В'ячеслав Піховшек на критику не ображається. Він просто вважає, що всі, кого нудить від щоденного (для глядачів «Епіцентру» на телеканалі «Студія 1+1» — щотижневого) змагання Славка із самим собою (як нижче прогнутися, зручніше повернутися, нашарувати побільше єлею на певні владні органи тощо), «помиляються». Так, як, скажімо, помилилася «Україна молода», опублікувавши минулої п'ятниці матеріал «Дурна слава». Щоправда, в чому саме полягає помилка, Піховшек не пояснив. Можливо, в тому, що підірвана провідним аналітиком «1+1» 14 березня «бомба», себто розмова двох невідомих осіб, одним з яких може бути двоюрідний брат народного депутата Романа Безсмертного, виявилася «обманкою»? Так, мабуть, це й справді була помилка. Але чия? Насправді «обманку» В'ячеслав дбайливо начинив тим самим продуктом, з якого не те що бомби — кулі нормальної не зробиш. Але ведучий «Епіцентру» вкотре трохи не розрахував — цілив у «Нашу Україну», а вибухнуло у студії, замастивши елегантний костюм. Звісно, Піховшекові до цього не звикати, але, вочевидь, комусь із його господарів не сподобалося. Інакше навряд чи через два дні після виходу в «УМ» «Дурної слави» Славко так старанно розгрібав би те, що «не догріб» минулого разу, вкотре повертаючись до вже протухлої «рибкінської» теми під «інформаційним приводом», який, за словами самого Піховшека, дала йому стаття в «УМ».
А може, ми помилилися в тому, що не схвалили оприлюднення приватних телефонних розмов, які не мають стосунку до гучних висновків із темників про «Гонгадзе-2 по-російськи»? «Чи є нехай навіть і політичний замах на вбивство кандидата у президенти Росії настільки справою, щоб право громадськості на інформацію було вищим, ніж право на конфіденційність телефонних переговорів? На мій погляд, так. Тому я й оприлюднив їх минулого «Епіцентру», як такі, що ні словом не суперечать (виділено інтонаційно) інформації журналіста Соловйова», — пояснив свій вчинок Піховшек. Цікаво, а розмова баби Теклі з бабою Хвеською про походеньки баби Горпини по чужих чоловіках Соловйову суперечить? Ні? То чому б не оприлюднити в «Епіцентрі», прослухавши незаконним методом та переславши через сайт «Провокація», і їх? А в мене, наприклад, є знайома бабця, котра вже років із п'ятнадцять усіх своїх поросят називає тільки іменами урядових високопосадовців — від Ілліча до Бориса Миколайовича. «Щоб різати не жалко було», — пояснює. Саме до Паски планують зарізати Леоніда Даниловича (скорочено — Кучмасика). Можна собі уявити, як зрадів би хтось із Піховшеків і Ко, отримавши записи розмови на зразок «а коли заріжемо Кучмасика»...
Цікаво, навіщо людині, яка нібито розпоряджається інформаційним блоком одного з найпотужніших українських телеканалів, порпатися в брудній білизні чужих політиків, до того ж тоді, коли навіть у цієї висмоктаної з пальця справи термін давності вже давно минув? Висновок очевидний: інформаційно-аналітичному «генералові від маріонеток» наказують згори. «Нагадаю: російський журналіст Соловйов виявив, що Рибкіна мали вбити, щоб заплямувати репутацію Путіна. Оскільки Рибкін був в Україні, це вдарило б і по репутації Кучми», — пояснює сам В'ячеслав, приплівши туди, куди вона абсолютно не тулиться, ще й репутацію Кучми. А з огляду на те, що потенційні неприємності Л. Д. у коментарях «епіцентричного» ведучого поєднуються тільки з «наїздами» на блок Віктора Ющенка, відповідь напрошується сама собою: фантазія авторів «темників» настільки вичерпалася й збідніла, що навіть найпотужніші уми, найняті для цієї мети «об'єднаним» штабом Банкової, вже не здатні не те що знайти, а навіть вигадати бодай якийсь компромат на силу, якої, судячи з поведінки президентського табору, бояться, як вогню.
