Усейн Болт: У моєму плеєрі завжди є музика регі

Якщо ви звернетеся до менеджера Усейна Болта з проханням організувати інтерв’ю з його підопічним, він подивиться на вас так, наче ви прагнете поговорити з Господом Богом чи інопланетянином. Десятки найвідоміших видань та телекомпаній заздалегідь шикуються в чергу, аби поставити кілька питань найшвидшій людині планети. Але, на щастя, на чемпіонаті світу навіть для зірок заведено обов’язкове спілкування з пресою в мікст-зоні й на прес–конференціях, де будь-який журналіст має шанс звернутися до VIP-спортсмена. Тож і кореспондент «УМ» у столиці Німеччини вийшов на контакт із новим чорношкірим символом Ямайки, котрий — а чом би й ні? — от-от наздожене за популярністю знаменитого співвітчизника Боба Марлі.

Сучасна «блискавка»

Ямайський спринтер зараз є одним із найпопулярніших людей на планеті — принаймні в легкій атлетиці він беззаперечний «номер один». Подивитися на нього збираються цілі стадіони, що вкотре нинішній чемпіонат світу в Берліні. Одна з німецьких газет днями написала, що цей атлет втілює в реальність мрію кожної людини: бути популярним, заробляти багато грошей і отримувати задоволення від життя.

Здається, що Усейн ніколи не буває серйозним — ледь забачивши камеру, він починає пащекувати. А дівчина–помічниця, яка в Берліні охороняє речі Болта, поки той біжить, розповіла, що ще за декілька хвилин до історичного старту на стометрівці він разом зі співвітчизником Асафою Пауеллом... ловив павука в роздягальні.

Юнак, якому сьогодні виповнюється 23 роки, насолоджується життям «мажора» — полюбляє дорогі машини, гуляє в нічних клубах. Усейн вдягається в стилі casual, а ще — вчить швидко бігати такого модного ж, як сам, португальського футболіста Кріштіано Роналдо. У квітні цього року спринтер на своєму BMW потрапив у серйозну аварію — машина Усейна перекинулася, але сам він отримав лише незначні ушкодження. І ось він встановив два нові фантастичні досягнення — пробіг у Берліні 100 метрів за 9,58 сек. і 200 — за 19,19.

Наче залишаючись підлітком (стрес він знімає комп’ютерними іграми), Болт уже по–дорослому розуміє, що запорукою його успіху є робота злагодженої компанії людей, які з ним працюють. Для порівняння, олімпійській чемпіонці в бігу на 800 м із Кенії Памелі Джелімо великі гроші «вдарили в голову» — сподіваючись лише на свій талант, вона відмовилася від тренера й менеджерів, і результатом стало непотрапляння навіть до фіналу світового форуму. Болт — не з таких.

Своєю популярністю Усейн користується вміло. Після потрійного тріумфу на Олімпіаді–2008 він став вимагати від організаторів змагань підвищені гонорари лише за саму свою присутність на стадіоні. При цьому Блискавка Болт усе ж не відокремлюється повністю і від конкурентів по бігу, і чиновників Міжнародної федерації, а розуміє, що вони роблять спільну справу. «Чим більше будуть приділяти уваги легкій атлетиці, тим краще буде й мені», — міркує хлопець. Звернення до журналістів після встановлення минулої неділі світового рекорду він почав із того, що віддав належне суперникам по фіналу, зокрема, головному з них — американцеві Тайсонові Гею.

«Ти можеш бути лише настільки швидкий, наскільки натренувався»

— У мене було сім конкурентів (зі мною ж біг не тільки Тайсон), і кожного з них я сприймав серйозно. Я не хвилювався й відчував, що готовий до встановлення світового рекорду, але не очікував, що поліпшу його аж на 0,11 секунди.

Гадаю, я маю право пишатися собою. Це важливий момент історії, але ви ніколи не знаєте, що буде завтра. Утім, для мене не існує нічого неможливого. Тепер ми починаємо гонку за «золотом» на 200–метрівці (фінал відбувся вчора пізно ввечері, і Усейн знову переміг із рекордом. — Авт.)

— Хто першим зателефонував вам після тріумфу?

— Спочатку мене привітали з ямайської телекомпанії, а другий дзвінок був від нашого прем’єр–міністра. Мої батьки були на стадіоні і, звісно, також розділили зі мною радість. Це справді великий день для Ямайки.

— Якби ви фінішували другим, вважали б це провалом?

