«Єврейська карта» в російських спецопераціях проти України

29 січня 2009 року, виступаючи на розширеному засіданні Федеральної служби безпеки в Москві, президент Російської Федерації Дмітрій Медведєв буквально однією фразою розкрив спецоперацію ФСБ (цитую мовою оригіналу): «В ряде соседних государств сохранялась нестабильная социально–политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи». Себто — президент Російської Федерації відкритим текстом заявив, що зрив інтеграції України до Північноатлантичного альянсу — це заслуга російських спецслужб, наслідок проведених ними спецоперацій. А заявивши, подякував Федеральній службі безпеки.

Операція проти «НАТО»

Це пряме визнання того, що російські спецслужби провадять спецоперації проти України, спрямовані на підрив її суверенітету й незалежності. Це брутальне порушення не лише міжнародного права. Це брутальне порушення й російських законів: законодавча база Російської Федерації, що регулює діяльність ФСБ, не дозволяє цій спецслужбі проводити такі спецоперації. У «Федеральному законі про Федеральну службу безпеки», ухваленому Державною думою Російської Федерації 22 лютого 1995 року (з усіма подальшими редакціями), про жодні спецоперації проти суверенітету інших держав і «коригування» їхньої зовнішньої політики не сказано анічогісінько. Зазначимо: цей документ 1995 року підписав президент Російської Федерації. У цьому документі немає нічого бодай подібного на спеціальну операцію проти України, що з нею президент Медведєв привітав ФСБ. Натомість у прямих завданнях ФСБ є інше конкретне визначення щодо припинення, унеможливлення витоку державних та військових таємниць. Спецоперація ФСБ, спрямована на недопущення вступу України до НАТО, є однією з найбільших таємниць Кремля. І витокові саме цієї таємниці сприяв пан Дмітрій Медведєв.

Отже, російські спецслужби провадили й провадять спецоперації, спрямовані на підрив суверенітету й незалежності України. Співробітників ФСБ та Служби зовнішньої розвідки Росії за досягнення в ізоляції України було нагороджено. У структурах ФСБ, що займаються Україною, останнім часом штат збільшено в півтора рази порівняно з періодом 50–х років, коли в Україні діяло підпілля УПА.

Розглянемо лише один з аспектів спецоперацій російських спецслужб проти України — так звану «єврейську карту». Спочатку — невеличка ретроспектива.

Коли імперські картярі почали розігрувати на українських теренах оту мічену «єврейську карту»?

Як з Петлюри зробили «погромника»

У Російській імперії це практикувалося. У СРСР на багато років погромником було оголошено Симона Васильовича Петлюру. І не мало значення, що один із засновників, один із чільних ідеологів сіонізму, видатний публіцист, громадський та політичний діяч Володимир (Зеєв) Жаботинський ставився до пана Петлюри з чималим пієтетом: ім’я Володимира (Зеєва) Жаботинського у СРСР було заборонене.

Доречно нагадати: невдовзі після вбивства Симона Петлюри в Парижі, саме на сороковий день — 4 липня 1926 року — Володимир (Зеєв) Жаботинський заявив у нью–йоркському The Jewish Morning Journal (цитую):

«Hi Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». (...) я добре знаю цей тип українського інтелігента–націоналіста з соціалістичними поглядами. Я з ними виріс, разом із ними провадив боротьбу проти антисемі1тів та русифікаторів — єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів».

28 травня 2009 року російський сенатор і водночас голова створеного з ініціативи російських спецслужб «Всемирного конгресса русскоязычного еврейства» — Боріс Шпігєль — під час єрусалимської зустрічі з прем’єр–міністром Держави Ізраїль паном Беньяміном Нетаньягу, порушивши тему антисемітизму, заявив: в Україні, мовляв, «відроджують старих національних героїв», що чинили злочини проти євреїв, і «переписують історію, вибілюючи цих людей». За приклад Боріс Шпігєль навів Симона Петлюру. Згідно з повідомленнями ізраїльських ЗМІ, «реагуючи на це, пан Беньямін Нетаньягу висловив занепокоєність». Зауважмо: саме ізраїльська партія «Лікуд» репрезентує ідеологічну течію Володимира (Зеєва) Жаботинського, його портрет висить у штаб–квартирі саме цієї партії, яку очолює саме пан Беньямін Нетаньягу.

