Навіщо нащадкам земля

Реформи у сільському господарстві призвели до зростання безробіття в сільській місцевості, впевнені у Держкомземі. На захист своєї точки зору наводять статистику: майже 30 відсотків безробітних живе у сільській місцевості. А найвищий рівень безробіття серед молоді: безробітні селяни віком від 15 до 29 років становлять близько 53,5 відсотка незайнятого населення країни. Решта ж виживає переважно завдяки веденню господарства на присадибних ділянках.

Сто п’ятдесят — нуль

За роки незалежності було прийнято більше 150 законів, які б, за планом, мусили покращити умови життя в селі. Проте завдяки чи наперекір цим законам за цей час кількість сільського населення скоротилась аж на два мільйони. Зараз найнижчі «людські» показники у Черкаській, Луганській, Сумській та Чернігівській областях.

Очевидно, держава не правильно розставила пріоритети, вважають у Держкомземі. Основна перевага надається збільшенню конкурентоздатності аграрного сектору. Далі іде поліпшення стану навколишнього середовища і сільських територій. І тільки потім ідейться про покращення якості життя у сільській місцевості. «При цьому майже 90 відсотків території країни — сільська місцевість. Саме тому селу повинна була б приділятись найбільша увага», — відзначив заступник голови Держкомзему Антон Третяк.

З іншого боку, те, що люди тікають із села, не дивина. За роки аграрної реформи селяни перестали займатись власне аграрним виробництвом, проте достойної альтернативи так і не отримали. «У порівнянні з 1998 роком зайнятих на підприємствах у сільській місцевості стало менше вдвічі. Така ж тенденція продовжується. Крім того, все більше селян не працюють за місцем проживання: виїжджають переважно до обласних та районних центрів. Здебільшого це молодь», — пояснив Антон Третяк. Ті ж, хто все–таки залишаються на селі, живуть за рахунок або пенсій чи зарплат, або завдяки продажу вирощеної городини — таких трохи менше 50 відсотків.

Розмір має значення

Основний принцип ведення агробізнесу: чим більше землі, тим більше прибутку. Вітчизняне ж законодавство не те щоб дозволяє, проте й не обмежує розміри агропідприємств. Тому господарства часто розростаються без будь–чийого контролю, перетворюючись на справжні латифундії. З точки зору виробництва, це «плюс». Адже вони активніше запроваджують нові технології і дають значно більший дохід.

Проте, з точки зору розвитку сільських територій, переваг майже нема: прибутки не залишаються на селі, кількість зайнятих людей у такому виробництві також зменшується, на подібних територіях не облаштовується інфраструктура.

«У законі має бути прописаний максимальний розмір земельних ділянок. Уряд же повинен сформувати своє бачення щодо структури землекористування: яка має бути кількість ділянок, яких розмірів і в яких регіонах. А також — мають це бути селянські, фермерські чи колективні господарства. Розмір землекористування регулюється в усіх країнах. І у нас воно теж має однозначно регулюватись», — переконаний Антон Третяк. За його словами, проведені в Україні дослідження вказують, що оптимальні розміри таких землекористувань повинні коливатися в межах трьох–семи тисяч гектарів.

Європа поступилася молодим

Євросоюз сьогодні вже починає переорієнтацію своєї «сільської політики», надаючи все більшої уваги та важливості розвитку сільської місцевості, а не сільгоспвиробництву. Наприклад, у Франції для цього не тільки обмежують розміри ферм, а й дотують молодих фермерів.

Спочатку система господарювання на селі здійснювалася так само, як і в Україні, і підприєм­ства поступово укрупнювалися, даючи все більший прибуток. Та, щоб не допустити зникнення сіл і заохотити молодь лишатись на селі, нова земельна політика побудована таким чином, щоб не з’являлися надто великі сільськогосподарські підприємства. «За цим стежить не тільки місцева влада, а й самі фермери. Така «змішана адміністрація» дуже ретельно й ефективно стежить за обсягом господарств», — відзначив він.

До фермерства намагаються активно залучати молодь. «Зараз усе більше французьких фермерів мають вік близько 30 років: політика у Франції така, щоб допомагати саме молодим», — розказав «УМ» французький фермер Томас Хазард.

Схема «заохочення» діє приблизно так: коли якийсь фермер вирішує припинити виробництво, він не може відразу ж за власним бажанням продати ферму великими шматками будь–яким покупцям. При купівлі сільгоспземлі пріоритетне право надається молодому фермеру: якщо він має достатньо грошей, то може скупити землю цілим масивом.

Більше того, для молодих фермерів є спеціальна система дотацій, а відсоткова ставка кредиту для них значно нижча. «Наприклад, якщо зазвичай кредит дають під п’ять відсотків річних, то для молодого фермера це буде лише два відсотки. Різницю між відсотковими ставками сплачує уряд», — додав французький фермер.

І калачем, і пряником

У нас же політика на селі ще не сформована, тож заохочувати молодь лишитися збираються переважно обіцянками на високі зарплати та майбутніми прибутками від продажу земель.

Зокрема, у Держкомземі наполягають на переоцінці землі. При цьому на значні гроші можуть особливо розраховувати власники ділянок у Тернопільській, Вінницькій та Черкаській областях. Особливе місце у цьому переліку посідає Чернігівська область: хоча «вона має катастрофічні демографічні показники, за інвестиційною привабливістю — за землею — вона займає аж четверте місце. Значить, проблема в тому, що ми не використовуємо той потенціал, який маємо», — підсумував Антон Третяк.

На його думку, «щоб нормально заробляти на селі, ми повинні провести переоцінку земель». Адже прорахована за українськими нормативами вартість землі грає не на руку селянам. За вітчизняними нормами, вартість усіх сільськогосподарських земель — 123 мільярди доларів. Проте якщо перерахувати за нормативами, наприклад, Німеччини, то ціна «підскочить» до 780 мільярдів — підрахували у Держкомземі. Аналогічна ситуація із землями, що належать до населених пунктів: за нашими цінами це — 612 мільярдів, а в перерахунку на європейські — вчетверо більше.

Крім того, вартість землі може зростати за рахунок ведення правильного землекористування: збільшення родючості ґрунтів або зведення будинку. «Від того, як людина спланує чи спроектує будинок, скільки туди вкладе сил і коштів, пропорційно збільшуватиметься і вартість землі», — додав заступник голови Держкомзему.

Покращити життя селян можна без серйозних змін, вважають у комітеті. Для цього треба лише створити родинні садиби: коли права на ведення сільськогосподарської діяльності успадковуватимуть, а не продаватимуть, то більше молоді в селі працюватиме, вірять у Державному комітеті.