Не передай куті меду

Нові перинатальні технології, які Україна впроваджує з 2003 року, передбачають не лише народження малят в індивідуальних залах та вільний вибір позиції при пологах, про що ми писали раніше. Сучасні стандарти передбачають відмову від невиправданого застосування медикаментів і від стимулювання пологів без нагальної потреби. Але, як визнають експерти, у наших пологових будинках дуже часто використовують зайві медикаменти — як препарати, без яких можна спокійно обійтися, так і відверто шкідливі для мами й дитинки засоби. Чому так трапляється і що з цим робити?

Радянщиною пахне...

За радянських часів умови в пологових будинках багато в чому нагадували армійські. Не вірите? Розпитайте своїх мам та бабусь, у яких умовах вони народжували малят. Почуєте багато цікавого... Суворий розпорядок дня, обов’язковий для всіх — незалежно від індивідуальних потреб. Постійне погримування з боку персоналу на кшталт «не туди пішла, не так стала». Купа незрозумілих, часто болючих та принизливих процедур, від яких не можна відмовитися. Жінка мусила суворо дотримуватися правил, прописаних у нормативних актах та інструкціях, тому нерідко боялася підійти до лікаря чи медсестри із запитанням. Цей стрес аж ніяк не сприяв гарному самопочуттю майбутньої мами...

«Чого від нас, лікарів, чекає жінка? — запитує Тамара Іркіна, заступник директора проекту «Здоров’я матері й дитини», який фінансує Агентство США з міжнародного розвитку і має за мету зниження материнської і неонатальної смертності в Україні. — Простих речей: людяного ставлення, щирої турботи, професійного підходу і, що важливо, поваги до мами та її дитини. І якщо це нормальні фізіологічні пологи, якщо не йдеться про масивну кровотечу й інші випадки, коли треба надавати екстрену допомогу, ми повинні розповідати жінці, який препарат їй збираються вводити, для чого, як він буде діяти на неї та на малюка. Жінка має право це знати. І має право відмовитися від деяких маніпуляцій — якщо вони не є необхідними за життєвими показниками. Лікар пояснює: «Я збираюся ввести препарат, щоб у вас були менші болі. Цей засіб негативно впливає на ниркову систему». А жінка може відповісти, що біль не настільки великий, аби ризикувати здоров’ям дитини, тому анастезії не треба. І це, наголошую, її право».

Чому мамі треба давати вибір? А тому, що нейротропні засоби, для прикладу, можуть пригнічувати роботу дихальних центрів породіллі й малюка, негативно впливають на судини і здатні спричинити алергічну реакцію. При порушенні функції печінки у вагітної виникає реальна загроза передозування препаратів. У недоношених малюків, які народилися з застосуванням сильнодіючого знеболювального, може виникнути наркотична депресія. Причому не відразу, а через дві–три доби після появи на світ. І повірте, якби жінка про це знала заздалегідь, вона б сто разів подумала, чи робити той укол. Ось тільки рідко хто їй це пояснює.

Чотири препарати — ніхто не знає, що з цього вийде

За словами експертів, щоразу, коли лікар призначає певні медикаменти, він має бути стовідсотково впевненим, що ці ліки точно потрібні. А як ні — краще не призначати. «Бо існують докази, що два препарати діють в організмі паралельно, — каже Тамара Іркіна. — Будете приймати три препарати — вони втрачають 50 відсотків своєї ефективності. Якщо ми призначаємо чотири і більше препаратів, вони починають взаємодіяти між собою абсолютно неконтрольовано, і ніхто не знає, який ефект вони дадуть».

Причому «зайвість» може стосуватися не лише ліків, а й процедур. Наприклад, якщо в пологовому будинку будуть наполягати, щоб жінці зробили перед пологами клізму та поголили лобок, вагітна може сказати: я не хочу. І нагадати, що за наказом українського МОЗу це не є обов’язковим — оскільки чимало інших маніпуляцій залишені у спадок радянською системою охорони здоров’я.

«Коли наш проект тільки–но починався, я проводила моніторинг пологових будинків та писала клінічні протоколи, — каже пані Іркіна. — І побачила, що кожному новонародженому в обов’язковому порядку вводили катетер у стравохід — так, як і багато років тому. Навіщо? Аби діагностувати в малюків вроджену патологію — обтурацію (звуження просвіту) стравоходу. Але повна обтурація (закриття просвіту) стравоходу трапляється нечасто: один випадок на 100 тисяч дітей. Виходить, щоб знайти одного хворого, треба катетеризувати тисячі абсолютно здорових дітей. Але навіщо це робити сьогодні, коли медики знають симптоми звуження стравоходу і мають сучасне діагностичне обладнання? Ця процедура не просто непотрібна, а й шкідлива. Адже катетером можна занести інфекцію на слизові оболонки дитини (яка, нагадаю, народжується стерильною). І потім маля буде мучитися зі шлунково–кишковим захворюванням, якого можна було і не допустити. А ще трубка може пошкодити тендітну слизову дитини, тоді взагалі біди починаються. Розуміючи це, ми билися насмерть, щоб виключити цю процедуру з обов’язкового переліку. Тепер її у списку немає».