А тепер доречно зацитувати самого Симона Васильовича Петлюру.

З «НАКАЗУ ГОЛОВНОЇ КОМАНДИ ВІЙСЬК УНР 26 серпня 1919 року»

Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення — їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми — було поневолене й позбавлене своєї національної волі.

Йому нікуди йти від нас; воно живе з нами з давніх–давен, поділяючи з нами нашу долю й недолю...

Усіх же, що підбурюватимуть вас на погроми, рішуче наказую викидати геть із нашого війська й віддавати під суд яко зрадників Вітчизни. Суд же нехай судить їх по їхніх вчинках, не жаліючи для злочинців найсуворіших кар закону. Уряд УНР, розуміючи всю шкоду від погромів для держави, видав до всього населення краю відозву, в якій закликає виступити проти всіх заходів ворогів, що підіймають погроми єврейського населення...

Головний отаман Петлюра

З ВІДОЗВИ «ПРОТИ ПОГРОМІВ» 12 жовтня 1919 року

Наша Народна Армія мусить нести рівність, братерство і визволення українському і єврейському громадянствам, бо останнє активно підтримує Правительство УНР. Всі його партії, як–то: Бунд, Об’єднанці, Поалей–Ціон і Фолкс–Партей стали на грунті самостійності України і беруть участь у будівництві республіки.

Я сам знаю, коли представники єврейського населення допомагали нашому війську і підтримували законну республіканську владу.

З великою пошаною я ставлюся до тих жертв єврейського населення, які воно понесло на вівтар нашої отчизни в цій боротьбі. (...)

Кара на смерть мусить упасти на голову погромників і провокаторів.

Головний отаман Петлюра

«Рухівці з автоматами»

Невдовзі відзначатимуть двадцяту річницю установчого з’їзду Народного руху України. Чи пам’ятає хтось, як двадцять років тому офіційна преса лякала читачів: «рухівці — антисеміти»? Я пам’ятаю. Бо тоді на з’їзді зачитали мою вітальну телеграму, вона закінчувалась єврейським словом — «Шалом!»

На початку 1990 року влада лякала київських євреїв — приходили двірники, попереджали: «Зі Львова їдуть рухівці з автоматами. Не виходьте з помешкань. Будуть погроми». Ми з філософом Мирославом Поповичем пробилися на телебачення, провокатори замовкли.

Першого грудня 1991 року в київській синагозі знайдено вибухівку. У день референдуму за незалежність України: ось, мовляв, не встигли стати «нєзалєжнимі» — вже синагоги вибухають. Цю вибухівку було підкладено не під синагогу, а під Українську Незалежність.

2003—2004 роки. За розробками маніпульованих російськими спецслужбами московських політтехнологів супротивники кандидата в президенти України Віктора Ющенка ширять чутки й публікації, починають робити фільм про «антисемітизм Ющенка та його оточення». У грудні 2003 року Віктор Андрійович Ющенко привітав євреїв України зі святом Ханука. В адміністрації Президента Кучми такого вітання не підготували. Вітаючи євреїв України зі святом Ханука, а потім зі святом Песах, Віктор Андрійович наголошував: «Історія євреїв багато чого вчить нас усіх». І цитував Лесю Українку: «І ти колись боролась, мов Ізрaель, Укрaїно моя». Я був звернувся до євреїв України й розповів, що під час війни родина мами Віктора Ющенка в його рідному селі Хоружівка переховувала трьох єврейських дівчат із міста Ромни. Півтора року. Ризикуючи власним життям, вони рятували єврейські душі.

Тоді кампанія звинувачень Віктора Ющенка в антисемітизмі зійшла нанівець. Фільм — уже витративши чималі кошти — робити припинили. Ми перемогли на Майдані.

Фальшива «легенда»

Але розігрування «єврейської карти» у спецопераціях російських спецслужб проти України не припиняється.

