Ще раз про їжачка і молоко

Прочитала статтю про «тестування» майбутніх першокласників (див. номер від 18 липня) і не змогла втриматися від продовження обговорення цієї болючої і рідної мені проблеми. Адже я багато років нею займаюся, сама є автором діагностичних методик, пережила не одну дискусію, яка так ні до чого конструктивного й не привела. Отож маю нагоду і обов’язок висловити свою думку.

Насамперед з усією відповідальністю можу стверджувати: ніяка кампанія з «тестування» майбутніх першокласників, як застерігає автор обговорюваної статті, країну не чекає з тієї простої причини, що «тестування» вже йде повним ходом та так потужно, що навіть накази Міносвіти не можуть його зупинити. У чому ж річ? Невже Міністерство не може дати лад своєму відомству?

Спробуймо розставити крапки хоч над деякими «і». Ну, по–перше, навіщо називати тестуванням усі оті курйози на кшталт їжачка і молочка, що згортаються? Я могла б назвати чимало не менш смішних запитань, які ставлять першачкам під час прийому до школи. Вони набирають такої масовості, що часом проникають і в друковані (і кимось же рецензовані!) рекомендації обстеження першокласників на предмет... А й справді — на предмет чого? Психологічної готовності до шкільного навчання? Якоїсь особливої оригінальності мислення, креативності? А може, недоліків розвитку, яким можна зарадити? Усе це важливі речі, які не зайве було б знати, починаючи навчання дитини в школі, а ще краще — у дошкільному навчальному закладі, бо чим раніше виявлено особливості дитини, тим успішніше можна індивідуалізувати педагогічну роботу з нею. Проте за всім тим стоять обґрунтовані наукові позиції, які є підвалинами психологічної діагностики.

Звісно, що нашвидку попридумувані карколомні запитання, які спантеличують дітлахів, нічого спільного з психологічною діагностикою не мають. З їх допомогою морочать дитячі голови, а то й наганяють страху, завдаючи шкоди юній особистості. Кому і для чого це потрібно? Переконана, така «діагностика» годиться тільки для того, щоб знайти батьків, які з переляку дозволять залізти собі в кишеню. А от бажаних у спеціалізованих школах здібних дітей із допомогою подібного «тестування» знайти не вдасться.

Спеціалізованим школам потрібна психологічна діагностика під час прийому дітей до школи. Наголосимо: кваліфікована психологічна діагностика, яку здійснює психолог, а не педагог. Бо педагог, як слушно зауважує Лідія Щербакова, тяжіє до виявлення знань, які дитина ще тільки здобуватиме у школі. Психолог же виявляє сформованість пізнавальної діяльності дитини, тобто передумови успішно навчатися. Це важливіше.

А тепер звернімося до звичайної загальноосвіт­ньої школи, де всяке психологічне вивчення дитини під час прийому до школи рішуче заборонено. Чи потрібне воно там? Так, дуже потрібне. Тут не йдеться про добір кращих учнів — приймають усіх. А потім з’ясовується, що дитина не готова навчатися у школі з шести років, бо ще психологічно не дозріла. Причини бувають різні, в тому числі й медичні, але часто батьки на них не зважають. Така дитина не засвоює навчальну програму, мучиться, звідусіль чує негативні оцінки, які калічать її особистість. А могло б бути й інакше, якби дитину під час прийому до школи обстежив психолог, розповів батькам про виявлені недоліки її розвитку, порадив, як їх долати протягом сьомого року життя. Найкраще, якби психологічна діагностика супроводжувала дитину ще в дошкільному навчальному закладі, бо чим раніше виявлено певні проблеми в її розвитку, тим легше з ними боротися. Багато дітей прийшли б до школи вже готовими для успішного навчання.

І останнє, що ніяк не може обійтись без психологічної діагностики. Це — реформування спеціальної освіти. Діти з порушеннями психофізичного розвитку, які раніше навчалися у спеціальних школах–інтернатах, інтегруються у загальноосвітні школи за місцем проживання і таким чином мають змогу виховуватися у сім’ї, більше спілкуватися зі здоровими ровесниками. Проте, щоб навчатися відповідно до своїх можливостей, ці діти потребують особливої програми, якої без психологічної діагностики ніяк не вдасться розробити. Їх так і називають: діти з особливими освітніми потребами. І ці особливі освітні потреби необхідно виявити, щоб використати на благо розвитку дитини, підготовки її до життя в суспільстві. Багато таких дітей вперше виявляють саме під час прийому до школи.

Життя дедалі більше вимагає застосування психологічної діагностики в усіх сферах функціонування школи незалежно від того, спеціалізована вона чи звичайна. Скажемо більше: на гострій потребі діагностики в школі і її напівлегальності, щоб не сказати — забороні, паразитує усе оте «тестування» з допомогою їжачка і молочка. Шкільна психологічна діагностика — це, насамперед, заява вимог до її якості: сертифікація діагностичних методик, суворі вимоги до кваліфікації тих, хто здійснює діагностику. Отже, не забороною потрібно боротися з безглуздим «тестуванням», а впровадженням справжньої психологічної діагностики в школі, яка відповідає вимогам часу.

Тамара ІЛЛЯШЕНКО,
провідний науковий співробітник Українського науково–методичного центру практичної психології і соціальної роботи