Румунський синдром

Можна лише уявляти, які емоції кипіли в душі президента «гірників» Ріната Ахметова позавчора після фінального свистка норвежця Хауге в Тімішоарі. Донецький олігарх забезпечив завоювання першого в історії незалежної України єврокубка, побудував для свого клубу п’ятизіркову арену, на якій так хотілося якнайшвидше побачити двобої елітної Ліги чемпіонів. І ці мрії жорстоко розбилися об бетонний захист скромної румунської команди.

Дивлячись на напружене обличчя власника «Шахтаря», хотілося йому по–людськи поспівчувати, адже крах донеччан логічним аж ніяк не назвеш. Так само шкода було й Мірчу Луческу, котрий, ледь перенісши серцеву хворобу, рвався у бій і дуже хотів виграти на батьківщині. Було в ложі почесних гостей на стадіоні «Дан Пелтінішану» і ще одне сумне обличчя — на тлі загальної радості румунів виділявся Разван Луческу. Молодий тренер не знаходив сил підвестися, розуміючи, що значить для його батька ця... ні, не поразка (адже українська команда не програла «Тімішоарі» жодного з двох поєдинків), а невдача. Утім, для сьогоднішнього рівня «шахтарів» її можна вважати катастрофою.

Навіть після першого, не надто вдалого для «помаранчево–чорних», матчу з «Тімішоарою» вірилося, що володар Кубка УЄФА подолає стартовий бар’єр відбору до Ліги чемпіонів. Не принижуючи гідності срібного призера румунської першості, все ж зауважимо, що тиждень тому в Донецьку гра гостей не справляла особливого враження. Хлопці Іоана Сабеу переважно відбивалися від наскоків «Шахтаря», зрідка проводячи контратаки. Власне, крім двох епізодів із забитими голами, серйозної небезпеки для володінь Андрія П’ятова вони й не створили. Думалося, що в рідних стінах гонорові румуни хоча б спробують грати на рівних із суперником. Але, як показала реальність, господарі «танцювали» від прийнятного для них результату першого побачення, тому ще щільніше «закрилися» поблизу власних воріт.

На передматчевій прес–конференції Мірча Луческу похвалив роботу Сабеу, свого колишнього підопічного в румунських клубах, а нині — колеги з протилежного боку барикад, відзначивши, що той успішно прищеплює своїм командам захисний стиль «катеначчо». Сам Містер, попри пережитий у липні інфаркт, таки відважився на вояж на батьківщину, але не зміг змусити своїх підопічних подолати нічийний синдром — «мировою» вони розходяться вже в третьому поєдинку поспіль.

Кілька днів тому колишній тренер «Ворскли» Сергій Морозов згадував, що українським командам історично важко битися з польськими й румунськими. З огляду на різницю в класі двох команд, донеччани мали б підібрати ключики до міцної оборони «Тімішоари» на чолі з тоголезьким велетнем Нібомбе. Але наші бразильці занадто захоплювалися дрібним пасом і «п’яточками», тож до ударів справа доходила переважно після стандартних положень. Та й Луческу згодом визнав, що запізно випустив на поле Гладкого, хоча ще перша зустріч суперників довела недоцільність грати всього з одним форвардом.

А нігерієць Агахова, котрий уже в першому таймі замінив бразильця Адріано (Луїсу, схоже, зламали носа), відверто розчарував. Інших козирів у колоді «Шахтаря» не знайшлося.

Тож тепер Тімішоара святкує, а похнюпленому Донецьку належить переключатися на «плей–оф» кваліфікації Ліги Європи.