Архипенко заодно з бабами

Хто не виставляється, той не ризикує

Ще місяць тому навіть самі музейники не вірили, що виставка відкриється до кінця серпня. Тоді на прес–конференції, яку зібрали, щоб пояснити, як «Мистецький арсенал» працюватиме з музеями України і приватними колекціонерами, Таїсія Сидорчук похнюплено розказувала, що все тільки на ідейному рівні, адже грошей немає, площа необжита, на території комплексу триває реконструкція, «Мистецькому арсеналу» не довіряють, експонатів не передають. Так що відкриття виставки, яка тоді мала називатися «Древо України» із запланованим висвітленням 20–тисячної історії відкладалася на невизначений термін. Однак музейні працівники «Мистецького арсеналу» виявилися справжніми лицарями, людьми слова. Якщо є наказ Президента України, щоб виставка відкрилася до Дня Незалежності, кров із носа, а все за планом зробили і на державне свято можновладцям запропонували доторкнутися до історичних артефактів, творів сакрального, образотворчого і побутового мистецтва, які привезли в «Мистецький арсенал» з різних куточків України.

Виставка «З глибин» поділяється на трипільську пластику (посуд, статуетки), дерев’яну скульптуру («антропоморфні стели» на шматках чорної тканини, які нагадують надгробні пам’ятники), народну дерев’яну скульптуру (сакральна), барокову скульптуру Іоана Пінзеля і його школи (ХVII—XVIII ст.), класичний авангард Олександра Архипенка (з приватної колекції Ігоря Вороного), а також сучасна скульптура Олександра Рідного, Миколи Малишка і Тамари Бабак із лози. Усі експонати розміщені в порядку зростання з п’ятого століття до нашої ери і по 2000–ті роки за годинниковою стрілкою. «Формували так, щоб око не різало. Я не хвалюся, але вийшло досить лаконічно і красиво. Це дуже і дуже великий скульптурний салон», — ділиться враженнями директорка «Українського дому», співорганізатор виставки «З глибин» Наталя Заболотна.

Якщо виставка і справді око не ріже, то з боку організації є багато явних недоліків.

На всіх охоронців у залі стоїть два стільці. «Принесіть ще бодай п’ять. Хлопцям тут по 12 годин стояти. Не витримають. Це під мою відповідальність», — по телефону вирішує проблеми Таїсія Сидорчук. Прибиральниця щогодини ходить між експонатами і протирає скляні вітрини. Перед відкриттям робітники халтурно залили підлогу цементом. Від нього пилюка, як біля комбайну на жнивах. Хто не працівник музею, не може судити про тонкощі експозиції. Однак деякі музейники, які не мають стосунку до виставки, навперебій радять, що робили б по–іншому.

«Ми всі недоліки бачимо і знаємо. Але уникнути цих речей неможливо. Надто мало часу мали на формування експозиції. З кінця липня я щодня по декілька годин по телефону переконувала працівників різних музеїв, щоб вони погодилися на співпрацю. Розуміємо, що у них є багато цікавих речей, які зберігаються у фондах і ніде не виставляються. Ми пропонували співпрацю на тему організації одноразової виставки. Мине місяць, і всі експонати повернемо власникам. У музейних працівників, які формувалися в радянські часи, є страх, що ніхто нічого повертати не збирається. Адже колись методом «віддав і забув» створювалося більшість музеїв. Мені відмовляли навіть мої друзі. Якби я була на їхньому місці, теж, мабуть би, не погодилася взяти участь у цій виставці. Тут треба бути дуже ризикованим, виваженість тільки перешкоджає», — зізнається Таїсія Сидорчук.

Із скульптур жуйки зішкрябували

Для виставки пластику вибрали не випадково. Приміщення сире і холодне. Відвідувачам теж радимо взуватися тепліше і курточку прихопити. Тут не тільки живопис би не простояв місяць без пошкоджень, а й ноги за годину промерзнуть так, що простуди не минути. В експонатурі є археологія, камінь і тривкі матеріали. «Кам’яні речі — то ще більш–менш терпимо. Баби скіфські — оце все, що там є. Трипілля трошки, кераміка — це можливо, але вже дерев’яні скульптури, дерево — це небезпечно», — просив оберігати Пінзеля директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. У 2010 році роботи майстра виставлятимуть у «Луврі». Вже сьогодні французи приїжджають у галерею, щоб подивитися, які умови потрібні для зберігання. А тут шедеври розмістили у красивому та далеко не пристосованому для зберігання «Мистецькому арсеналі».

Бабам добре живеться в «Мистецькому арсеналі» . У музеях, звідки їх взяли для виставки, вони стояли на вулиці, під дощем, вітром і снігом. Низ весь почорнів. Поверхня вся в плямах. Видно сліди від жуйних гумок. «Наймали реставраторів, щоб їх почистили. Треба утворити комісію, яка їздила б по музеях і радила, як зберігати експонати, навіть якщо вони кам’яні, щоб контролювала їхній стан», — про прикрості розказує Наталя Заболотна.

Скульптури Пінзеля, як і Архипенка, для киян не новина. Їх представляли на минулому Скульптурному салоні в «Українському домі». «Тоді для всієї України ми відкривали відомих світу майстрів, але не знаних на рідній землі. Це друга спроба винести на загал безцінні шедеври мистецтва. Невипадково Архипенка розмістили навпроти дерев’яних скульптур. Його батько викладав скульптуру в Київському університеті. У них на подвір’ї, поруч із червоним корпусом університету, стояла скіфська баба. Малий Архипенко зранку її ненавидів і жбурляв камінням, а ввечері боявся, що вона його покарає. Звідси й корені, чому у своїй творчості Олександр Архипенко все життя наслідував архаїчну скульптуру», — пояснює Заболотна.

Арку в кінці залу, де зазвичай проходили концерти під час «Гогольфесту» минулого року, цього разу теж облаштували для глядачів. Показують відеоінсталяцію всіх робіт, які є на виставці. «Це своєрідний анонс музеїв. Відвідувач прийшов, побачив дерев’яного ангела із Львівського музею релігії і поїхав туди подивитися на всі решту скульптур. Або бабів із Переяслава–Хмельницького. Це ж під Києвом, а скільки людей знають, які ці скульптури?» — радить не зупинятися на виставці Таїсія Сидорчук.

Для тих, хто більш–менш мандрує і відвідує музеї, «З глибин» є теж що почерпнути. Тут народні майстри штудіюють охочих творчості. Одні вчать ліпити трипільські глечики, дотримуючись старовинних технологій, другі — як робити ляльки–мотанки зі свіжого сіна, а треті — пропонують донецьку глину взяти в руки і за покликом душі свого звіра зліпити, який свистіти може. «Приходьте, не пошкодуєте. Тут є на що подивитися і чого повчитися. Якщо дуже попросите, ми вам вашу фігурку, яку зробите, подаруємо. Буде вам сучасність «З глибин», — припрошує сідати за стіл до роботи скульптор Олексій Альошкін.