Шкодимо, бо звикли

«Знаєте, яке головне завдання лікаря при нормальних пологах без ускладнень? — питає експерт проекту «Здоров’я матері й дитини» Олександр Голубєв. — Не втручатися. Усе, крапка. Чим більше породіллі вживають і колють різної хімії, тим гірше. І якщо вам кажуть, що жінку з усіх боків обколють медикаментами, щоб пологи пройшли без болю, не йдіть туди. Це погана клініка. Ідіть туди, де лікарі розуміють, що вагітність — не хвороба, а природні пологи — це не хірургічна операція. А ще треба відмовитися від цієї шкідливої практики, коли акушерка каже жінці: «Тужся, тужся, давай народжуй!». Не треба командувати! Жінка сама відчуває, що їй треба. Коли виникає бажання, з’являються для цього сили, вона тужиться. Бажання зникає — жінка припиняє це робити. А коли ми так командуємо, у дитини травмується голівка. Бо виходить, що жінка фізіологічно перебуває поза своєї потугою, а ми її змушуємо силувати власний організм».

Шкодить мамі та дитині й намагання лікарів штучно прискорити фізіологічний перебіг пологів. Це призводить до необґрунтованого підвищення частоти оперативних втручань (передусім кесаревих розтинів, епізіотомій, перінеотомій), збільшення частоти ускладнень у породіль та ускладнень у новонароджених. Проте ще з підручників з акушерства та гінекології лікарям добре відомі терміни нормальної тривалості періодів перших та повторних пологів. Чому ж лікарі все–таки втручаються туди, куди не треба, прискорюють цей процес і не хочуть відмовлятися від зайвих ліків та невиправданих операцій?

По–перше, це зручно. Укололи анастезію, і жінці вже не боляче. Немає криків на весь поверх. Мама усміхається, згадуючи про пологи, і дякує персоналу за турботу. Або, наприклад, в акушерів закінчується зміна, а тут жінка ніяк не розродиться. Раз–два, зробили стимуляцію пологової діяльності, і малюк — усім на радість — оголошує про своє народження. Про те, що в таких малят можуть з’явитися великі проблеми зі здоров’ям, у нас говорити не прийнято. На жаль.

По–друге, це вигідно персоналу. Кожен зроблений укол (вже не кажучи про модну епідуральну анестезію та інші дорогі засоби) дає медикам можливість заробити додатковий «гонорар». Від 10–20 гривень за послуги медсестри, яка зробить укол, до 50–100 і більше доларів лікареві за анестезію.

По–третє, так прийнято. За багато років спеціалісти звикли «обробляти» кожну жінку й немовля певним набором ліків, незалежно від реальної потреби. І перевчатися не хочеться. Тим паче що в разі чого зав­жди можна сказати: «Ми зробили все, що могли». На те, щоб відмовитися від непотрібних процедур, критично переглянути порядки та додати ввічливого ставлення до жінки і дитини, гроші не потрібні. Варто лише змінити свідомість медичних працівників, їх усталений погляд на допомогу вагітній та породіллі. А це, як виявилося, важко дається лікарям та медсестрам...

«Ось ви звикли щодня виконувати одні й ті самі процедури (скажімо, чистити зуби) саме так, а не інакше, — говорить пан Голубєв. — І якби вам сказали, що для більш ефективного видалення нальоту зубну щітку треба тримати в лівій руці, ви хіба будете це робити? Навряд чи. Так само й лікарі звикли впродовж багатьох десятиліть робити вагітній клізму, приймати пологи на ліжку Рахманова, стимулювати пологи без особливої потреби, зціджувати молозиво, забирати маля від мами (чому це не можна робити, читайте в наступному випуску «Лікнепу». — Ред.). І лікар не може миттєво перейти на нові стандарти. Йому треба пояснювати, переконувати, а він має бути готовим до змін. А люди часто не готові. Узяти хоч би професора, з яким ми нещодавно говорили. Він звик після пологів робити жінкам вишкрібання, щоб не було інфекції, і крапка. Він завкафедри, головний! У нього захищено купу дисертацій на цю тему. І як його переконаєш, як доведеш, що цього не треба робити? Для нього погодитися з нами — означає перекреслити все, що він робив. Той професор не захотів визнати, що вишкрібання шкодить жінці. На жаль, він залишив усе як було».

На щастя, в нас є інші лікарі — спеціалісти, які готові зламати звичку заради здоров’я своїх пацієнтів. І саме завдяки їм в окремих лікарнях зменшується рівень материнської та дитячої смертності, дітки рідше потребують штучної вентиляції легенів та перебування в кювезі, а мами не бояться народжувати знову. Щороку таких закладів стає все більше. А це, що не кажіть, великий плюс.