Юрій Костенко: Навіть після чистих айсбергів не вважаю нашу політику огидною

Юрій Костенко — один із найбільших мандрівників нашого політикуму. Голова Української народної партії змолоду займається альпінізмом і побував зі своєю командою у горах багатьох континентів. Нещодавно Костенко повернувся з Гренландії. На найбільшому у світі острові команда сходила на вертикальні крижані стіни. Сам Костенко не брав участі у цьому сходженні, бо ще не загоїв травму руки. Зате мав можливість пізнати крижаний острів і його мешканців. Власне, з цього ми й почали розмову. Хоча й політичні плани лідера УНП також не оминули.

«Похід у гори — це відкриття світу, де людина стає сама собою»

— Юрію Івановичу, розкажіть, що робила ваша експедиція в Гренландії? Ви ходили у гори?

— Гренландія — повністю гірська країна. Найвищі гори острова сягають трьох тисяч метрів.

— У принципі, не такі вже й високі.

— Так, невисокі, але вони дуже непрості для сходжень. Там є складні альпіністські маршрути. Трапляються такі стіни, які можна порівняти зі стінами Паміро–Алаю. Вони викликають повагу й бажання їх підкорити.

Чим приваблює Гренландія? Насамперед, дикістю. Коли ти підходиш до гори, то перше питання, яке виникає: чи був тут хтось до мене? Звичайно, приємніше мандрувати неходженими місцями. Крім того, кожен альпініст прагне не тільки здійснити сходження, а й відкрити для себе новий світ, цивілізації, країну. З цього погляду Гренландія вельми цікава.

— Розкажіть про маршрути, які ви долали.

— Я не брав участі в проходженні нашого маршруту, бо маю проблеми з рукою. Переніс три операції, і рука ще не може надійно працювати на скелях. Тому наша альпіністська команда розділилася на дві частини. Ми з дружиною Іриною мали ознайомчу програму і здійснювали сходження на материкові льодовики та невеличкі вершини. А реш­та — долали вертикальний стінний прохід.

— А що у вас з рукою?

— Наслідки альпіністського життя (усміхається). У мене був поламаний палець, у горах на це мало зважаєш — довелося робити операцію. Операція була невдалою, довелося робити ще раз. Ще була травма на сухожиллі.

— Вам, мабуть, було прикро, що не могли піднятися з усіма?

— Ні. Ви знаєте, рано чи пізно все одно припиняються стінні сходження такого типу. Попри те, що я тримаю себе в належній формі, дедалі більше починаю цікавитись відкриттям світу, а не самими сходженнями.

Іще за часів Радянського Союзу, коли ми їхали в Середню Азію, я з великим зацікавленням спостерігав за азійською ментальністю, культурою. Вони ж принципово відрізняються від нашої.

Я дізнався про Гренландію ще в дитинстві, коли захоплювався книгами про мандрівки. Багато читав про цей дивний острів, про дивних людей, які там живуть, мріяв тут побувати. Тому, коли альпіністські плани нашої групи збіглися з мрією дитинства, — це була подвійна радість.

«У Гренландії нижчий рівень життя, ніж у нас. Але там більше радіють життю»

— І як вам Гренландія?

— Головна особливість — ця країна повністю вкрита кригою. Льодовий шар огортає понад 90 відсотків території. На острові сконцентровані величезні запаси води у вигляді льоду, за цим показником Гренландія займає друге місце у світі. Ми насолоджувалися тим, що пили з льодовиків воду, якій понад сто тисяч років. Береш крижинку, смакуєш — а це первісна вода.

Умови для проживання дуже суворі. Там довга зима й коротке літо. Навіть у південній частині острова, де перебувала наша експедиція, весняно–літньо–осінній період триває п’ять місяців. Решта — зима.

Зовсім недавно, якихось п’ятдесят років тому, люди жили у Гренландії без жодних зручностей цивілізації. Корінний народ Гренландії — інуїти. Вони мешкали в куренях зі шкіри або спорудах із каменю та дерну, їли сире м’ясо..

Зараз цей острів має всі ознаки цивілізованої країни. У селах мешкає по 100—200 осіб, тут є все необхідне для життя: електроенергія, водопостачання, каналізація. У супермаркеті — такий же вибір товарів, що й у місті.

Гренландія стала ближчою до європейської цивілізації завдяки програмі адаптації інуїтів, яку втілила Данія. Адже юридично острів підпорядковується цій країні. Ця програма почалася з будівництва житла. Нинішні будинки — затишні та привабливі, пофарбовані у яскраві кольори. Враховуючи блідий пейзаж, ці будинки виглядають дуже симпатично. Але виникла проблема: було важко переманити гренландців у сучасне помешкання. Першими у будинки пішли жінки. Мабуть, через яскраві кольори та принади господарства.