У середині квітня 2008 року на російському інтернет–сайті ИА REGNUM вийшла інформація, буцімто ізраїльський історик Юрій Вільнер видав книжку «Андрей Ющенко: персонаж и «легенда»». І миттєво з сайту на сайт пішла гуляти фраза: «Дослідження доводить, що в роки Другої світової війни батько Президента України міг бути табірним поліцаєм і нацистським інформатором». «Доводить, що міг бути». Стилістичний недогляд, що на нього мало хто звернув увагу. Потім в інтернет закинуто й сам текст «книжки». Я був почав читати. Над текстом стояла посвята: «Арону Шнеєру — гуманісту». Хто ж такий Арон Шнеєр? Коли він жив? Чи живе? Я почав згадувати. І таки згадав. На Арона Шнеєра в одній зі своїх публікацій посилався ізраїльський публіцист Михайло Хейфец — той колишній радянський політв’язень Михайло Хейфец, що свого часу написав блискучі спогади про Василя Стуса. Арон Шнеєр — співробітник ізраїльського Національного інституту пам’яті жертв нацизму «Яд Вашем». Я зателефонував до нього. З’ясувалося, що текст «розслідування» він прочитав у інтернеті, але уявлення не має, хто такий Юрій Вільнер. Російське інформагентство REGNUM твердило: «Ця книжка, видана в Ізраїлі, з’явилася в Москві», але ніхто — ні в Ізраїлі, ні в Росії, ні деінде — ні науковці, ні журналісти — ніхто нічого не знав про існування такого «ізраїльтянина». Я зацікавився міжнародним ідентифікаційним кодом книжки, що був зазначений в інтернеті: ISBN — 969–228–292–5. Перші три цифри позначають країну, де видано книжку. З’ясувалося, що «969» — це Пакистан! Можна було б припустити, що книжка отримала реєстраційний номер саме в цій країні. Але пошук цього видання в базі даних ISBN показав: «Такої книжки не існує». Це означало, що міжнародний номер сфальсифіковано. Це означало, що і сама «книжка», і її «автор» — фальшивка, створена й запущена в обіг у межах антиукраїнської спецоперації, що мала на меті ускладнити українсько–ізраїльські взаємини, посварити українців з євреями й налякати цивілізований світ «темними сторінками фашистського минулого» батька Президента України Віктора Ющенка. За кілька днів після першої появи фальшивки на сайті Regnum викриття було оприлюднено одночасно — в суботу, 18 квітня 2008 року — в київській газеті «Україна молода» і на одному з ізраїльських інтернет–ресурсів, а відтак розійшлося широким інтернет–простором. Антиукраїнська спецоперація захлинулася на самому початку.

«Путін — юден»

У своєму імперському шаленстві, замішаному на хронічному комплексі меншовартості, російське керівництво за допомогою своїх спецслужб намагається зомбіювати власною українофобією і світову спільноту, й російську громадськість, і — через підконтрольні ЗМІ та агентів впливу — певну частину населення України.

Розігруючи «єврейську карту» у своїх спецопераціях проти України, російські спецслужби використовують своїх «путін–юден», зокрема московських рабинів.

З сайту «Евразийского союза молодёжи»:

Раввины и евразийцы объединят усилия в борьбе с нацизмом

21 Августа 2007 года

20 августа в синагоге на Спасогленищевском переулке в Москве состоялась официальная встреча лидера Евразийского союза молодежи Павла Зарифуллина и главного раввина России Адольфа Шаевича. В процессе переговоров лидер ЕСМ и главный раввин России пришли к выводу, что у них есть один общий враг — современный украинский неонацизм, являющийся квазиофициальной идеологией «оранжевого» режима Ющенко».

З сайту «Новости портала «Евразия» (цитую мовою оригіналу):

Евразийцы и евреи за традиционализм и против украинского госфашизма

11.11.2008

11 ноября в московской синагоге в Марьиной Роще состоялась встреча между главным раввином России Берлом Лазаром, а также главой администрации Международного «Евразийского движения» Павлом Зарифуллиным.

