Марія Титаренко й Америку побачила, і себе показала.
«Україна і США — це дві різні галактики. Мені навіть здалося, що я — на іншій планеті, — згадує Марія свої перші дні в Америці. — Перше, що я почула в рекламі, — «Ми — нація споживачів». Це кредо американців. Спочатку я дуже здивувалася від побаченого і почутого. Ми, українці, цього б соромилися, а вони пишаються.
У Пенсильванському університеті на одній із нарад хтось із керівників сказав: «Мета професора — задовольнити потреби студента». Мене це обурило, почалася суперечка. Як можна висловлювати такі тези? Адже студент — ще зовсім не сформована особистість. Його найперша потреба — інфорозваги. Невже університет не думає над тим, як забезпечити країну мудрими випускниками? Мені пояснюють: професор надає послуги, а студент оплачує і мусить бути задоволений. Словом, ідеться про надання послуг... У них нема, як у нас, студентського братства. Якщо викладач вдається до шоу — має вищий рейтинг. В американських університетах є система анонімного оцінювання, на яку там дуже звертають увагу. Якби викладач будував свої лекції нормально, рейтинг різко знизився б. Елементи шоу запроваджують для того, щоб мати якомога більше студентів на своїх парах. Німецькі стажери розповідали мені цілком протилежне: у Німеччині студент не має права запитувати викладача під час лекції. І вони тішилися, що можуть це робити в Америці.
«В Америці я багато подорожувала — долала відстані між університетами, — каже Марія Титаренко. — Принагідно скажу, що подорожувати там — насолода. У США дуже хороші дороги. Є відпочинкові центри при дорогах — з душем, туалетом, навіть із шампунем і милом. Причому — безплатні. Побувала в школі журналістики МЕDIL біля Чикаго, у Пен Стейт, у Пітсбурзі, Торонто, Лос–Анджелесі, Філадельфії, у Колумбійському університеті в Нью–Йорку. Я побачила, що американські ВНЗ — це держава в державі».
Студентська Америка — це окреме середовище. У кампусі (університетському містечку) всі посміхаються один одному. Усі їздять на велосипедах, з усіма вітаються. Навіть двері притримують, коли йдуть перед тобою. Студентська Америка — територія неймовірно чиста. Світ кролів, зайців, риб. До вас може підбігти білочка, вилізти бобер, вийти олень. Заглядають інколи й ведмеді.
У кампусі молоді люди знають, що їхнє право на щастя не має заважати праву на щастя іншого. Інтимна відстань — більша, ніж між нашими людьми. Американець — гедоніст, дуже розбещена людина у плані дозвілля. Хоча серед них є й трудоголіки — для того щоб бути гедоністом. Приділяють значну увагу харчуванню. Дуже люблять вина, купують їх ящиками. Це і є Америка студентського містечка.
У США студенти з особливими потребами навчаються разом зі здоровими. Тамтешні університети повністю готові до прийому інвалідів різних груп. Їм легко заїхати в аудиторію. Навіть більше: епілептики приходять із собачками, які чітко відчувають стан хворого студента. Якщо йому стає дуже зле, він має право лягти на підлогу і якийсь час полежати, песик — біля нього. Лекцію тоді припиняють. «Я сама бачила, як глухонімому студентові службовець, якого спеціально наймає університет, перекладає зміст лекції», — додає Марія Титаренко.
Така форма навчання, як самостійне опрацювання текстів, домінує в американських університетах. «Але коли я дала студентам прочитати сто сторінок відповідного тексту — ті збунтувалися, — каже Марія. — Бо є встановлена відповідна кількість сторінок, які можна вимагати прочитати». У кожного викладача є так звані «власні читанки». Це можуть бути матеріали, набрані на комп’ютері й зшиті під книжку. І чітко діє система «квізів» — коротких текстів. З художніх текстів, із читанок, із наукових книжок. За словами Марії, кожен студент, як і викладач, має свою електронну скриньку. Університет їм дає адреси. Студенти відсилають текст викладачам. Викладачі свої лекції можуть вислати студентам, коли ті, скажімо, захворіли...
До речі, у США студенти не знають списування. Тоді як українці часто безбожно «скачують» матеріали з інтернету. Бо американці платять за освіту. Інколи працюють на двох–трьох роботах, щоб оплатити своє навчання. Бути спійманим на списуванні — неймовірний сором. Таке ставлення студента до навчання миттю набрало б широкого розголосу.
Ось інша відмінність. В українських ВНЗ панує всепредметність, коли студентам пропонують надто велику кількість предметів для вивчення. А за кордоном студенти самі вибирають ті предмети, які прагнуть опанувати. Наприклад, три предмети на семестр.
А українці — не гірші
«Я перевіряла рівень пересічного студента за кордоном, — розповіла Марія Титаренко. — І дійшла висновку, що він, як правило, репрезентує після закінчення ВНЗ не свою націю, а передусім — власні інтереси. Я відвідала у США багато різних місць і переконалася, що про деякі визначні місця у своїй країні не знають як студенти, так і викладачі. Скажімо — Сади Дюпона, Будинок над водоспадом... Якась така вузьколобість превалює. Їхні студенти дивуються ерудиції наших студентів, викладачів. У нас усе ж таки панівним є широкий світогляд. Коли я спілкувалася з різними людьми, то вони дивувалися, що я, журналіст, знаю світову літературу! Якби дати американському пересічному студентові третього, наприклад, курсу й українському описати за якийсь час свою країну, я твердо переконана: український третьокурсник зробив би це однозначно краще, повніше...»
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
