«Знання, а не пільги»
— Леоніде Васильовичу, чим вирізнялася цьогорічна вступна кампанія до Київського національного університету?
— Перша особливість у тому, що кількість абітурієнтів до нашого університету значно перевищила очікувані показники. Частина абітурієнтів подавала документи на три–чотири напрями підготовки. Уявляєте, яке було навантаження на працівників, які приймали документи. Університет негайно вжив всіх необхідних заходів, щоб цей процес був максимально організованим. Значною мірою в цьому допомогло і впровадження нової власної системи реєстрації абітурієнтів через інтернет.
— Цього року на деякі, особливо дефіцитні спеціальності, кількість пільговиків була удвічі більша, ніж планових бюджетних місць...
— Так, це друга особливість цьогорічної вступної кампанії. Відомо, що право на позаконкурсне зарахування мали сироти, інваліди, чорнобильці, діти шахтарів та загиблих військовослужбовців, жителі гірської місцевості. Також мали право бути зарахованими без вступних випробувань переможці Міжнародних та Всеукраїнських олімпіад, призери Малої академії наук. Найбільша кількість таких абітурієнтів подала документи на такі факультети: економічний, географічний, юридичний, кібернетики, інститути журналістики та міжнародних відносин. Скажімо, на економічний факультет на 170 бюджетних місць було подано 184 заяви від пільговиків і 1614 заяв від медалістів; в Інститут міжнародних відносин — на 150 планових місць подали заяви 132 пільговики і 1081 заява від медалістів. На напрям підготовки «туризм» (географічний факультет) на 15 місць було подано 27 заяв від пільговиків; в Інституті журналістики на напрям «реклама і зв’язки з громадськістю» на 15 місць — 28 заяв від пільговиків, на «видавничу справу та редагування», на 15 місць — 22 пільговики.
— Минулого року також була така проблема?
— Так, але менш помітна. Треба відзначити, що цього року у вирішенні цієї непростої проблеми університет тісно співпрацював із МОН України, яке всіляко сприяло виходу з непростої ситуації, що склалася.
— Чи всі пільговики здібні та охочі до навчання?
— На жаль, у багатьох із них були низькі показники сертифікатів. Із профільної дисципліни абітурієнт долав бар’єр, який на гуманітарних факультетах університет підняв до 150, але з решти дисциплін — іноземна й українська мови — у сертифікатах були досить низькі бали. Так на юридичний факультет на 190 бюджетних місць було 90 пільговиків, у багатьох з яких сума сертифікатів була 415—420, а прохідний бал для рекомендованих на зарахування становив 583. Тобто різниця сягала 150 балів. Виникає запитання — а де ж тоді якісний відбір найбільш підготовленої молоді? Зараховувати ж треба за знаннями.
— І що, усіх цих хлопців і дівчат довелося зарахувати до столичного університету?
— Частина з них подалась на інші напрями й до інших ВНЗ, частина забрала документи, коли довідалась, що університет звернувся до компетентних органів по перевірку достовірності окремих довідок. У результаті цього року на перший курс було зараховано понад 600 пільговиків і близько 500 переможців олімпіад різного рівня. Хочу підкреслити, що всі без винятку пільговики, які своєчасно подали до приймальної комісії оригінали документів, були зараховані до університету. Всього на місця державного замовлення було зараховано 2518 абітурієнтів на денну форму навчання і 255 — на заочну. Частину абітурієнтів було зараховано до університету на умовах контракту.
Величезний потік пільговиків руйнує саму ідею конкурсу за знаннями. Зрозуміло, що діти–інваліди й малозабезпечені потребують уваги держави. Але, з іншого боку, в основу конкурсного відбору мають бути поставлені знання, а не пільги. Потрібно забезпечити широкий доступ талановитої молоді до вищої освіти. Аналіз свідчить, що серед минулорічних пільговиків, наприклад юридичного факультету, немає жодного, який би склав сесію на «відмінно», дві третини пільговиків після зимової сесії мали академічну заборгованість.
«Завдяки тестуванню прийшло майже дві третини дітей із регіонів»
— Як же бути з такою категорією вступників і як це питання вирішується у світі?
— У світі такої як в Україні практики не існує. Там аналогічні категорії молоді одержують державні гранти, соціальні стипендії і їх спеціально готують до вступу до ВНЗ на загальних конкурсних засадах. Саме тому президія Спілки ректорів України подала до Міністерства освіти і науки пропозиції щодо вдосконалення умов вступу і внесення відповідних законодавчих ініціатив до Верховної Ради.
