Юрій Максимов: Мрію, щоб у Києві вболівали локально, як у Лондоні

Тренерська доля молодого фахівця Юрія Максимова поки складається ідеально. Після закінчення насиченої кар’єри футболіста він попрацював керманичем призабутого київського ЦСКА і торік прийняв «Оболонь». До нього «пивовари» кілька сезонів поспіль намагалися повернутися до елітного дивізіону, який залишили у 2005 році. Втілити мрію в життя «зелено–білим» вдалося лише з приходом на тренерську лаву екс–півзахисника збірної України, причому Максимов підвищив своїх підопічних у класі з першої ж спроби. Тепер перед «Оболонню» стоїть набагато складніше завдання: втриматися в прем’єр–лізі. Кореспондент «УМ» зустрівся з наставником команди на базі в Бучі та розпитав, за рахунок чого клуб може втерти носа скептикам, котрі прогнозують дорогу «Оболоні» до нижчого дивізіону. Торкнулися ми в розмові й інших цікавих питань.

«Треба сподіватися на свою силу, а не на слабкість суперників»

— Юрію Васильовичу, як ви оцінюєте свій дебют з «Оболонню» в прем’єр–лізі?

— Старт загалом нормальний, як на мене. Так, показник у нас не є стовідсотковим (шість очок у чотирьох матчах), але простежується своя гра. Для мене як тренера це є дуже важливим фактором. Якби ще більше щастило... У стартовому турі, коли приймали дома «Металіст», заслуговували мінімум на нічию. Десь самі помилились, десь суддя щось недогледів, але десь і майстерність харків’ян виявилась вищою.

— Яке завдання керівництво поставило перед командою та перед вами на сезон?

— Ви ж розумієте, що «Оболонь» повернулася до елітної ліги після тривалої перерви, тому ми намагаємось дивитися на речі реалістично. Поки працюватимемо на те, аби не понизитися в класі. А далі вже буде видно.

— Якщо проаналізувати результати перших чотирьох турів у прем’єр–лізі, можна виділити кілька клубів, які виглядають значно слабшими за «Оболонь».

— Зараз сезон тільки починається, висновки робити зарано. Тим більше, що за зимове міжсезоння також може чимало змінитися. Потрібно сподіватися на свою силу, а не на слабкість суперників.

— Нещодавно ви казали, що для повноцінних виступів у прем’єр–лізі вам бракує гравців, і саме через це орендували кількох динамівців. Цього вистачить? Чи очікуєте на нове поповнення?

— Безперечно, підсилюватися будемо. Швидше за все, шукатимемо гравців у тому ж таки «Динамо». Зараз із нами тренується Олег Допілка — він має бажання виступати за «Оболонь». Хотілося б ще кількох вправних виконавців дозаявити. Зараз маємо кадрові проблеми й через те, що багато хлопців травмовані.

«Команді потрібна конкуренція»

— Які враження від гри Миколи Морозюка, Дениса Бойка, Андріїв Фартушняка й Варанкова?

— Вони молодці, швидко влилися в колектив і за грою вони нам підходять. Головне, щоб у них був заряд на матчі. Окрім того, з приходом динамівської молоді зросла конкуренція за місце в стартовому складі, а це змушує активніше розвиватися інших наших хлопців.

— Яка позиція в команді зараз є найбільш проблемною?

— Це атакуюча ланка. У нас практично є лише два нападники, до того ж один із них нещодавно ще й захворів на запалення легень. Будемо пробувати хлопців із дубля, який непогано стартував у своїй першості. Але це потрібно робити обережно, не кидати їх одразу в казан чемпіонату. Тим більше, що для нас очки — на вагу золота, тому експерименти зі складом маємо проводити продумано.

— А що трапилося з Павлом Ониськом, який у першій лізі був одним із найкращих бомбардирів «Оболоні»?

— На Ониська я вже й перестав розраховувати: таке враження що людина просто перехотіла грати у футбол. Окрім того, у нього також виявились проблеми зі здоров’ям, тож доведеться вирішувати також і це питання.

— Якою є ситуація з тренувальною базою в Бучі? Тут уже є два непогані поля, плюс будівельна техніка поряд...

— На жаль, цією інформацією я не володію. Для мене головне, що є місце, де я можу займатися зі своїми підопічними. Стосовно будівництва більше має знати наш президент.

