Реальна боротьба за Українську державу розпочинається тільки тепер

      Черкащина — особливий край. Ця земля породила геній Тараса Шевченка, й кожен, хто на ній живе, відчуває в собі його часточку. І черкащани знають, що для лідера «Нашої України» Віктора Ющенка мала батьківщина Кобзаря теж багато значить. Недарма ж Віктор Андрійович буває в Моринцях та Шевченковому (колишній Керелівці) частіше від усіх інших українських політиків. Саме Ющенко, коли був головою Нацбанку, ініціював реконструкцію Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Цього в рідних селах поета не забувають, і коли «наш» провідник туди навідується, земляки поета зустрічають його, як рідного — тепло й душевно. Люди залюбки спілкуються з лідером «НУ», ставлять йому безліч запитань, серед яких обов'язково є найголовніше — коли жити в Україні стане краще?

      Відповісти на це запитання може хіба що провидець. Але всім уже ясно: за такої влади, яку маємо зараз, цього не станеться напевне. Тож тепер, коли вибори нового українського Президента не за горами, черкащани гуртуються, щоб провести їх чесно й прозоро, аби до керма держави стала справді достойна людина. І в цьому об'єднавчому процесі важлива роль належить обласному осередкові Всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!», головою правління якого у Шевченковому краї став письменник Василь Пахаренко.

      Василь Іванович — людина на Черкащині добре відома. Він кандидат філологічних наук, доцент Черкаського національного державного університету, член письменницької та журналістської спілок, автор багатьох книг, серед яких — «Незбагненний апостол» та «Слово, що здолало смерть». Звісно, пан Василь не байдужий до того, що відбувається у нашій державі. Пахаренко був серед тих письменників, які недавно стали на захист своєї Спілки від наступу влади і виграли. Він твердо переконаний: реальна боротьба за українську державу розпочинається тільки тепер. Тому і став Василь Іванович у лави її захисників — каже, що в такий важливий для країни час не міг учинити інакше.

       — Василю Івановичу, наприкінці 80-х років ви були серед черкаських патріотів, які мріяли про національне відродження України й постійно, незважаючи на стеження КДБ, збиралися в обласному музеї «Кобзаря». А коли Україна нарешті здобула незалежність, ви відійшли від цих справ. Чому?

      — Знаєте, в той час, коли наша держава починала робити перші самостійні кроки, я залишив політику. Тоді був переконаний, що настає такий період, коли цим мають займатися політики, а літературознавці, журналісти чи, приміром, фермери — своєю справою, яку вони добре знають. Я думав тоді, що ми здобули Україну, що вже маємо державу. Та виявилося, що це далеко не так.

      — Хіба не в Українській державі ми живемо тепер?

      — На моє глибоке переконання, нині ми живемо у «міжчассі» — коли одна влада пішла, а друга виявилася не здатною управляти державою. Хоча в України був свій шанс, як наприклад, у тієї ж Польщі чи країн Прибалтики, котрі здолали цей шлях набагато швидше, аніж ми. Але ми, на жаль, цим шансом не скористалися. Хоч тодішні державні керівники й кажуть, що вони уникали шокової терапії, бо турбувалися про народ і його благополуччя, я думаю, що вони просто боялися взяти на себе відповідальність за майбутнє країни. І, як на мене, реальна боротьба за українську державу розпочинається тільки тепер. Сьогодні це проявляється в боротьбі між українцями і «малоросами». Свого часу навіть Тарас Шевченко попереджав, що першою проблемою незалежної держави буде зросійщене, денаціоналізоване, деморалізоване населення. Та, власне, кожен із нас якоюсь мірою малорос. Ця критична маса малоросійства переросла всі можливі межі й панує протягом усіх 13 років незалежності. Адже влада у нас не українська, а малоросійська, вона є яскравим втіленням малоросійського менталітету, малоросійського світосприйняття. У такій державі важко жити, й ми, українці, варті кращого життя. Тепер нарешті з'явилася альтернатива цій владі. Маю на увазі реального кандидата від нашого народу, який може стати Президентом України, — це Віктор Ющенко.

      — Василю Івановичу, а чому ви особисто пішли за Ющенком?

      — Я підтримую Віктора Андрійовича, бо він справжній українець, а не малорос. І підтверджує це кожним своїм кроком і вчинком. Крім того, він моральна й чесна людина. Часто кажуть, що політика — брудна справа. Так воно є реально, але я переконаний, що такою політику роблять аморальні люди. Візьміть для прикладу хоча б Чехію з Вацлавом Гавелом: там моральний президент зробив моральною і владу. Я думаю, що наш варіант, коли все буде гаразд, буде навіть кращим від чеського.

       Пригадайте, як Кучма ще Прем'єром постійно говорив: «Я б усе зробив для України, але не маю таких можливостей». Ну і що? Став він Президентом, у нього такі були можливості, яких не мав ніхто, і вiн за стільки років так нічого й не зробив з обiцяного. Я б хотів, щоб повноваження Президента збереглися й потрапили до Віктора Ющенка. Я впевнений, що він ніколи не стане диктатором, ніколи не почне мститися, ніколи й нікого не посадить у тюрму й не зніме з роботи без вагомих на те підстав. Приємно, що «Батьківщина», Блок Тимошенко з Ющенком. Аби разом з ним стали ще й соціалісти... На жаль, останні події свідчать про інше. Такі кроки Олександра Мороза на руку владі, й це відштовхує від нього народ.