По–перше, слід обмежити кількість ВНЗ, куди абітурієнт може подавати документи, скажімо, до п’яти. Друга пропозиція — обов’язково враховувати середній бал атестату. Бо визначення рівня підготовки абітурієнта лише за показниками двох–трьох сертифікатів «руйнує» середню школу. Третє — враховувати тестування мінімум із трьох дисциплін, щоб абітурієнт подавав до приймальної комісії не два сертифікати, як досі, а три. Обов’язково: математика або історія, українська мова й література і третій тест за вибором абітурієнта. Можливо, введемо обов’язковий третій тест з іноземної мови. Щодо пільговиків, Спілка ректорів запропонувала, щоб кожен ВНЗ міг зараховувати на кожний напрям підготовки не більше 25 відсотків абітурієнтів, які мають пільги: діти–сироти, діти–інваліди I групи, учасники міжнародних олімпіад та переможці олімпіад, що проводяться Національними університетами за програмами МОН України. Необхідно розробити єдині форми документів про інвалідність, а також порядок їх видачі, який би унеможливлював фальсифікацію. Необхідно впорядкувати терміни прийому документів для всіх ВНЗ, наприклад до 15 липня, терміни конкурсу сертифікатів та зарахування у студенти. Цьогорічний досвід КНУ свідчить, що це цілком реально. Важливо також надати кожному ВНЗ право самостійно визначати мінімальний бал сертифіката, який допускається до участі в конкурсі за окремими напрямами підготовки. Ми в університеті вирішили підняти цей бал із профілюючої дисципліни до 160 — 180.
— Як впливає впровадження незалежного тестування на якість студентів?
— Усі ті, хто мають найвищі бали в сертифікатах, зрозуміло, в першу чергу, їдуть до столиці. Минулорічний аналіз свідчить, що завдяки незалежному тестуванню прийшло більше половини, а цього року — вже майже дві третини дітей із регіонів, які мають дуже високий рівень підготовки. Позитив очевидний.
Наш університет та інші ВНЗ Києва підтримують зусилля Міністерства освіти і науки України, спрямовані на забезпечення відкритості та прозорості прийому до вищих навчальних закладів, рівного доступу до вищої освіти на основі Зовнішнього незалежного оцінювання знань. Але як і будь–яка нова справа, тестування потребує вдосконалення. Наші доповнення до «Умов прийому до вищих навчальних закладів України» на наступний навчальний рік уже подано до Міністерства освіти і науки.
— Нещодавно у пресі пройшла інформація, що, мовляв, Київський університет самочинно завершив зарахування студентів раніше, ніж інші ВНЗ і «не віддає» кращу молодь іншим закладам...
— Із легкої руки батька одного абітурієнта знайшла поширення в деяких ЗМІ інформація, що нібито КНУ самочинно встановив терміни прийому документів від абітурієнтів. Насправді ж правда в іншій площині.
Наш університет як самоврядний автономний ВНЗ упродовж кількох років встановлює термін прийому документів коротший, ніж інші «виші». Цього року цей термін був встановлений до 18 липня. Правила прийому були затверджені, як і в усіх ВНЗ, Міністерством освіти України. Як бачите, ніяких порушень умов прийому МОН від університету не було. Прийом документів від абітурієнтів було проведено організовано і вчасно. Зарахування також пройшло у встановлені правилами терміни. Прикро, що автори цієї інформації не поцікавилися в приймальній комісії університету про такі терміни вступної компанії в КНУ ім. Тараса Шевченка.
Абітурієнтам, які були зараховані до складу студентів першого курсу, за їхнім бажанням (а таких було четверо), оригінали поверталися без затримок. Це право громадянина — обирати місце свого навчання. Інша справа, що видається оригінал атестату про середню освіту лише після відрахування вже студента–першокурсника згідно з його заявою, яку підписує ректор ВНЗ. На жаль, не всі з цим стандартним порядком обізнані...
«До наукової еліти відбиратимемо вже після другого курсу»
— 29 липня цього року вийшла Постанова Кабінету Міністрів, де Київському університету надано статус самоврядного дослідницького вищого навчального закладу. Чи передбачає ця постанова, що викладачі тепер більше уваги приділятимуть науковим дослідженням?
