Пливуть мальки до Азову

У липні два приватні підприємства Північного Приазов’я випустили в гирла річок Берда та Єланчик 70 тисяч мальків руського осетра. Для того, аби їх виростити, а це тривало майже півроку, потрібні були не тільки щоденна праця колективу, а й майже чотири кілограми живих чорних ікринок вартістю у кількасот тисяч гривень. Ще більше інвестицій вклав у зарибнення Азову колектив (створеного на базі підприємства «Бриз») Бердянського осетрового заводу, випустивши тижнем раніше у річку Берду 200 тисяч мальків судака. І на Донеччині, і на Запоріжжі, аби мальок не став легкою здобиччю спритників, процес його «приживання» в Азовському морі упродовж щонайменше кількох діб патрулювали на катерах спеціальні бригади.

Слушне уточнення — який сенс приватнику «тринькати» гроші на реанімацію рибних ресурсів моря, якими упродовж останніх якщо не десятиріч, то принаймні років активно користується не стільки Україна чи Росія, як «лицарі ікри і балика»?.. В ініціаторів жевріє, хоча й примарний, відсоток надії, що колись–таки буде задіяно обіцяну державну програму відтворення живих ресурсів (можновладці столичних відомств час від часу презентують світлі перспективи як для Азовського, так і Чорного морів, для Дніпра й інших, більш–менш потужних, водних артерій країни).Запрацює ж колись програма і для тих, хто випередив державу, врешті–решт настане час компенсації їхніх затрат.

Щодо масштабних планів бердянського «Бризу», то їх було розроблено з огляду на прийняту свого часу державну програму «Український осетр», яка є своєрідною спробою повернути Азов у ті часи, коли його води кишіли севрюгою, руським осетром, білугою, бестером... Нинішній дефіцит ще якихось 20—30 років тому встигав розмножуватися самостійно і, сягаючи кількаметрового «зросту», пригадують, дещо гіперболізуючи, рибалки «з бородою», заважав човнам плавати!.. Це на повному серйозі вам розповідатимуть як у Бердянську, так і в інших рибних місцях Приазов’я; відновлювати ж осетровий статус–кво Азову заходилися одиниці.

Очолюваний Сергієм Матвєєвим «Бриз» — найзавзятіше. «У цього підприємства з розведення руського осетра й судака велике майбутнє, — каже фахівець з аквакультури Азовського ПівденНІРО Петро Кулик. — Шкода, що в державі таких ентузіастів ще замало. Я ж неодноразово акцентував: щороку Азовське море здатне прийняти 100—150 мільйонів такого малька. Було б у запорізькому регіоні з десяток таких підприємств — за п’ять років Україна змогла б реально відновити на Азові промисел не лише судака, а й осетрових».

Прогноз, можливо, надто оптимістичний, позаяк ідеться про надто складний процес: наразі кожна ікряна самка осетра воістину — на вагу золота, до того ж, природна репродуктивна функція у неї «запрацює» лише у віці 25—30 років. «Бажане для рибоводів пришвидшення уможливлюють умови заводські, інтенсивна технологія, — уточнює пан Кулик. — У нашої науки є дані, що в тепличних умовах, які підтримувалися постійно, згідно з ідустріальною схемою, визрівання самок руського осетра відбувалося і за п’ять–шість років! Однак у спорудження такого заводу, з комп’ютерами й іншим сучасним обладнанням, необхідно вкласти ще з десяток мільйонів. І не гривень, а євро!».

Минулого року сейнери «Бризу» борознили Азовське море, влаштувавши тривале полювання за самками осетра — і трьох таки упіймали! Задіявши анестезію, ікру з них дістали і вирощували в інкубаторах (самки лишилися живими й «приходили до тями» у спеціальних ставках Бердянського осетрового заводу). Як повідомив 29 липня Сергій Матвєєв кореспонденту «УМ», у першій декаді серпня у гирло Берди випустять малька уже не судака, а руського осетра, який попливе в Азов. Для відтворення в умовах природних; у заводських же, акцентує Петро Кулик, із цього покоління «ікродіток» за п’ять–шість років можна було б мати річну кількість самок: «Для мільйона мальків достатньо двадцять п’ять ікряних самок. Оце була б потужність осетрового заводу!».

Наразі ж бердянці випустили «на волю» 200 тисяч судачків. Для цього спершу спустили воду зі ставка, до якого мальків було доправлено спеціальними лотками, затим фахівці фіксували вагу і «зріст» судачків, яким належить скласти своєрідний іспит на адаптацію, переселившись із прісноводної Берди до солоного Азову. За тим, як мальки розпочали недовгий, але складний шлях у море, спостерігали фахівці Держрибгоспу й Азоврибінспекції, науковці низки НДІ і представники Бердянської районної держадміністрації (державні мужі — з огляду на участь «бюджетної гривні» у фінансуванні дебютного зариблення Азову).

До речі, і на Донеччині, і на Запоріжжі шлях малька до моря ускладнений станом Берди і Єланчика. Той таки ж пан Кулик акцентує на потребі розчищення русел усіх малих річок — і не тільки у Північному Приазов’ї: «За великим рахунком, риба і сама б заходила на нерест у наші прісноводні водоймища, якби гирла річок не замулилися і не заросли густим очеретом. Україна невпинно втрачає природні нерестилища».

У Європі за кожного малька осетрових виробнику платять щонайменше десять євро, у нас — обіцяють по гривні! Попри це колектив «Бризу» має намір розвивати своє унікальне підприємство. Вже 2010–го на осетровому заводі почне функціонувати потужний інкубаційний цех, у якому щороку вирощуватимуть до одного мільйона осетрових й удесятеро більше — судака. Знаково, що для Сергія Матвєєва вирощені мальки досі є суто інструментом відновлення дефіцитних популяцій — про рибку як товар наразі не йдеться. «Дякуючи» передовсім державі.