Соло на увірваній струні

      Скінчився Перший міжнародний конкурс альтистів ім. Зенона Дашака, що проходив у Києві. Фестивалі такого роду ми бачимо і чуємо нечасто — адже за альтом закріпилася репутація інструмента в основному оркестрового. «Альтушка» — так напівпестливо-напівпоблажливо кажуть диригенти. Трохи більший за звичайну скрипку, він і фізичної сили потребує більшої, і розтяжки пальців. «Будеш погано грати на скрипці — в альтисти підеш!» — жартують викладачі. Хоча насправді все виглядає інакше; і треба досить довго вправлятися на скрипці, щоби мати змогу перейти на альт...

      Пам'ятаєте роман Володимира Орлова «Альтист Данилов» — захоплюючий, містично-відсторонений, пригодницьки-захоплюючий і лірично-пронизливий водночас? «Другим Я», alter ego музиканта виступає його інструмент — альт. Який може застудитися чи образитися. Який зненацька з'являється і так само раптово зникає. Який може виповісти всю твою душу, всі поривання й наміри.

      Світ знає Юрія Башмета — геніального музиканта українського походження, «альта № 1». Зовнішньо трохи схожий на Паганіні, демонічний і м'яко-іронічний одночасно. Він любить повторювати: «Альт — це я»; йому, Альтистові, видніше. Принаймні на японському виданні «Альтиста Данилова» вміщено його, Башметів, портрет...

      Але перш ніж стати Башметом, треба наполегливо долати довгу дорогу iз безлічi сходів. Це знав натхненник і куратор фестивалю, педагог і виконавець, доцент Національної музичної академії Дмитро Гаврилець; це розуміло журі, у складі якого — І. Щербаков, Б. Которович, М. Чембержі, інші знамениті музиканти. Це свого часу зрозумів Зенон Дашак, ім'я якого носить конкурс — видатний виконавець, який першим почав викладати альт у Київській консерваторії, у складі струнного квартету об'їздив багато країн, довгий час очолював Львівську державну консерваторію.

      Не помилюся, якщо скажу; для юних виконавців київський конкурс альтистів стане важливою сходинкою до майстерності. Кращі з них, що брали участь у заключному концерті, довели: альт — таки справді сольний інструмент. Сміливий, рішучий, владний, здатний підкорити слухача. В заключному концерті під смичком Ольги Жмаєвої порвалася струна — і зал терпляче очікував, коли поставлять нову; звучала «Гірська мелодія» Євгена Станковича...

      У двох вікових групах — середній і старшій — високе журі знайшло можливість дати по чотири дипломи. Гран-прі отримав українець Ігор Грабовецький — студент-випускник зі Львова, рідного міста Юрія Башмета. Інші місця розподілилися так: у середній групі — Уляна Вербовецька (Україна) та Катерина Конопелько (Білорусь) — ІІІ місце, Ольга Воробйова (Україна) — ІІ місце і Устим Жук (Україна) — І місце. У старшій групі два других місця посіли Ярослав Венгер та Ольга Жмаєва, стажистка Московської консерваторії.

      Здається, однак, що найвищою нагородою для молодих музикантів стала можливість зіграти разом із Національним заслуженим академічним оркестром у заключному концерті. Диригував заслужений артист України Віктор Плоскіна. Диригував чудово, прекрасно тримаючи досить великий склад, справляючись із кострубатостями бартоківського концерту. Шкода, Плоскіна так рідко виступає в Києві — чи то диригентів забагато, чи оркестрів замало...