— Звичайно. Зараз у нас досить потужний науковий колектив; понад 500 професорів, 1300 кандидатів наук, 1000 наукових співробітників, 68 наукових лабораторій, де проводять дослідження і фундаментального, і прикладного значення. І дуже добре, що згаданою постановою передбачено з 2011 року збільшити фінансування на підготовку науково–педагогічних та наукових працівників, виділити кошти для відрядження 1000 студентів і аспірантів університетів до провідних закордонних науково–освітніх установ і навчальних центрів. Не менш як 25 відсотків коштів державного бюджету університету буде спрямовано на фінансування наукових досліджень.
— Чи планується запровадження практичних наукових проектів, які б самоокуповувалися? Як у європейських і американських університетах?
— Ми зараз працюємо над створенням наукового парку, це хороша можливість розвивати прикладні дослідження. Сподіваємося, що в ньому працюватимуть і провідні вчені, й аспіранти, і студенти. Крім того, для підготовки нового покоління наукових кадрів ми нещодавно створили Інститут високих технологій. Навчатись там будуть студенти хіміки і фізики, біологи і кібернетики, які вже показали високий рівень у навчанні та науковій роботі, вільно володіють іноземними мовами, їх ми відбиратимемо вже після другого курсу. Лекції в цьому інституті читатимуть наші провідні професори, відомі вчені, академіки Національної академії наук України, зарубіжні науковці. Сподіваємося, що ця, хоч і невелика, група молоді буде отим новим науковим майбутнім, що підноситиме на вищий рівень вітчизняну науку.
— Цього року Київський університет відзначає своє 175–річчя. Що планується до свята?
— Уже видано 111 нових підручників та монографій, автори яких — вчені університету — присвятили їх наступному ювілею, ще біля сотні готуються до видання. Вдалося дещо поліпшити матеріальну базу навчального процесу, закупити новітнє наукове обладнання, впорядкувати гуртожитки, центри харчування та відпочинку. На черзі ремонт студентського стадіону та спорткомплексу. Кошти на це використовуємо переважно ті, що самі заробляємо за рахунок платних послуг. Утім сподіваємося і на підтримку держави.
— А взагалі плануєте якесь університетське будівництво — гуртожитки, бібліотеки, навчальні корпуси?
— Плануємо. Нам зараз конче потрібен житловий будинок — у нас 250 викладачів стоять на черзі. Ще 170 молодих викладачів, яких університет залишив собі як найбільш здібних, живуть у студентських гуртожитках, хоча багато хто з них уже обзавівся сім’єю. Понад 2000 студентів потребують гуртожитків — місць бракує. За останні 20 років жодного гуртожитку і жодного будинку для викладачів університет не збудував. Тому дуже важливо, що нещодавньою постановою Кабінету Міністрів передбачено виділення університету з 2011 року коштів не лише для придбання нового обладнання і реконструкцію навчальних корпусів, гуртожитків, стадіону, а й на спорудження Палацу студентів, будівництво житлового будинку на 200 квартир для співробітників та гуртожитків для студентів (не менш як на 2000 місць).
ДОСЬЄ «УМ»
Леонід Губерський
Народився 1941 р. на Полтавщині. У 1964 р. вступив до Київського університету, з яким пов’язав усе своє подальше життя: у 1969 р. закінчив філософський факультет, тут навчався в аспірантурі, захистив кандидатську (1975р.) та докторську (1992р.) дисертації, з 1973 р. працював асистентом, старшим викладачем, доцентом, заступником декана, професором, завідувачем кафедри. У 1982—1988 pp. — проректор із міжнародних зв’язків, у 1988—1994 рр. — проректор з навчальної роботи, у 1994—2008 рр. — проректор університету, директор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2008 р. конференцією трудового колективу на альтернативній основі обраний ректором університету.
Леонід Васильович — відомий фахівець із філософських питань міжнародних відносин, філософії політики та соціальної філософії, один із провідних учених та організаторів науки й освіти в Україні. Визнанням цього стало його обрання у 1995 р. членом–кореспондентом Академії педагогічних наук України, у 1997 р. — членом–кореспондентом Національної академії наук України, у 2003 р. — академіком НАН України, а у 2009 р. — членом Президії НАН України.
Його перу належать понад 200 наукових публікацій, у тому числі 50 індивідуальних та колективних монографій, підручників та навчальних посібників.
Надзвичайний і Повноважний Посол України (2001). Нагороджений Орденом Князя Ярослава Мудрого V та IV ступенів, державними нагородами Болгарії, Грузії, Італії, Португалії.