— Усе залежить від того, наскільки важко ти тренуєшся й наскільки повно віддаєшся своїй справі. Я приїхав сюди показати все, на що здатен, і мені це повністю вдалося.

— Як складаються ваші відносини з іще одним видатним спринтером — Асафою Пауеллом?

— Ми — друзі. Інколи ми разом де–небудь «зависаємо», але не дуже часто.

— Зараз є тільки два спринтери, котрі можуть побити ваші спринтерські рекорди — Тайсон Гей і Асафа Пауелл. Кого з них ви вважаєте швидшим?

— Асафу. Я б поставив на нього гроші, якби він змагався з Геєм. Однак я не поставлю ані цента на будь–кого, якщо я сам біжу на дистанції.

— Останнім ямайцем, який мав у своєму активі світові рекорди на 100 і 200 м, був Дональд Кверрі (1951 р.н.). Яка його роль у вашій кар’єрі?

— Я знаю Дона. Він справді мені допоміг сягнути вершин, давши кілька порад, які поліпшили мій біг.

— Рекорд 1972 року на 200–метрівці італійця П’єтро Меннеа протримався 17 років. Як гадаєте, хтось колись поб’є ваш?

— Звісно, ні (сміється). Мені було дуже непросто перевершити досягнення Майкла Джонсона, а побити мій рекорд буде ще важче.

— Ви й досі вважаєте 200 м своєю основною дистанцією? Усе ж таки глядачі полюбляють більш емоційну «сотку»...

— Мій тренер не фокусує мене на одній дистанції. Більше того, наступного року ми навіть думаємо спробувати бігти 400 м, хоча поки я зосереджений на 100 і 200 м.

«Я багато чого досяг, але в майбутньому хочу ще більшого»

— Усейне, як ви мотивуєте себе на нові досягнення?

— Мене мотивує моя родина. Вона мене завжди підтримує й підбадьорює. Усе, що я роблю, — це для того, аби родичі могли пишатися мною. До того ж, мотивація існує постійно, адже змагання проводяться регулярно, й свій клас треба підтверджувати.

— Якими якостями ви вважаєте потрібним володіти, аби досягати успіху?

— Я б виділив три риси, які привели мене до успіху: вміння бути психологічно стійким, концентруватися й важко працювати. Мій тренер для мене як другий батько. Він дає мені гігантську мотивацію й водночас пояснює, як сконцентруватися на техніці на змаганнях.

— Про що ви думаєте перед самим стартом й одразу по завершенні забігу?

— Оскільки я доволі високий як для спринтера, то для мене в бігу найважче — це зірватися з колодок. На цьому я зосереджуюся на старті, намагаючись уявити, що я справді починаю біг швидко. А на фініші я кожен раз маю різні думки, які бликавично змінюються в голові. Зазвичай одразу я не звертаю увагу на свій результат, крім випадків, коли сподіваюся на рекорд. Переважно ж я просто радію, що зміг показати максимум своїх можливостей.

— Ваш високий зріст вам допомагає чи заважає?

— Це шкодить моєму результату лише на старті, натомість потім саме зріст надає мені можливість прискоритися.

— Ви рахуєте, скільки калорій ви споживаєте щодня? Яка ваша улюблена їжа?

— Я не переймаючся тим, скільки калорій я вживаю. У мене немає дієтолога, а найбільше полюбляю їсти свинину з бататом — разом вони дають фантастичний смак.

— Чи легко отримати професійну спортивну «освіту» юнакам у вашій країні?

— Ти мусиш лише отримувати задоволення від спорту, від себе самого й від того, що ти молодий. Нині біг на Ямайці стає центральним видом у навчальних закладах, а наші національні чемпіонати дають шанс заявити про себе не лише у своїй країні.

— Що для вас важливіше: побити світовий рекорд, отримати купу грошей за власний виступ чи здобути загальне визнання?

— Всесвітнє визнання за свою працю є для мене найважливішим.

— Чи не відчуваєте ви, що в 23 роки ви вже повністю підкорили легку атлетику?

— У жодному разі ні — завжди є можливість для вдосконалення. Я маю амбітний план ще на цей рік і прагну багато чого досягти в майбутньому.

— Вам подобається ваше прізвисько — Блискавка Болт?

— Безсумнівно. Мене так називають відтоді як мені виповнилося 16.

— Ви казали, що вам краще тренуватися на батьківщині, ніж у будь–якому американському університеті. Чому?

— Ямайка — це більша частина того, ким я, власне, є. Це чудово, що я постійно перебуваю близько до своєї родини, друзів. Я не уявляю своє життя в будь–якому іншому місці.

