Ігор Лікарчук. (Фото Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)
Вступна кампанія–2009 добігає кінця. Дехто з абітурієнтів уже змінив свій статус на «звання» студента, декому залишається чекати буквально кілька днів, доки «виші» остаточно визначаться зі списками зарахованих. Цього року вдруге прийом до ВНЗ здійснювався за результатами Зовнішнього незалежного оцінювання. Попри те, що від дати останнього тесту минуло два місяці, гаряча пора в Українському центрі оцінювання якості освіти не завершувалася допіру. За останній місяць УЦОЯО змушений був передрукувати десять тисяч сертифікатів — через помилки у персональних даних, що сталися через неуважність самих абітурієнтів. І хоча впродовж року ці дані кожен мав можливість звірити на власній сторінці в інтернеті, буквально за день до завершення вступної кампанії в офіс УЦОЯО приходили ті, хто потребував змінити прізвища й імена в сертифікатах. Нині співробітники Центру завершують детальний звіт на основі результатів ЗНО–2009 і вже готуються до наступної тест–кампанії, яка стартує у червні 2010–го. Про все це «УМ» розповів директор УЦОЯО Ігор Лікарчук.
— З яким настроєм, Ігоре Леонідовичу, оцінюєте цьогорічну тест–кампанію?
— З одного боку — відчуття успіху, з іншого — тривожні думки. Наше суспільство не готове до сприйняття таких речей — високотехнологічних, високоморальних і прогресивних. Багатьом система ЗНО стала кісткою в горлі. Жодну нашу пропозицію, спрямовану на поліпшення системи тестування, Міністерство фінансів за два роки не підтримало. Чому не створені навчальні екзаменаційні центри в областях? Цього не хоче Мінфін. Чому маємо такий бюджет? Бо Мінфін не включає бажаних цифр. Сьогодні не можемо виплатити заробітну плату людям, яких залучали до проведення кампанії зовнішнього оцінювання — не отримали 43 мільйони гривень, передбачені бюджетом. Ми провели ЗНО, маючи лише 40 відсотків від суми, необхідної на фінансування програми .
Та все ж, попри шалений опір деяких політичних сил, керівників низки навчальних закладів, ЗНО відбулося, і ми ще раз переконалися в його об’єктивності і дієвості. Ті, хто мав знання, отримав пристойні результати, а хто цих знань не мав, тому не допомогли ні зв’язки, ні гроші. Те, що відбувалося з пільговиками у приймальних комісіях вищих навчальних закладів — не вина УЦОЯО. Глибоко переконаний: якби ректори «вишів» скористалися наданою їм можливістю і підняли мінімальну кількість балів, на основі яких приймають сертифікати, все було б інакше. Деякі ректори побоювалися, що, піднявши планку, взагалі нікого не наберуть. Але мистецтво керівника якраз і полягає у прогнозі, визначенні стратегії.
Спрацювала наша система захисту: жодного випадку витоку інформації про зміст тестів не зафіксовано. Журналісти мені закидали, мовляв тестові завдання можна купити, але я був спокійний — ніхто нічого не дістане. Як людина, що народилася у сім’ї освітян і яка понад 30 років працює
в освіті, завжди з особливим пієтетом ставився до вчителя. Але цього року ми зіткнулися буквально з педагогічним безміром, з нехтуванням багатьма вчителями нормами елементарної професійної етики. І це стало найбільшим розчаруванням.
— Про що йдеться?
— Скажімо, якщо на пункті тестування у медпункті роль лікаря в білому халаті грала вчителька математики, до якої всі бігали по консультацію, — як це назвати? Якщо в деяких пунктах тестування інструктори прямо запитували — діти, ви маєте з чого списувати? Ну то працюйте! Звісно, всі ці результати ми анулювали.
Ще один прикрий урок. Я знав, що те покоління, яке сьогодні виходить зі школи, багато в чому розбещене сучасним життям. Але якщо зустрічаю наших одинадцятикласників, які повернулися з Франції шоковані, що їхні тамтешні ровесники вважають списування аморальним... А для наших така практика — геройство. Причому я переконаний: списувати під час ЗНО немає потреби. Ніхто ж не знає змісту тестів, і з собою не притягнеш тонни шпаргалок. Але це створює нервозність, прикрі ситуації в аудиторіях.
За моєю інформацією (щоправда, неофіційною), у Києві 25 відсотків медалістів не підтвердили свої результати. На Дніпропетровщині 500 золотих медалістів своїх результатів не підтвердили, на Львівщині таких — майже 50%. Сьогодні отримав обурливого листа від ректора одного з відомих політехнічних університетів про те, що результати сертифікатів ЗНО не відповідають оцінкам в атестатах про загальну середню освіту. Скажімо, в сертифікаті 129 балів, а в атестаті — три. Прикро, що ректор чи ті люди, які готували цей лист, не розуміють, — ідеться про різні системи оцінювання. У ЗНО вона рейтингова, у школі — 12–бальна критеріальна.
— Найбільшим головним болем цьогорічної вступної кампанії став шалений наплив пільговиків, які витісняли з бюджетних місць найздібніших учнів. І не тільки абітурієнти чи їхні батьки — ректори престижних ВНЗ б’ють на сполох.
— Я вже не перший рік наголошую: система пільг — це залишок радянської тоталітарної системи. Не можна отримувати місце в навчальному закладі, користуючись тим, що ти сирота чи дитина–інвалід. Держава має надати такій людині матеріальні пільги: якщо вона стала студентом — забезпечити пристойною стипендією, одягом, харчуванням, гуртожитком. Скажімо, є пільга для дітей шахтарів, які загинули на виробництві. Так, жахлива ситуація — діти залишилися сиротами. Але торік два вчителі дорогою на пункт тестування потрапили в аварію і загинули, у них залишилися діти, які жодних пільг не мають.
