Олексій Мустафін: Бажано, щоб політикою не захоплювалися інвестори, навіть як хобі

Олексій Мустафін — журналіст зі знакової для вітчизняного телебачення команди «Післямови». Він працював на «Плюсах», «Інтері», уже четвертий рік — заступник гендиректора з інформаційного мовлення каналу СТБ. З посади керівника інформаційно–аналітичної служби потужного «Інтеру» Мустафін перемістився на канал другого ешелону з надією перспективи розвитку раніше солідного бренду «Вікон». І впродовж кількох років новини СТБ, за оцінкою експертів, знову стали одними з кращих на українському ТБ.

«Я не входжу до цільової аудиторії СТБ»

— Олексію, коли читаєш ваші статті у пресі виникає питання: чому на телебаченні немає авторської аналітичної програми Мустафіна? Тому що ваш творчий журналістський формат — газетно–журнальний? Бо СТБ, на якому ви, у першу чергу, — менеджер, позиціонує себе як аполітичний канал? Чи ще з якоїсь іншої причини?

— Я скептично ставлюся до своїх «талантів» як телеведучого. Для ведення програми потрібні акторські дані, яких у мене немає. За своє життя я вів лише одну телепрограму, яка називалася «Післязавтра» і виходила в пізній прайм на «Інтері». Досвід був не дуже вдалий. Мені здавалося, що глядачам потрібно розповідати про те, що жодному з політиків вірити не можна і хоч іноді треба знімати локшину, що її на ваші вуха навішали вітчизняні ЗМІ. Звідси і назва — бо, знаючи наших політиків і ЗМІ, можна було завчасно передбачити, що вони робитимуть і говоритимуть уже через тиждень. Натомість в інтернеті обговорювали, яка в мене погана вимова, навіщо мені такий гламурний костюмчик і чому погано спрацював гример. Можливо, тому програма проіснувала недовго. Закрили її в серпні 2005–го. В останній програмі, до речі, ми обговорювали можливість нових приватизаційних скандалів (за кілька тижнів потому розпочалася «битва за НЗФ») і майбутню відставку Тимошенко (її звільнили через місяць, звичайно, «несподівано»). З того часу на телебаченні — як і до того — займаюся переважно менеджментом новин. А статті — це спосіб висловити свою думку, так би мовити, у позаробочий час.

— Вас характеризують як безстороннього об’єктивного професіонала, який в роботі ніколи не показує власного ставлення до події чи суб’єкта. Ви — як заступник голови правління каналу СТБ з інформаційного мовлення — «УМ» озвучували переконання, що в новому телесезоні, який практично збігається в часі з перед­виборчою компанією, не варто багато уваги приділяти політиці й політикам. Ви так вважаєте і як просто журналіст?

— Я казав про те, що не треба забагато уваги приділяти політиці, особливо тій, яка не цікава нашим глядачам. Бо наше гасло — «все набагато цікавіше». Отже, ми прагнемо розповідати про цікаве, а це може бути і політика, і культура, і звичайне життя пересічних людей. Якщо вам цікава політика більше, ніж нашим глядачам, то до ваших послуг — інші медіа. У цьому нема нічого образливого, адже я сам цікавлюся політикою. Просто я звик до того, що не входжу до «цільової аудиторії» СТБ.

— Ви зі студентських років, уже трохи не два десятиліття, — соціал–демократ. Для чого вам партквиток в Україні, де дуже сумнівна партійна структуризація, ваша політична сила не представлена в парламенті?

— Вступивши до Соціал–демократичної партії (а точніше — організувавши її разом зі своїми друзями), я насамперед прагнув відкрито і не ховаючись заявити про свої погляди. А залишати партію у важкі для неї часи чи міняти партії як рукавички просто вважаю ниж­чим своєї гідності. Погляди ж у мене залишаються ті самі — соціал–демократичні.

— Ви непублічно працюєте на перспективу?

— Чому ж непублічно? Я є заступником голови партії. Що тут приховувати?

«Кучма є головним антигероєм фільму «2004»

— Історик за фахом, ви краще за інших знаєте, що, аналізуючи минуле, недоречно вживати умовний спосіб дієслів, і все ж... Якби в Україні не було подій 2004 року, якби Президентом не став Віктор Ющенко, чи могли б журналісти зараз, перед черговими виборами, працювати без темників?

— Я вибудовую причинно–наслідковий зв’язок по–іншому. Думаю, що Ющенко став Президентом зокрема й тому, що журналісти хотіли працювати без темників, а громадяни хотіли отримувати неспотворену цими темниками інформацію. Ті, хто голосував за Ющенка, вочевидь покладали на нього великі надії. Чи виправдалися ці надії — подивимось на виборах. Особисто я до кола прихильників чинного Президента ніколи не входив, але й якоїсь зловтіхи наразі не відчуваю. Прикро, що Україна (вкотре) втратила великий шанс.

— Чотири серії документального фільму «2004», автором якого ви є, в цілому вустами багатьох учасників і експертів різнобічно оцінює Помаранчеву революцію. Але якось несподівано у фільмі постав екс–Президент Леонід Кучма «білим і пухнастим» — експерти це оцінили як «подарунок улюбленому тестю» (не вашому, а власника СТБ — Віктора Пінчука). Чому в процесі створення цієї документалістики вам зрадила безсторонність?