В ходе беседы раввин Лазар выразил глубокую озабоченность в связи с возрождением нацизма на Украине и в Прибалтике. Он рассказал о присуждении награды героя Украины палачу СС Шухевичу. Главный раввин подчеркнул, что следует предотвратить вступление Украины в ЕС и иные международные организации, он призвал гостей воспользоваться своими связями и своим авторитетом в борьбе с реставрацией нацизма».

Відомий російський журналіст, редактор газети «Завтра» Алєксандр Проханов, про якого його співвітчизники кажуть: «Что у Путина на уме — у Проханова на языке», — той Алєксандр Проханов, який відкрито називає себе імперіалістом, 17 вересня 2008 року заявив в інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы»: «Сталин становится лицом России». В тому–таки інтерв’ю він сказав: «Россия — потенциальная сверхдержава. В противном случае она рассыплется». Відтак Алєксандр Проханов заявив: «Мы добились вот этого кризиса на Украине». І на запитання журналістки «Что сейчас нужно делать?» відповів: «Нейтрализовать Ющенко».

Заяви для ООН

Російські високопосадовці (зокрема мер Москви) вголос висувають Україні територіальні претензії. Плекані й вітані російськими спецслужбами провокатори плюндрують українські національні святині на нашій Говерлі, шматують і топчуть український прапор коло Посольства України в Державі Ізраїль. Відтак постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій Чуркін на своїй прес–конференції 28 жовтня 2008 року, кажучи про Голодомор 1932—33 років, заявляє: «(...) украинское правительство использует этот вопрос с целью рассорить наши два братских народа, посеять международную рознь. (...) какие бы репрессии или действия ни проводились сталинским режимом, его нельзя называть первопричиной Голода (...) И говорить, что сталинский режим был направлен против украинского народа, неверно». Не знаю, чи російський дипломат Чуркін читав книгу «Всё течёт» — книгу про Голодомор, що її написав видатний російський письменник Васілій Гроссман. Не знаю, чи пан Чуркін узагалі читає щось, крім «інструкцій із Центру». Але ця його заява — безсоромне блюзнірство. Безсоромним блюзнірством і зухвалою брехнею є й решта його заяв, зроблена на цій прес–конференції у штаб–квартирі ООН. Цитую: «Второй вопрос, (...) имеющий, на мой взгляд, определенную логическую взаимосвязь с первым, — это вопрос о героизации нацизма. (...) Президент Украины в приказе о награждении назвал героем одного из одиозных членов украинского нацистского движения господина Шухевича, который был нацистом. (...) Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты».  

«Украинские нацисты»? Себто якісь українці, що буцімто були членами гітлерівської НСДАП, а не німці з «айнзатцкоммандо» розстрілювали євреїв у Бабиному Яру? «Шухевич, который был нацистом»? Себто Шухевич, який буцімто був членом НСДАП і, перебуваючи в Галичині, в якийсь спосіб був причетний до розстрілів у Бабиному Яру? Сказати таке міг або невіглас, або свідомий дезінформатор. Сподіваюся, бодай невігласом пан Чуркін не є.

Правонаступниця СРСР

Нагадаймо панові Чуркіну, що саме СРСР, правонаступницею якого нині є Російська Федерація, з 39–го по 41–й рік був союзником нацистської Німеччини.

Чого варті бодай кадри кінохроніки зі спільними радянсько–німецькими військовими парадами! Нагадаймо й про те, як ведеться дезінформаційна спецоперація щодо Головного командира УПА генерала Романа Шухевича. Спочатку до ЗМІ закинули версію, буцімто Роман Шухевич був «капітаном СС». Дезінформаторам відповіли, що такого звання взагалі не існувало. Тоді дезінформатори перетворили Романа Шухевича на якогось «оберштурмфюрера». Їм пояснили, що для того, аби до 1944 року потрапити у «СС», треба було довго доводити своє «арійське походження», якого Роман Шухевич, звісно ж, не мав. Тоді дезінформатори закинули до ЗМІ версію, буцімто Роман Шухевич отримав військову нагороду з рук Гітлера. Дезінформаторам нагадали, що з рук Гітлера військову нагороду отримав лише Гіммлер. Що ж до Головного командира УПА Романа Шухевича, то, згідно з інформацією Військового архіву Німеччини, котрий міститься в місті Фрайбург, Роман Шухевич узагалі не був нагороджений жодною німецькою нагородою.

