Штірліцу такий провал і не снився

Медалі «за взяття Берліна»

Найголовнішим героєм Берліна, безсумнівно, став ямайський спринтер Усейн Болт. До двох світових досягнень на 100 і 200 м він — уже після святкування 23–го дня народження — додав разом із партнерами рекорд світових чемпіонатів в естафеті 4х100 м.

Також 100 тисяч доларів за рекорд планети дісталися й польській метальниці молота Аніті Влодарчик.

Учетверте чемпіоном світу в бігу 10 км став ефіопський стаєр Кененіса Бекеле, котрий у Берліні поклав до своєї скарбнички ще й «золото» на вдвічі меншій дистанції.

Утретє на 200–метрівці тріумфувала американка Еллісон Фе­лікс, а хорватка Бланка Влашич — удруге в стрибках у висоту.

Олімпійський чемпіон із метання списа, норвежець Андреас Торкілдсен, нарешті обміняв «срібло» світових форумів на «золото».

А чи не головною сенсацією останніх днів змагань стала 21–річна австралійка Дені Семюелс, котра виграла змагання метальниць диска, поліпшивши власний рекорд майже на два метри.

Медальний залік із десятьма золотими відзнаками очікувано виграли американці; на твердому другому місці — Ямайка (сім перших місць). Усього на п’єдестал сходили представники 37 держав.

Розчарування в День прапора

Останній шанс увійти до цієї когорти ми мали в суботу. Максиму Мазурику, аби потрапити в призери, потрібно було оновити персональний рекорд. Але за відсутності в Берліні власного тренера (Максиму підказував український наставник полячки Моніки Пирек — В’ячеслав Калиниченко) стрибнути вище голови донеччанин не зміг. Тож віце–президенту ІААФ Сергієві Бубці довелося вручати медалі спортсменам інших країн, а не своєму землякові.

«Я відчував у собі сили для боротьби, але надмірне бажання стати призером мені й завадило. У таких випадках я втрачаю «техніку» — зібрати елементи стрибка в єдине ціле мені так і не вдалося», — пояснював Мазурик, чому зупинився за крок до медалі.

Чорна п’ятниця

А п’ятничний вечір був ніби квінтесенцією невдалого для української команди виступу в Берліні. Навіть на доволі скромні 6,52 м, необхідні для проходу до фіналу, не змогла полетіти в кваліфікації жодна з наших стрибунок у довжину. Нехай спортсменкам заважав дощ, вони самі розуміють, що це не виправдовує слабкого результату.

У Вікторії Рибалко не виходило як слід потрапляти на планку, тому запоріжанка стала лише 17–ю (6,40 м). «Я збиралася стрибнути на сім метрів і налаштовувалася на медаль, проте не вийшло. Начебто й швидко бігла, але, можливо, не зуміла розкріпачитися. Заважали правильно підібрати розбіг мінливий вітер і дощ, який падав по доріжці нерівномірно. До того ж і взимку, і на початку літнього сезону я заліковувала травми», — розповідала амбітна колишня студентка американського університету.

У харків’янки Вікторії Молчанової боліла стопа, хоча сама вона бачить корінь невдач у глобальніших речах: «Для гарного виступу на таких турнірах потрібно мати більше змагального досвіду, але мене рідко запрошують на «комерцію». Імовірно, Віка, якби мала за плечима більше турнірів, піднімалася б на чемпіонаті світу вище свого 26–го місця (6,29 м) і починала б показувати гідні результати раніше четвертої спроби, як вона це робить зазвичай.

Не змогла себе реалізувати в Берліні й олімпійська чемпіонка з багатоборства Наталія Добринська. Після четвертої позиції у своєму виді, «довжині», вінничанка була 20–ю (6,38 м). «Я багато втратила через те, що недоступила. Але в мене досі залишається змагальний запал — хочеться ще щось зробити», — посміхалася енергійна Наталка.

Маючи в активі результати за 80 метрів, скромними показниками в метанні списа обмежилися Олександр П’ятниця з Дніпропетровська (76,13 м — 27–ма позиція) та кримчанин Роман Авраменко (77,44 — 22–га). «Я задоволений уже тим, що виступаю на чемпіонаті світу. У солідній компанії я відчуваю смак боротьби з великими майстрами, набираюся від них досвіду. Саме тут можна проявити справжній характер, — тверезо розмірковує 21–річний Авраменко. — Власне, це я й намагався зробити, показавши найкращий результат в останній спробі. У цьому сезоні я їздив на чимало стартів, тому трохи втомився. Та й за шість днів очікування свого виходу в готелі «перегораєш». Авраменко хоча й скаржиться на нещасливий 13–й номер, уже готується до Олімпіади–2012.

П’ятниця, який лише цього літа — у свої 24 роки — прорвався до світової еліти, хвилювався навіть у розмові з журналістами. Що вже казати про перебування в секторі! Сашко визнає, що відчував особливу відповідальність, тому «зажався»: «Я навіть побоювався, що не встигну на змагання, оскільки автобус застряг у заторі. А потім ще й дощ збив із ритму. Гадаю, пройти до фіналу у мене не вийшло через те, що забагато стартував цього року, втомився. Та й місяць без дружини — це для мене забагато».

Завершилися розчарування жіночим бігом на 1500 м. Темп першого півфіналу видався зависоким для харків’янки Ганни Міщенко, і вона завершила дистанцію 12–ю, суттєво поступившись навіть власним показникам. А досвідчена донеччанка Ірина Ліщинська в наступному забігу взагалі не фінішувала. «Прихопила задня поверхня стегна, й у потрібний момент я не змогла прискоритися», — показала журналістам руками хрест срібна призерка ЧС–2007 і Олімпіади–2008.

Гуртом теж не вийшло

Із квартету наших «різнокольорових» дівчат–естафетниць 4х100 м цілком можна було б зробити популярну естрадну групу. Однак білявка Наталія Погребняк, чорнява Олена Чебану з Харкова, запорізька шатенка Марія Ремінь та руда Христина Стуй із Івано–Франківська не співають, а бігають. Молоді симпатичні дівчата з посмішкою доповіли пресі, що донесли естафетну паличку до фінішу вперше за останні три чемпіонати світу. «Саме таким у нас і було завдання, — перебиваючи одна одну, сипали емоціями спринтерки. — Паличку ми на всіх етапах передавали добре, а от власне зі швидким бігом у нас не все гаразд. Звісно, з темношкірими суперницями нам важко змагатися, до того ж ми вперше бігли таким складом». Хочеться вірити, що в цієї четвірки все найкраще ще попереду, а поки що – десята позиція серед 17 команд (43,77 сек.).

«Синьо–жовта» естафетна чет­вірка 4х400 м виглядала екс­периментально, тому зірок із неба від Юлії Баралей із Дніпропетровська, киянок Тетяни Петлюк та Анастасії Рабченюк, а також донеччанки Антоніни Єфремової не очікували. Тим паче що Петлюк і Рабченюк бігли не свою дисципліну. «Головне — потрапили в десятку найкращих, адже на зимовий чемпіонат світу відбирають лише 12 команд», — скромно резюмувала Єфремова.