Ікона Почаївської Божої Матері.
Почаївська гора, на якій розташована лавра, — місце незвичайне й особливе. Ще в далекому 1240-му тут оселилися монахи Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар. Одного ранку, вийшовши зі своїх печер після молитви, вони побачили... Матір Божу в ореолі вогняного сяйва. Показавши себе людям, вона піднялася на небо, залишивши на скелі слід своєї правої ступні. Слід той відбився на твердому камені, як на розплавленому воску, і залишився навіки. Досі він наповнюється водою, яка вже майже вісім століть приносить зцілення стражденним. А тоді біля підніжжя гори послушники збудували невеличкий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
...У 1559 році дорогою з Афону до Москви заїхав до Почаєва болгарський митрополит Неофіт — щоб поклонитися сліду благодатної ступні. Високого гостя прийняла у своєму маєтку під Почаєвом місцева українська поміщиця Анна Гойська. На знак подяки за гостинність, митрополит поблагословив її іконою Богоматері з Предвічним Дитятком, яку привіз із Константинополя. Років тридцять простояла та ікона у домашній каплиці Гойської, як тут стали зауважувати, що від неї йде незвичайне світло. А невдовзі люди переконалися, які дива вона може робити. Сліпий від народження рідний брат Анни Гойської, наприклад, щиро помолившись за порадою сестри перед тією іконою, раптом уперше побачив світло, предмети і людей. Тоді й вирішила Гойська, що чудотворна ікона повинна служити всім, і, зібравши послушників та священиків, з хресною ходою перенесла ікону на Почаївську гору та віддала на вічне зберігання монахам.
Багато православних віруючих, наприклад, не знають, що з 1713 по 1832й тутешній монастир був грекокатолицьким і належав до Василіянського чину. Саме тоді, до речі, було споруджено головний храм Лаври, розбудовано її територію, де розпочала діяльність досить потужна, як на той час, друкарня. Коли ж почаївські землі відібрала у польської Речі Посполитої Російська імперія, монахивасиліянці змушені були залишити обитель.
Справжні репресії та гоніння пережила Лавра в радянські часи, коли монахів вивозили до психушок, а на її території бралися будувати то свиноферму, то танцмайданчик. А із здобуттям нашою державою незалежності виникли вже інші проблеми, не менш болючі. Адже підпорядкованість української святині російському патріархату не могла не породити серйозних конфліктів та суперечностей — як релігійних, так і суспільнополітичних та моральних. Шість років тому в Тернополі навіть було створено ініціативну групу «Почаївській лаврі — статус Української національної святині», до якої увійшли і духовні особи, і політичні та громадські діячі. А конфлікт, що розгорівся навколо майна та землі Лаври, одержав тоді всеукраїнський і навіть міжнародний резонанс, ним займалася спеціально створена урядова комісія. Останнім часом конфлікт начебто стих, однак корінь усіх проблем залишається. Хто б там що не говорив, а СвятоУспенська Почаївська лавра залишається потужним засобом російської духовної експансії в Україні. І її особлива «проросійська позиція» тим більш відчутна в регіоні на тлі загальних націоналістичних настроїв.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
