Парламент у Монаковіллі: у ньому засідають 24 депутати. (Фото авторів.)
Компактний рай на території, майже вдесятеро меншій за Жмеринку. Країна, на дефіцитній землі якої розбиті десятки мальовничих парків та найкращі пляжі з лазуровою морською водою, придатною для купання протягом цілого року. Держава, де вважають за щастя оселитися найзаможніші люди світу. Князівство, де найзручнішим громадським транспортом якого є ліфти — з одного кінця держави до іншого. Саме в такому неординарному місці донецький «Шахтар» сьогодні зіграє в матчі за Суперкубок УЄФА із «Барселоною». Навряд чи в наших футболістів буде час милуватися красотами Монако, але якщо така хвилина знайдеться, їм неодмінно захочеться сюди повернутися. Так, як колись захотілося відомому українському тенісисту Андрію Медведєву та рекордсмену у стрибках із жердиною Сергію Бубці, котрі свого часу придбали тут помешкання.
Сьогодні в найменшій (після Ватикану) державі світу перебуватиме чимало українських політиків, підприємців та інших уболівальників, наближених до донецької верхівки. А журналісти «УМ» «проінспектували» Монако заздалегідь. Відтак є нагода розповісти читачам про цю країну трохи більше, ніж показуватиме телекартинка.
Хоча на площі 1,95 кв. км монегаски примудрилися вмістити повноцінну країну, в неї ніяк не втулиш аеропорт із кілометровою злітно–посадочною смугою. Але повітряне сполучення тут є: солідні люди якщо не припливають до Монако на власних яхтах, то прилітають сюди гелікоптерами — у т.зв. геліпорт. Скромніші туристи надають перевагу автобусу, який довезе сюди із сусідньої Ніцци всього за 1 євро. Інший варіант — швидкісний поїзд від центрального вокзалу Ніцци: 3,80 євро, 17 хвилин — і ви вже під землею, точніше під горою, в якій для економії наземної площі розташований монакський вокзал. А звідти, залежно від того, на який ескалатор стати, відкривається широкий шлях на всі монакські сторони.
Місто, воно ж країна Монако, поділене на чотири райони. До 1970–х років їх було три. Власне Монаковілль — старе місто, де розташована княжа резиденція, парламент, у якому засідають 24 депутати, інші державні установи. Монте–Карло — знаменитий курорт із пляжами й відомими на весь світ казино. І Ла–Кондамін, головною ознакою якого є порт. Але після того, як у 1949 році князь Реньє ІІІ успадкував трон від батька Луї ІІ і почав активно розбудовувати помережану пустирями (!) країну, на наявній площі мешканцям Монако стало тісно. І місто відвоювало у моря ще клаптик землі. Саме в новому районі Фонтвій, на 22 гектарах намивної території, розміщений стадіон «Луї ІІ», де сьогодні відбудеться матч «Шахтар» — «Барселона». Це єдина у світі спортивна арена, яка може вмістити більше половини населення держави: стадіон розрахований на 18500 глядачів, а в Монако — близько 33 тисяч мешканців.
Хоча всіх мешканців країни прийнято називати монегасками, справжніх монегасків як нації у населенні держави лише 16 відсотків — стільки ж, скільки й італійців. Решту становлять французи (47%) та інші національності, загалом близько 125. Державною мовою є французька, хоча держава підтримує і монегаскську, зокрема в освіті.
У країні — десять шкіл, ще кілька приватних і церковних навчальних закладів, плюс Міжнародний університет.
Здавалося б, що там тієї країни — кілометр у довжину і два в ширину. З кінця в кінець — півгодини неквапним кроком. Але це враження хибне. Монако стоїть на горі, вулиці й будинки в ньому розташовані по спіралі, тож якщо поставити собі завдання обійти все, а не просто «відзначитися» на двох протилежних ділянках кордону (який, до слова, з усіх трьох французьких сторін непомітний), то може не вистачити й дня. Звісно, не обов’язково покладатися тільки на власні ноги, адже можна скористатися громадським транспортом. Наприклад, автобусом. Ним можна довго й нудно їхати зигзагами від, скажімо, розташованого на узбережжі Палацу конгресів до оглядового майданчика на торговому бульварі Мулен, хоча відстань між цими точками по прямій — угору —метрів 50.
Саме тому значно простіше скористатися великим безплатним ліфтом. Таких у Монако багато. І, з огляду на «спіральний» план міста, зручнішого транспорту не знайти. Зайшов у кабінку в одному районі — і за дві–три зупинки, тобто поверхи, виходиш в іншому.
Багато де поруч із ліфтами (або замість них) є сходи, які виконують ту саму функцію. Нерідко ці «міжрайонні» сходи пролягають усередині висотних будинків: заходиш у під’їзд без дверей на одній вулиці, піднімаєшся повз квартири, а на шостому, скажімо, поверсі виходиш на іншу вулицю, у верхньому кінці країни.
Прикре спостереження: попри те, що в Монако — безліч безкоштовних громадських туалетів, прогулянку згаданими сходами зазвичай супроводжує характерний і для наших під’їздів сморід сечі...