«Тренер спалює значно більше нервів, ніж футболіст»

— Пане Юрію, у вас була багата на події кар’єра гравця, зараз ви вже добилися певних результатів на тренерській ниві. Який період вашої діяльності вважаєте найцікавішим?

— Скажу чесно: будучи футболістом, ніколи не витрачав стільки нервів, як зараз. Зазвичай, коли судді, трапляється, просто знущаються з твоєї команди, намагаєшся себе стримати, аби не набратися зайвих проблем. Але це так важко, повірте. Усі ці свистки, призначені чи непризначені пенальті, сильно впливають на тебе.

— В «Оболоні» надовго збираєтеся затриматися?

— Нещодавно я продовжив контракт ще на два роки. Президент клубу Олександр Слободян мені довіряє, тож і я намагаюсь відповідати йому в такий самий спосіб. Ми обоє прагнемо розвивати клуб, тому розуміємо один одного.

— Після успішного виступу в першій лізі якісь інші клуби прагнули вас бачити на тренерській лаві?

— Так, пропонували змінити прописку. Зокрема, мінське «Динамо», де кілька років тому я працював у тренерському штабі, пропонувало переїхати до Білорусі. Але отак взяти й залишити свій теперішній клуб, команду — це було б негарно.

— Ви тренувалися під керівництвом багатьох відомих фахівців. У якого з них ви почерпнули найбільше досвіду?

— Від кожного з наставників я взяв щось корисне. Але найбільш плідним був період, коли я виступав за «Вердер» під керівництвом Томаса Шаафа — від нього перейняв відсотків 80 від того, що втілюю в життя на нинішньому місці роботи.

— А як же Фелікс Магат, який минулого сезону виграв у Німеччині чемпіонство з «Вольфсбургом»?

— Від нього прихопив особливості роботи з кутовими. А стосовно Шаафа, то сам він працював за системою Отто Рехагеля, який теж тривалий час тренував бременську команду тоді, коли Томас був у ній футболістом.

«За ЦСКА вболівають із душею»

— Яким є тренер Юрій Максимов: диктатор, психолог чи...?

— Диктатором я точно не є. Намагаюся бути на одному рівні з футболістами, аби вони почувалися вільно на тренуваннях (Максимов на заняттях виконує деякі вправи зі своїми підопічними, а особливо лінивим може дати жартома несильного копняка під зад. — Авт.).

— Із відкриттям центральної трибуни на стадіоні «Оболонь» матчі вашого клубу стало відвідувати чимало глядачів. Наскільки цей фактор допомагає в грі?

— Район Оболонь, ім’я якого носить і наша команда, є своєрідним «містом у місті», тому глядачів у нас може бути ще більше. Особисто я мрію про створення ситуації на зразок лондонської: коли люди мають у великому місті свою локальну футбольну симпатію і підтримують саме її.

— Фанати ЦСКА, який ви свого часу тренували, відомі в Україні своїм агресивним характером. Ніколи не виникало якихось непорозумінь із ними?

— Вони й досі залишаються для мене загадкою: обрали не найуспішніший об’єкт для вболівання, але роблять це з душею. Ці хлопці просто божевільні, і я дуже дякую їм за ту підтримку, яку вони зав­жди нам надавали, — це дуже допомагало. І ніяких непорозумінь з ними ніколи не виникало.

ДОСЬЄ «УМ»

Максимов Юрій Васильович

Український футболіст і тренер

Народився 8 грудня 1968 р. у Херсоні.

Ігрове амплуа — півзахисник. Виступав за херсонський «Кристал» (1989, 1990–1991), сімферопольську «Таврію» (1989–90), дніпропетровський «Дніпро» (1991–1994), київське «Динамо» (1994–1997), німецькі «Вердер» (1997–2001) та «Вальдхоф» (2001–2003), російський «Ростов» (2003), бориспільський «Борисфен» (2003–2004), запорізький «Металург» (2004–2005).

Чемпіон і володар Кубка України 1994, 1995, 1996 рр., володар Кубка Німеччини 1999 р..

За збірну України з 1992 по 2002 рр. провів 27 матчів, забив п’ять м’ячів.

Працював тренером у «Динамо» (Мінськ), головним тренером ЦСКА (Київ). Із 2008 року очолює столичний «Оболонь».

Одружений, виховує двох синів.