— Ви вірите, що один із секретів вашого успіху є так звана «ямайська радість від життя», де танці, посмішки й святкування є частиною гри?

— Так, я люблю Ямайку. Це приємне місце, де завжди тепло. Я ненавиджу холодну погоду.

— Одна з найбільш харизматичних ямайських спринтерок Мерлін Отті поміняла громадянство на словенське. Як ви до цього ставитеся?

— Я не знаю, чому Отті це зробила, але в неї мали бути серйозні причини, щоб залишити Ямайку.

«З Олімпіади найбільше запам’яталася... нічна прогулянка»

— Який момент вам найбільше запам’ятався з Олімпіади в Пекіні?

— Одного вечора ми з сусідом по кімнаті Морісом Смітом проговорили й просміялися всю ніч. О третій ранку ми пішли до «Макдональдза» й прогуляли до сходу сонця. А наступного дня тренер, дивлячись на мене, розпитував, чому я так втомлено виглядаю.

— Що ви відчували після виграшу першої золотої олімпійської медалі й третьої?

— Після першого «золота» мене переповнювали емоції. Водночас мені не терпілося виграти три нагороди. І коли це сталося, я пережив чудові миттєвості. Це важко передати словами.

— Ваші успіхи в Пекіні порівнюють із досягненнями плавця Майкла Фелпса, хоча він і виграв аж вісім золотих медалей...

— Я думаю, йому було легше досягати вершин, оскільки він живе в США. Навколо ж мене було чимало спокус піти іншим шляхом.

— Як часто ви тренуєтеся?

— Я встаю з ліжка о дев’ятій ранку і йду робити вправи в тренажерний зал. Так повторюється тричі на тиждень. Нині я фокусуюся на тому, аби стати сильнішим фізично. А роботу на біговій доріжці я виконую вдень і ввечері п’ять разів на тиждень.

«Сам виступаю в ролі діджея»

— Що для вас означає визнання національним героєм?

— Це приємне відчуття. Я тривалий час важко тренувався, пройшов крізь травми, зосереджувався на бажанні перемагати, і тепер кожен може побачити, які великі вчинки я зробив. Я просто отримав належне за свою роботу — кращої нагороди годі й бажати.

— Як ви проводите вільний час на батьківщині, коли не тренуєтеся?

— Я намагаюся тримати в собі світло життя, бо воно занадто коротке. Полюбляю «зависати» з друзями. Ми багато часу проводимо за відеоіграми, а також ходимо на вечірки. У моєму плеєрі завжди багато музики регі — гадаю, вона в ямайців у крові. Й інколи я не тільки танцюю, а навіть сам виступаю в ролі діджея в клубі в Кінгстоні.

— Уявіть, що ви закохаєтеся в молоду леді, яка попросить вас припинити бігати через побоювання, що ви травмуєтеся. Ви прислухаєтесь до її слів?

— Дівчата! Не змушуйте мене вибирати... Гадаю, якщо вона справді кохає, то буде мене підтримувати в моєму ремеслі.

— Усейне, якось ви казали, що, якби не стали атлетом, то могли б стати гравцем у крикет? Чому?

— Усе дуже просто: мій брат грає в крикет, і я, коли не тренуюсь, приєднуюся до нього. А ще мені подобається футбол. Моя улюблена команда — «Манчестер юнайтед», найближчим часом збираюся відвідати кілька її матчів.

— Куди найчастіше мандруєте, коли немає змагань?

— До Лондона, адже там мешкає так багато моїх співвітчизників. Там я почуваю себе найкраще. Звісно, не беручи до уваги Ямайку.

ДОСЬЄ «УМ»

Усейн Болт

Ямайський легкоатлет (спеціалізація — спринт)

Народився 21 серпня 1986 р. у м. Трелоні (Ямайка).

Триразовий олімпійський чемпіон 2008 р. (100 м, 200 м, естафета 4х100 м), дворазовий чемпіон світу 2009 р. (100 м, 200 м), срібний призер чемпіонату світу 2007 р. (200 м), срібний призер Кубка світу 2006 р. (200 м), чемпіон світу серед юнаків 2003 р. (200 м), чемпіон світу серед юніорів 2002 р.

Рекордсмен світу на 100 м (9,58 сек.) і 200 м (19,19).

Зріст — 194 см, вага — 78 кг.

Тренер — Глен Міллз.

Перші тренери — Пабло Макнейл і Дуейн Барретт.