— Як на мене, Кучма є головним антигероєм фільму. Просто треба уважніше послухати, що саме він говорить. Інакше — вийде як із Ющенком, якого довго не показували, і вже сам факт його появи сприймався як його «промоція». Ніхто, знову ж таки, не прислуховувався, що саме каже ця людина, а потім дивувалися, що він не такий, як їм хотілося. Знімаючи «2004», ми хотіли дати можливість глядачам подивитися на події трохи відстороненим поглядом і порівняти колишні їхні відчуття з тим, про що говорять люди — безпосередні учасники подій. Нам не хотілося «повчати», але певні міфи, як на мене, фільм розвінчує. Зокрема, розмови про те, що Помаранчева революція була організована ззовні. Ні, від самого початку це була ініціатива українців, для якої «умови» створив сам режим Кучми, можливо, і не розуміючи цього.

— Коли телеглядач може очікувати на нове документальне кіно від Олексія Мустафіна? Що це буде?

— Ніколи не ставив перед собою мету видавати «на–гора» документальне кіно стахановськими темпами. Навпаки — керуюся принципом, сформульованим одним із великих: «Якщо можеш не писати — не пиши, якщо можеш не знімати — не знімай».

— Яка історична тема цікавить вас зараз найбільше? І за яких би умов ви взялися знімати новий документальний фільм?

— Саме зараз? Чесно? Відносини між центральною владою і сатрапами у Перській державі у IV сторіччі до нашої ери... Але до телебачення це стосунку не має. Щодо тем для історичних фільмів, то, мені здається, є кілька цікавих. Наприклад, феномен європейського фашизму як «втечі від свободи» — чи не найактуальніша тема зараз для України, зокрема і в контексті героїзації теорії і практики ОУН. Або майже тотально сфальсифікована рання історія Русі. Та й Україна на початку XVII сторіччя, за так званого «золотого спокою», як на мене, виглядала зовсім не так, як це показують радянські та сучасні українські підручники. Мені, навіть як глядачеві, було б цікаво подивитися фільми, зроблені на ці теми фахово — з історичної та телевізійної точок зору.

А для того, щоб знімати, треба мати час, натхнення, впевненість, що твоє кіно буде цікаве глядачеві, і, зрозуміло, гроші. Якщо нема хоча б одного з цих факторів — ідеї залишаються лише ідеями.

Про скрипниківський правопис

— Ви працювали в «Новій мові», на «Плюсах», «Інтері», тепер СТБ, маєте досить великий досвід керівної журналістської роботи. Що потрібно телеканалам (які форму власності, ін­весторів, законодавство тощо), щоб у своїх програмах об’єктивно показувати і висвітлювати політику?

— Об’єктивно все одно не вийде, хоча треба цього й прагнути. Але головне для журналіста — намагатися писати правду. А щодо інвесторів, то бажано, щоб вони не захоплювалися політикою, навіть як хобі. І дуже добре було б, якби медіа для них були єдиним бізнесом, інакше завжди є спокуса пожертвувати якістю ЗМІ заради успіхів в іншій галузі.

— Телеведучий Андрій Куликов уже кілька років поспіль переконує, що в Україні забагато телеканалів, що розпорошує професіоналів. Ви поділяєте таку точку зору?

— Не впевнений, що зменшення кількості телеканалів забезпечить більшу концентрацію професіоналів на тих, що залишаться. Є кілька не менш важливих факторів, які впливають на цей показник: наявність власне професіоналів, їхнє бажання працювати разом, привабливість самого проекту, «внятний» і прийнятний для усіх цих професіоналів менеджмент, готовність інвесторів робити якісний продукт, не оглядаючись на власні комерційні інтереси. До того ж не зрозуміло, якими методами скорочуватимуть кількість каналів і хто це буде робити.

— «Вікна–новини» на СТБ зараз вважають одними з кращих поміж новиннєвих блоків вітчизняних телеканалів. І все ж вони не стали для більшості глядачів настільки персоніфікованими, як свого часу — коли включали «Аллу Мазур», «Людмилу Добровольську» чи «Олеся Терещенка» — були випуски ТСН. Чому?

— Не знаю. Сам я особисто дивлюся наші новини як «Вікна» з Сергієм Поповим, Тетяною Висоцькою, Наталею Гавриловою... Можливо, наших глядачів насамперед цікавить наш стиль подання новин, який насправді є спільним здобутком журналістів, ведучих і редакторів.

— Випуски новин на СТБ вирізняються дещо не зов­сім звичною для загалу вимовою — за так званим скрипниківським правописом. Це фішка, принцип?

— І фішка, і принцип. Хоча знаю, що наша мова подобається не всім. Особливо серед державних діячів. Їм мені хотілося побажати вирішити якнайшвидше всі проблеми в країні; щоб єдиним питанням, яке цікавило б суспільство, залишилося питання — як правильно вимовляти їхню посаду. Гадаю, і суспільство, і журналісти були б за це політикам щиро вдячні.

ДОСЬЄ «УМ»

Олексій Мустафін

Народився у Києві в 1971 році. За спеціальністю — історик, закінчив столичний Педуніверситет імені М. Драгоманова. З 1991 по 1994 рік працював в аналітичних і дослідницьких центрах. Потім — журналіст телекомпанії «Нова мова». У 1997 році очолив відділ міжнародної інформації ТРК «Студія «1+1». З 1998 року — журналіст, заступник шеф–редактора інформаційно–аналітичної служби телеканалу «Інтер», а з лютого 2001 року по 1 грудня 2005–го — шеф–редактор цієї служби. З січня 2006 року — заступник гендиректора каналу СТБ з інформаційного мовлення.