ніж жінки. Стресові ситуації він переносить важче: 90% випадків суїциду — «чоловіча справа». У віці 28—46 років чоловіча смертність перевищує жіночу в чотири рази». Іларія Карневалі, голова сектору демократичного врядування ПРООН в Україні, підтверджує цю думку статистикою в масштабах планети: від туберкульозу, алкоголізму та суїциду гине в шість разів більше чоловіків, ніж представниць слабкої статі, а 40 відсотків чоловіків не доживають до пенсійного віку. Демографи вже років 50 стурбовані вразливістю чоловіків. Як стверджує пані Лібанова, у 1970–х роках різниця середньої тривалості життя між жінкою і чоловіком становила 8 років, у 1980—90–х — 9,5, сьогодні — 12. У селі різниця ще більша.

Медики й соціологи пояснюють це соціальними й економічними причинами. Позначаються шкідливі умови праці (у видобувній промисловості, на будівництві, де здебільшого задіяні чоловіки, частіше трапляються травматизм і професійні захворювання). Дається взнаки трудова міграція — чоловіки–заробітчани зазвичай живуть у неприйнятних умовах. Крім того, постійно дамокловим мечем нависає небезпека нещасного випадку. І хоча про це чомусь не прийнято говорити, але торгівля людьми дедалі більше зачіпає міцну стать. І навіть набуває масового характеру.

Тривожні цифри

Понад 70 тисяч українських чоловіків щороку помирають через зловживання алкоголем, травматизм і нещасні випадки. Водночас не більше 10% «сильної статі» активно займаються спортом. У половини безплідних подружніх пар неспроможність мати дітей обумовлена чоловічим фактором.

«Чоловічі» страхи

На думку німецького психолога доктора Даніеля Ріхтера, чоловік найбільше боїться, що:

* Кохана людина покине його

* Нічого не досягне в житті. Оскільки робота і просування по службі посідає значне місце в його житті, а кар’єра значно важливіша, ніж просто забезпечення матеріального добробуту

* У професійному плані його спіткає невдача

* Не зробить жінку щасливою в інтимному житті

Психолог радить жінкам звернути увагу на такий факт: навіть сильний напозір чоловік може відчувати страх. Тож жінкам, переконаний Даніель Ріхтер, варто не дорікати своїм сильним половинам за слабкості, а навпаки — заохочувати в них їхні кращі якості.

ОДИН ІЗ ВИХОДІВ

У декрет — «і буде вам щастя»

Глобальною стає і криза батьківства. За даними всесвітніх досліджень, брак психологічних контактів у сім’ї позначається на чоловічій самооцінці. Нині третину дітей в Україні виховують матері–одиначки. Після розлучення у 97% випадків малюк залишається з мамою, хоча законодавство декларує рівні права жінок і чоловіків. У 57% розлучень саме батька позбавляють батьківських прав. Вітчизняні правові норми передбачають відпустку із догляду за дитиною як для мами, так і для батька, однак українські чоловіки нею практично не користуються — не прийнято. А у скандинавських країнах, наприклад, чоловік зобов’язаний узяти такий приємний тайм–аут у роботі і присвятити себе дитині. Психологи переконані: чоловіки, які викроюють час на спілкування з дітьми, набагато щасливіші і живуть значно довше. Це один із прикладів, стверджують фахівці, як змінити життя чоловіків на краще.