Передбачаючи закиди піховшеків у надмірних симпатіях до цієї самої сили, одразу хочу наголосити: у фанатичній відданості «Нашій Україні» чи її лідерові авторка цих рядків ніколи помічена не була. Ага, і принагідно: версія В'ячеслава Піховшека про те, що редактор «УМ» «надрукував» матеріал «Дурна слава» тільки через те, що нібито «вирішив із Давидом Жванією ті проблеми, які не вирішив із Віктором Ющенком», — повна маячня. Авторка цих рядків поки що жодних справ ні з першим, ні з другим не вирішувала, а головний редактор матеріал про «...Славу» побачив уже лише у шпальті-«білці». Хоча Піховшекові цього, мабуть, не збагнути — як журналіст може не лише мати власну думку, а й оприлюднювати її у ЗМІ, де працює. Та ще й, не дай Боже, всупереч «темникам» Банкової.
Але повернемося до наших баранів. Оскільки пригоди сердешного Івана Рибкіна — це чи не єдина реальна тема, у якій в не дуже вигідному світлі присутні представники «Нашої України», «темникописці» вчепилися в неї мертвою хваткою, і намагаються вичавити з екс-кандидата в російські президенти і його походеньок у Києві хоч дещицю такого бруду, який зіпсував би в народних очах «осяйний», як іронічно полюбляють писати деякі провладні видання, образ Ющенка. Щоправда, виходить із точністю до навпаки — негативна реклама, та ще й так масовано тиражована всіма найбільшими мас-медіа, не може не викликати в «пересічного українця» зворотну реакцію. Словом, завдяки російському журналісту Соловйову, який в інтерв'ю італійській газеті «Ла Стампа» «розкрив подробиці справжніх намірів» опального екс-кремлівського олігарха Бориса Березовського — «замочити» Рибкіна й кинути тінь на Володимира Путіна, з «рибкінського філе» щось таки вичавили й наші «лайнодави». Мовляв, якщо Іванові Петровичу допомагав «наш» депутат Давид Жванія та його друзі, значить, без них у «мокрій» справі не обійшлося б.
У подробиці вдаватися не будемо. Тим паче, що Славко серйозно лажанувся, хоча й не зі своєї вини: у тому ж «Епіцентрі» від 21 березня була наведена цитата з інтерв'ю Жванії інтернет-виданню «Українська правда», з якої випливало, що пан Давид свого часу мав спільний бізнес із Павлом Лазаренком. «Я Жванію за язика не тягнув», — саркастично прокоментував цю фразу Піховшек, пустившись у розлогі розмірковування з приводу того, які нехороші люди є в «НУ», і як нерозумно повівся Ющенко, набравши у своє «військо» таких гнилих «багнетів». Але — це ж треба такому статися! — «гнилою» виявилася саме «лазаренківська» цеглина у фундаменті Славкових звинувачень. З'ясувалося, що в інтерв'ю, опубліковане 7 березня в «УП», вкралася прикра помилка. «Відповідаючи на одне із запитань про участь у постачанні ядерного палива з Росії в Україну в середині 1990-х, Жванія сказав, що тоді його фірмі не вдалося досягти свого, — пояснює інтернет-видання. — «Я не був учасником бізнесу Лазаренка, а тоді були правила, що без цього нічого не можна було досягти», — сказав депутат. Інтерв'ю у Жванії було взято російською мовою, і при редакційних правках перекладу на українську у фразі «Я не був учасником бізнесу Лазаренка» випадково зникла частка «не». В результаті на українській версії «УП» був вивішений варіант інтерв'ю з неправильною відповіддю. У російській версії «УП» був розміщений оригінал інтерв'ю, де звучала правдива відповідь Жванії: «Я не участвовал в бизнесе Лазаренко».
Знову невдача. Отак і щонеділі в «Епіцентрі»...
Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>