З іншого боку — назвіть мені політичну силу, яка виступить сьогодні за скасування цих пільг. А їх може скасувати лише Верховна Рада. Або яка політична сила може сьогодні надіслати подання до Конституційного Суду з проханням пояснити — наскільки ці пільги конституційні. А вони суперечать статті Конституції про рівний доступ до освіти. Пільги ж встановлені законами, постановами уряду, указами Президента. І доки існуватиме ця система, доти матимемо проблеми зі вступною кампанією. І я радий, що про це говорять і ректори, і громадськість.
— Спостерігачі кажуть про велику кількість фальшивих медичних довідок. Хто має відповісти за таке безчинство?
— Я цьому також не дивуюсь. Ще з вересня 2008–го постійно казав про небезпеку цього явища. Тут маємо справу з абсолютно неконструктивною позицією Міністерства охорони здоров’я — я готовий відповідати за свої слова. Навколо цього вже створений певний бізнес. МОЗ в одному з листів вказує — такі документи можуть бути довільної форми. Як наслідок — величезна кількість «липових» медичних довідок. Натомість слід було б виготовити бланки з відповідним елементом захисту, які потребують звітності, і за видачу кожного такого документа має відповідати посадова особа. А то сьогодні таку довідку може видати хто завгодно — стоматолог, косметолог.
Ми обов’язково зіставимо копії наказів про зарахування до кожного вищого навчального закладу з нашою базою даних. І якщо виявиться, що абітурієнт, який проходив ЗНО і не набрав потрібних результатів, але приніс довідку і став студентом, — проблему матиме той ректор, який його зарахував. Я знайшов в інтернеті координати тих, хто видає «потрібні» документи, зв’язався телефоном, представився батьком випускника і сказав, що потрібна довідка про інвалідність. У відповідь почув: це дуже складно, але... все можна організувати за 15 тисяч доларів.
— Ясно, що система ЗНО багатьом працівникам «вишів» поставила шлагбаум у нечесному бізнесі, збудованому на вступній кампанії. Чи не тому Верховна Рада так і не спромоглася ухвалити у другому читанні закон про ЗНО?
— Я б не хотів, щоб зовнішнє оцінювання вважали методом боротьби з корупцією у «вишах». Ми не правоохоронний орган, у нас зовсім інша мета — забезпечення рівного доступу до вищої освіти. Чому закон не приймає Верховна Рада? Бо більшості нардепів не до вподоби, що систему ЗНО утвердили при цьому президенті й уряді. Друга причина — про неї дуже влучно сказав пан Полохало, голова парламентського комітету з питань науки і освіти — очевидно, не всі діти, онуки, племінники депутатів стали студентами. А я додам — не всі депутати отримали другу і третю вищу освіту.
— Є багато нарікань на шпаринки в системі зарахування до ВНЗ — різноманітні творчі конкурси.
— Творчі конкурси законні й без них обійтися неможливо.
— Але ж це може бути прихованою формою корупції?
— Чому може? Вона є. Знаю, що торік деякі факультети журналістики як творчий конкурс проводили... диктант. Така собі «творчість». Такі конкурси треба зберегти, але проводити відкрито. Скажімо, конкурс із відбору на факультет театрального мистецтва. Посадіть у великій залі батьків та всіх охочих і випускайте на сцену абітурієнтів. І тут же оголошуйте оцінки. Дайте майбутнім журналістам завдання підготувати есе, статтю — і розмістіть їх в інтернеті, або біля приймальної комісії — нехай охочі почитають, помилки виправляють.
Ми всі засідання апеляційної комісії проводили у відритому режимі. На перше прийшло кілька телекомпаній, через 15 хвилин журналісти сказали: нам тут робити нічого, ми все зрозуміли. І ніде жодного поганого слова про роботу апеляційної комісії написано не було.
— Що найчастіше ставало причиною апеляційних звернень?
— Найбільше нарікань отримували від авторів робіт, які ми анулювали через списування, неправильно вказаний варіант, користування мобільними телефонами. А ще часто приходили з проханням — додайте нам кілька балів у сертифікати. Але якщо в роботі немає міні–твору, то як оцінити таку відповідь?
— Уже можемо говорити про концепцію тестів на 2010 рік? У чому її особливість?
— По–перше, залишаються ті ж самі предмети, які виносили на тестування цього року. Але якщо цьогоріч обов’язковим був один тест — з української мови та літератури, то наступного їх буде два. Крім української, додадуть математику або історію України — на вибір. По–друге, роз’єднали ЗНО і державну підсумкову атестацію у школах. Тобто одинадцятикласники спершу отримають атестати, а вже тоді складатимуть тести. І якщо медаліст прийде до «вишу» із сертифікатом, що менше 124 балів, хотів би я побачити реакцію приймальних комісій, які зіткнуться з таким явищем. Ще одна новина — 2010–го не буде перекладу тестів мовами національних меншин. Завдання друкуватимуть українською, а охочим додаватимуть словник основних термінів, які використовуються в цьому тесті з перекладом на відповідну мову.
— Чи посилюватимете систему захисту?
— Безперечно. Насамперед різко зменшимо кількість пунктів тестування — переважно воно відбуватиметься у «вишівських» центрах, тобто в обласних містах. Обов’язково внесемо суттєві зміни і в технологію проведення ЗНО, але випускники дізнаються про них лише в червні, коли прийдуть на пункти тестування.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