Певний час представниці прекрасної статі жили самі, а потім за ними пішли й чоловіки. Інуїти не відразу зрозуміли переваг сучасного устрою життя. Наприклад, не знали, як користуватися водою: вони відкривали кран, але не закручували. Адже перед тим люди брали воду зі струмків, і їм було невтямки, навіщо її зупиняти.

— Які ці люди за характером?

— Не зважаючи на суворі умови життя, гренландці — дуже життєрадісні. Вони вміють тішитися життям і живуть тим, що бачать. Це унікальна здатність. Думаю, тому вони й вижили в таких умовах. Дивишся на них — і автоматично перекидаєш місток в Україну. У нас загалом значно вищий рівень життя. Навіть якщо порівнювати з нашими глухими селами, гренландці живуть скромніше, ніж пересічні українці. Попри це, в Україні — час розчарування, депресії. А в Гренландії — усмішка, впевненість і радість із того, що тобі дає життя.

Гренландці дуже дбайливо ставляться до природи, яка дає все для життя. До тих самих айсбергів. У них не прийнято навіть підпливати до великої криги.

— А ви підпливали до айсбергів?

— Айсберги — чи не найцікавіше видовище. Вони вражають колористикою. Спостерігати за ними — неперевершена насолода. Водночас айсберги несуть певну небезпеку. Це рухлива система: постійно щось відламується, змінюється центр ваги, айсберг починає перекидатися. Коли ми пливли у човні, айсберг розколовся на наших очах, почав змінювати позицію. Це було вражаюче!

Загалом за час мандрівки ми проплили понад 500 км. Ходили між тими айсбергами на невеличкому моторному човні. Звичайно, вражає, коли мчиш нібито в айсберг, а потім останньої миті відкривається прохід — і ти там протискаєшся. Наші провідники були віртуозами. З одного боку, їхні маневри викликали захоплення, а з іншого — тримали в напрузі.

— А що за історія трапилася з вами, коли ви купалися в океані?

— Я купався в океані тричі. Було надзвичайно холодно: температура води — від двох до чотирьох градусів, майже температура замерзання. Стрибнув, проплив пару метрів, вискочив.

Одного разу, коли я купався, на іншому березі фіорду відірвалася величезна брила. Гуркіт був страшенний. Я стояв по коліна у воді, мився — і раптом мене накрила гігантська хвиля. Мене кинуло на каміння, кілька разів повело туди–сюди. Цей обвал спричинив таку велику хвилю, що, мов цунамі, за кілька секунд подолала 7,5 км. Звичайно, після такої купелі було багато вражень (усміхається).

«Гренландська редька мало нагадує українську»

— Попри згадану вами програму адаптації, яку провела Данія, зовсім недавно гренландці проголосували на референдумі за розширення автономії, аби згодом здобути повну незалежність. Але багато хто каже, що Гренландії не під силу самій себе утримувати. За рахунок чого там живуть?

— Гренландці вдячні данцям за все, що ті зробили. Адже це колосальні кошти та величезні зусилля. Думаю, Данія і Гренландія знайдуть найліпшу форму співпраці, яка принесла б вигоду як одній, так іншій країні.

Що ж до господарства, то Гренландія проводить активну виробничу діяльність. Експортує рибу, м’ясо. Останнім часом почало розвиватися вівчарство.

— Яким чином? Адже острів майже всуціль вкритий кригою.

— У південній частині Гренландії в літній період на схилах біля фіордів з’являється трава, на пасовиська виганяють овець. Вони пасуться без пастухів, бо там ніде загубитися і нема загрози від диких звірів. Головний хижак — білі ведмеді — на сушу не заходять, їдять рибу і нерпу.

Зараз у Гренландії знайшли поклади діамантів, а на морському шельфі — нафти та газу. Тому острів має економічні умови для самостійного існування.

Крім того, у Гренландії почали програму адаптації рослин до суворих умов. У країні вистачає сонця, але там низька температура, і смак овочів зовсім інший. Наприклад, капуста й редька — дуже солодкі, адже період їх дозрівання значно довший, ніж у нас.

— А ви у Гренландії добували собі харчі самостійно?

— Так. В альпіністському таборі, куди ми приїхали, було все для приготування їжі, але самої їжі не було. У таборі знайшли два спінінги, тож займалися рибальством. Хоча я не тримав вудку років сорок, ще з дитинства, вдалося піймати пристойну рибину.

— Вам траплялися дикі тварини?