Звісно, можна б списати цей неприємний момент на численних туристів, серед яких, як і в усіх туристичних центрах Європи, хоч греблю гати наших колишніх співвітчизників по СРСР. Але в самому Монако, попри його імідж пристановища мільйонерів і центру розкошів, також мешкають звичайні люди. Адже навіть у готелях класу «люкс» хтось повинен прибирати й мити посуд, а найпрестижніший район перетвориться на звалище без сміттяра чи двірника. Тому вулицями поміж «Роллс–ройсів», «Феррарі», «Мазератті» й інших «Бентлі» зграбно лавірують простенькі скутери і мопеди (дуже популярний у Монако засіб пересування), а на автобусні зупинки поспішають літні жінки у стоптаних босоніжках, потяганих спідницях–«варьонках», з торбами та картатими сумками, знайомими кожному нашому «човнику». Судячи з того, що ці люди ввечері їдуть у спальні райони, живуть вони саме в Монако. Хоча значна кількість найманих працівників у країні — іноземці (переважно із Франції), адже робочих місць тут 45 тисяч — значно більше, ніж мешканців.
Людей заможних на вулицях теж не бракує. Скажімо, у досить демократичному за цінами супермаркеті мережі «Касіно» в черзі перед кореспондентами «УМ» купував літрову пляшку віскі дуже дорого одягнений і вже добряче «веселий» дядечко років за 50. А одразу за ним тремтячою рукою поставила на касу пляшку рому завішана коштовностями пані років 48 у пістрявому вбранні, з характерними мішками під очима й алкогольною спрагою в погляді.
Та найбільше шансів зустріти мільйонера, звісно, у знаменитому казино «Монте–Карло». Вдень сюди пускають і туристів, щоправда, тільки тих, хто дотримується дрес–коду: для чоловіків — обов’язково штани і довгий рукав, для жінок — сукня нижче коліна або ошатний брючний костюм, і ніяких шортів та в’єтнамок. Задоволення подивитися на залу, де паралельно може «різатися» в рулетку Джордж Клуні або Періс Хілтон, коштує 10 євро з людини. Увечері ввійти можна й безкоштовно: за умови, якщо на дамі — розкішна вечірня сукня і справжні діаманти, на кавалерові — смокінг, а під казино чекає щонайменше «Мерседес» — словом, усе вказує на готовність програти кільканадцять тисяч євро.
Для менших мазунчиків долі поруч є й простіші казино. Тут удень кожен охочий без проблем може ризикнути десяткою–другою в герці з «одноруким бандитом», а ввечері поблажливо поставляться й до клієнта у звичайному костюмі чи дами з біжутерією замість діамантів.
Із 1297 р. у Монако править династія Грімальді, яка прийшла сюди з Італії. За Конституцією 1962 р. влада князя була названа «абсолютною», але в 2002 р. основний закон переглянули в бік певного збільшення повноважень Національної ради.
Нині на троні перебуває князь Альбер ІІ. Але й досі найпопулярнішою особою залишається його покійна мати, голлівудська кінозірка Грейс Келлі. Вийшовши заміж за князя Реньє ІІІ, вона покинула акторську кар’єру й повністю присвятила себе країні, яка віддячила їй палкою любов’ю. Після загибелі принцеси в автокатастрофі 14 вересня 1982 р. портрети Грейс виставлені на центральних вулицях і біля різних архітектурних пам’яток. А її могила в Кафедральному соборі святого Миколая, де поховані всі князі Монако, завжди всипана свіжими квітами.
Футбол — не єдиний спорт, яким живе Монако. Незважаючи на брак території, монегаски не шкодують місця для тенісних кортів і полів для міні–гольфу, тож тут регулярно проходять відповідні турніри. Нинішнього року саме звідси стартувала знаменита велогонка «Тур де Франс». Але найбільшою повагою й увагою у карликовій державі на березі Лігурійського моря користується «Формула–1».
Перегони на здобуття Гран–прі Монако разом із тренувальними заїздами тривають чотири дні. За чотири тижні до того починають монтувати трибуни й трасу, яка проходить вулицями міста, потім іще два тижні потрібно все це розбирати. Протягом цих шести тижнів переміщення містом стає неабиякою проблемою. Тротуари, включно з автобусними зупинками, відгороджені від проїжджої частини глухими щитами. Автобуси на центральні вулиці не потрапляють, а щоб перейти на інший бік, інколи доводиться чимчикувати кількасот метрів.
Але монегаски не скаржаться. Ще б пак, адже півтора місяця незручності — це предмет гордощів на цілий рік. Значну частину асортименту місцевих сувенірних крамничок становлять товари із символікою «Ф–1». Прибутки від проведення «Гран–прі Монако» — немаленька стаття бюджету країни, а ті монегаски, яким пощастило мати квартири з балконами та вікнами уздовж траси, непогано поповнюють іще й сімейний бюджет, здаючи їх в оренду любителям повитріщатися на гонки.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