      Віктор Ющенко мене приваблює ще й тим, що він не літератор, не письменник, не науковець, а економіст, який знає й уміє будувати господарство. Пам'ятаю, слухав Ющенка на Всесвітньому форумі українців i запам'ятав, як він пригадав там думку Григорія Сковороди: «Не вчіть яблуню родити яблука, просто відженіть від неї свиней». Віктор Ющенко, коли був Прем'єр-міністром, показав, як він уміє працювати, і наш народ це помітив й оцінив. Хто б там що не робив і не казав, а в наших людей про Ющенка своя думка вже склалася.

      — Нашу Черкащину раніше називали червоним поясом, бо люди активно підтримували на виборах комуністів. Пройшов час. Чи змінилися їхні погляди?

      — Так, більшість людей підтримує тепер Віктора Ющенка за те, що він здатний підняти економіку й духовне життя українського народу. Я знаю про цю велику підтримку народу не з чиїхось слів. Мої батьки живуть у селі під Черкасами, і я часто там буваю, спілкуюся з родичами, сусідами й бачу: люди покладають на Віктора Андрійовича великі надії. Учора розмовляв із чоловіком, який є абсолютно аполітичним. Він каже: «Я голосуватиму за Ющенка, й усі мої родичі та знайомі теж, хай би що про нього розповідали». Така позиція, хоча нерідко про неї вголос і не говорять, панує на Черкащині. На мою думку, у нас в області до Ющенка дуже добре ставляться. А інтелігенція, службовці, навіть чиновники, тримають дулю в кишені щодо нинішньої влади. Я знаю багатьох розумних та моральних людей з Черкаської обласної державної адміністрації. І багато з них за демократичної влади будуть добре працювати, приносити користь своєму народу.

      — Василю Івановичу, обласне об'єднання «За Україну! За Ющенка!», яке ви очолюєте у нас, на Черкащині, робить свої перші кроки. Як іде його розбудова? Що вже вдалося зробити?

      — Почну з того, що Віктор Ющенко не є лідером партії. Він безпартійний, він — лідер нації. Ця людина стала тим консолідуючим центром, навколо якого об'єднуються інші, ті, хто розуміють, що перемогти зможуть тільки разом. Тому ідея створення громадської організації «За Україну! За Ющенка!» є дуже слушною. На Черкащині, як для нашого не досить активного краю, розбудова обласного осередку йде досить активно. І хоча народ стомився від політики, від громадського життя, зневірився у всьому, але сьогодні у нас офіційно зареєстровано 2800 заяв. Люди йдуть і прагнуть нам допомагати, вони працюють за велінням душі й серця — розповсюджують газети, ведуть усну агітацію, роз'яснюють ситуацію, вони готові брати участь у масових заходах, аби підтримати Ющенка, і, звісно, працюватимуть під час виборів у виборчих комісіях. Ми вважаємо дуже важливим також захист учасників нашого об'єднання.

      — Ви вже відчуваєте тиск влади? Чи траплялися випадки, коли люди вам заявляли, що бояться вступати до лав об'єднання «ЗУЗЮ»?

      — У Черкасах мене знають давно й мою позицію також. Тому те, що я очолив в області це об'єднання, не стало ні для кого новиною, у тому числі й для влади. Але, попри це, керівництво університету, де я працюю, поводить себе досить толерантно.

      А з тим, що люди хочуть убезпечити себе від проблем на роботі, які можуть виникнути, й справді доводиться стикатись. Ось свіжий приклад. Каже мені один чоловік: я підтримую Ющенка й проголосую за нього тихенько на виборах, а зараз висовуватися не буду — у мене ж мала дитина. А я на це відповідаю: заради тієї дитини я сюди й пішов. Щоб та дитина краще жила й у кращій країні, ніж ми. Трапляється, що дехто тихенько передає нам заяву і просить, аби ніхто про це не знав. До речі, у нашому громадському об'єднанні передбачена конфіденційність, тому при бажанні людини ми не розголошуємо, що вона стала членом осередку «За Україну! За Ющенка!».

      Дбаємо й про географію, аби в нашому об'єднанні були не тільки мешканці обласного центру. У кожному селі має бути бодай п'ятірка тих, хто органiзацiйно підтримує Ющенка. І на це не впливає партійність людей, усе залежить від того, чи підтримують вони Ющенка й чи хочуть, щоб він став Президентом. Думаю, що лави нашої організації на Черкащині будуть збільшуватися, адже ідея такого громадського об’єднання приваблює багатьох. По суті, в кожному районі і в абсолютній більшості сіл Шевченкового краю у нас уже є такі люди. І їхня підтримка знадобиться, коли розпочнуться вибори й на виборчих дільницях потрібні будуть наші робочі руки й наші очі.

      — Якою ви бачите Україну після жовтня цього року?

      — Українською, адже в нас наразі немає Української держави. У нас є територія, яка називається Україною. Хочеться, щоб Україна була демократичною державою європейського зразка, щоб у ній панував закон, щоб розвивалася українська мова, культура.

      Коли Ющенко був попереднього разу у Черкасах, і його журналісти запитали, як він витримує увесь той бруд, яким його обливають провладні ЗМІ, він відповів: «Я витримаю, аби й ви витримали». Відчувається, що Віктор Андрійович став упевненішим, і це є ознакою внутрішнього здоров'я та сили, яка потрібна для перемоги на виборах. І для того, щоб Україна стала такою, в якій затишно почуватиметься кожен її громадянин.