Але дезінформаторам конче треба дискредитувати і генерала Шухевича, і УПА, і весь український національно–визвольний рух, і Президента України Віктора Ющенка.

Тож вони вдалися до давньої чекістської провокації й розіграли «єврейську карту»: одних звинуватили у винищенні євреїв, а інших — у «героїзації» тих, хто буцімто винищував. Прийом відомий: відвернути євреїв від українського національного відродження, відвернути і євреїв, і весь цивілізований світ від тих, хто хоче відродити справжню, українську Україну. Українську за духом своїм, за мовою своєю, за пам’яттю про своїх геніїв та героїв. Українську — для всіх у ній сущих, незалежно від етнічного походження.

У 1942—43 роках дружина Головного командира УПА Романа Шухевича пані Наталія Шухевич переховувала в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберг. Генерал Шухевич зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім’я Ірини Рижко. Коли гестапо заарештувало пані Наталію Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. Позаторік Ірина Рижко померла в Києві. У Києві живе її син Володимир. Про все це я сказав на своєму брифінгу в міністерстві закордонних справ України 3 листопада 2008 року.

УПА — це святе

Президент Віктор Ющенко підніс визнання Української Повстанської Армії на дер­жавний рівень. Маніпульовані російськими спецслужбами ЗМІ (і в самій Росії, й поза нею) розгорнули шалену кампанію звинувачень УПА у винищуванні євреїв. 14 жовтня 2008 року — на свято Покрови, в день ушанування пам’яті вояків УПА — я дав інтерв’ю Бі–Бі–Сі. Дозвольте зацитувати фрагмент.

«Антиєврейські акції УПА» — то є провокації, що запускаються з Москви. Це провокації. Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий із док­тором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо було Максимович, був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький, його псевдо було Сам. Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Вона народилася в Болехові на Львівщині, вона була донька рабина, сіоністка, і вона товаришувала там, у Болехові, з донькою греко–католицького священика, яку звали Оля. 1939 року Стелла Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943 року вона була в УПА медсестрою і розвідницею. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв’язковим у Рожнятові. Потім там була тюрма, катування і смертний вирок, і її визволили вояки УПА, Стеллу Кренцбах, єврейку. Влітку 1945 року вона перейшла з українськими повстанцями в Карпати і 1 жовтня 1946 року пробилася до англійської окупаційної зони в Австрії. І відтак дісталася Ізраїлю. Знаєте, де вона працювала в Ізраїлі? У міністерстві закордонних справ. У своїх спогадах Стелла Кренцбах написала: «Тим, що я сьогодні живу і всі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую, мабуть, тільки Богові і Українській Повстанській армії. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, із них 8 лікарів». Так–от, я сподіваюся, що Українська держава назве їх усіх поіменно. Їх, що не бувши етнічними українцями, воювали за незалежність України, Українська держава назве своїми героями. Для мене особисто УПА — це святе, і для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА — це святе».

Російські спецслужби намагаються дестабілізувати обстановку в Україні, підірвати її суверенітет і незалежність, створити їй негативний імідж, а відтак — унеможлививши інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур — перетворити на узалежненого й маніпульованого сателіта. Неабиякого значення у своїх спецопераціях проти України вони надають міченій «єврейській карті».

Щодо українців і євреїв. Нас хочуть пересварити. Метод відомий: «Розділяй й владарюй». Розділити нас їм не вдасться. Владарювати також.

ДОВІДКА «УМ»

Мойсей Фішбейн — відомий український поет і перекладач, лауреат Премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN–клубу та Національної спілки письменників України. Цю доповідь пан Фішбейн прочитав на 26–й Конференції з української проблематики (Іллінойський університет, Урбана–Шампейн, США (24—27 червня 2009 року). У перекладі англійською мовою текст доповіді оприлюднили закордонні ЗМІ.