— Ми бачили кита. Коли пливли на моторному човні — він спав. Вдалося підійти на 15 метрів, а потім він прокинувся. Бачили і білого ведмедя, який сидів на айсбергу. Зустрічали нерп, лисиць.

«Навіть після гір не вважаю політику огидною»

— Юрію Івановичу, ви ходите в гори, де, як кажете, людина пізнає і себе, і інший світ. А потім повертаєтеся в цивілізацію, а в українських умовах — у сферу політики, яку прийнято називати брудною. Цікаво: коли ви повертаєтеся з гір, чи відчуваєте огиду до політики, чи у вас все–таки додається сил, щоб нею займатися?

— (Замислився). Як людина, котра займається політикою вже двадцять років, не можу сказати, що це проста справа. Але суть у тому, що через політику можна щось змінювати. І саме тому я не можу дивитися на неї з огидою.

Найбільше, що гнітить громадянина України, — відсутність точки опори. Людина не може відчувати опору там, де суд за гроші вирішує справу, де влада працює на свою кишеню, де втрачаються цінності — моральні, духовні. Але все це можна змінити якраз через політику. От Данія адаптувала Гренландію до сучасного життя — це теж робилося через політику. Гренландія іде до незалежності — і тут політика.

Українські політики не вирішують проблем. А замість захисту національного інтересу — цей інтерес здають. І це не викликає огиду, а лише принижує. З такими відчуттями повертаєшся в Україну.

У Радянському Союзі були популярними анекдоти про чукчів. То коли я побачив цих, перепрошую, «чукчів», я зрозумів, що нам до їхнього рівня ще рости і рости. Вони знають по кілька мов: гренландську, данську, англійську, а хто вчився у ВНЗ — ще кілька мов. А в нас навіть у Верховній Раді сидять «професори» — щоправда, через дві літери «ф», які й однієї мови вивчити не можуть. У цьому сенсі важко повертатись.

Що дає наснагу? Є впевненість, що рано чи пізно Україна вийде з цього становища. Тільки треба активніше торувати дорогу.

«Піду на ці вибори, щоб пройти хоч якусь частину шляху до загальної перемоги»

— Ви підете на президентські вибори?

— Звичайно, наша партія братиме участь у виборах. Восени відбудеться з’їзд, і ми визначимося щодо кандидатури. У принципі, УНП ще навесні ухвалила рішення брати участь у виборах. Україна потребує змін. Національний інтерес під загрозою. Український виробник незахищений. Ми підемо на вибори з цими ідеями змін.

Мені набридли змагання в популізмі. Коли в 1990 році я вперше балотувався у Верховну Раду, ще тоді пропонував вирішити цілком конкретні речі, — скасування 6–ї статті Конституції, котра закріплювала монополію КПРС на владу, суверенізація та демократизація України. А інші — двадцять років лише обіцяють: «Дай мені крісло — я тебе нагодую, пересаджу в автомобіль». Та хтось же мусить нести ідеї, через які можна змінити політику обіцянок на політику покращення життя.

— Якщо об’єктивно, на що ви сподіваєтеся на наступних виборах? Адже вашого прізвища нема серед списку рейтингових кандидатів.

— А хіба я кажу, що кандидатура від правої партії має перемогти? Вибори — лише частина шляху, наближення до того часу, коли змагатимуться ідеології. Зараз змагаються гроші, обіцянки. Завдання перемогти на президентських виборах може бути виконане пізніше.

ПИТАННЯ НА ЗАСИПКУ

— Юрію Івановичу, то Українська народна партія зараз у коаліції чи ні?

— Ні, УНП не в коаліції. Ми делегували [до коаліції з БЮТ і Блоком Литвина] лише двох членів партії (Ярослава Джоджика і Олександра Клименка. — Авт.) винятково для того, щоб Верховна Рада та уряд могли хоча б якимось чином перешкоджати наростанню кризових явищ. Коли Президент видав указ про розпуск парламенту — це був правильний крок. Але дострокові вибори не відбулися, і ми не могли погодитися з тим, аби парламент лишався нелегітимним, без коаліції.

— Але це вас зобов’язує. Виходить, що УНП — одна із формуючих сторін коаліції, отже, несе частину відповідальності за роботу уряду.

— Так, звичайно. Але з іншого боку, зверніть увагу, скільки я критикую уряд — за політику в енергетичній сфері, агропромисловому комплексі, в питанні захисту національних інтересів. Урядування Тимошенко завдало багато шкоди для економіки та національного інтересу. Але ми не бачимо поки що альтернативи цій коаліції, бо ані дострокові вибори, ані коаліція з Партією регіонів неможливі.