Віталій Медведєв: Довелося весілля вписати у графік змагань

Після феєричної перемоги нашої команди шаблісток на Олімпіаді в Пекіні весь світ знову побачив Україну як сильну фехтувальну країну. На недавньому чемпіонаті Європи наші співвітчизники підтвердили високе реноме, здобувши по дві золоті та бронзові нагороди. Але знову відзначились лише представниці прекрасної статі. На їхньому яскравому тлі у затінку перебувають чоловіки, які вже кілька років не демонструють таких високих результатів. Кореспондент «УМ» зустрівся з членом збірної України Віталієм Медведєвим, який представляє найпопулярніший у фехтувальному світі вид зброї — шпагу, і розпитав про причини такої різниці в показниках між хлопцями та дівчатами.

«До медалей не дотягуємо»

— Віталію, липень для вас виявився насиченим— спочатку Універсіада в Сербії, потім одразу ж чемпіонат Європи в Болгарії. Як охарактеризуєте свій виступ на цих турнірах?

— Думаю, що і в Белграді, і в Пловдиві шпажисти показали себе не з найкращого боку. У попередні роки на Студентських іграх наша команда різними складами тричі поспіль брала чемпіонство, тому сербська «бронза» є, швидше, невдачею. Дехто з нас нині перебуває не в найкращих кондиціях, тому так і вийшло.

А за медалі чемпіонату Європи не зачепилися, бо зараз поки не тягнемо на цей рівень. Постійно шукаємо шляхи, аби вийти з цього спаду. З іншого боку, постійно показувати високий результат неможливо.

— І на Універсіаді, і на континентальному чемпіонаті українська команда шпажистів виступала одним, найсильнішим, складом. Інші збірні теж привезли на Студентські ігри найкращих?

— Ні, такі авторитети у фехтувальному світі, як Італія чи Франція, не виставили основу. А от швейцарці, які зараз набирають ходу, прибули бойовим складом. Але в них є одна відмінність у порівнянні з нами: якщо в чемпіонаті України змагається сотня спортсменів, то в названих країнах — близько тисячі. У них дуже велике коло фехтувальників, які можуть увійти до найсильніших, а в нас воно значно менше.

— Те, що останній місяць вийшов настільки насиченим, яким чином вплинуло на спортивну форму фехтувальників?

— Післяолімпійський рік якось негативно на нас вплинув. Ми важко йшли до Ігор, практично втратили ліцензію, нас уже кілька разів «ховали». Перепустку до Пекіна ми таки здобули, але дорогою ціною — багато сил витратили. Я вже казав про спад — десь ми втомились.

Окрім того, троє із чотирьох хлопців у команді одружені, хтось очікує на поповнення в родині. У мене самого буде весілля у середині серпня. А розлука з рідними людьми тисне морально. Фізично ж ми звикли до навантажень, адже займаємося улюбленою справою.

«У мене буде спортивна сім’я»

— Чому в Болгарії та Сербії у складі команди не було Дмитра Чумака, який має чи не найбільший досвід серед нинішніх українських шпажистів?

— Діма в команді, зазвичай, не надто добре себе проявляє. В особистих змаганнях це зовсім інша людина, тоді як у спільному виступі починає чи то хвилюватися, переживати, чи ще щось. Можливо, саме цей фактор і вплинув на остаточне рішення нашого головного тренера при формуванні складу.

— А ви в якій програмі почуваєтеся найкраще?

— У мене все відбувається з перемінним успіхом. Як правило, спочатку завжди змагаємось індивідуально, а потім — у командній першості. І якщо ти в «індивідуалці» виступив успішно, то наступного дня обов’язково буде хай мінімальний, але спад. І навпаки: коли провалив старт — хочеш виправитись наступними виступами. Така–от психологічна специфіка нашого спорту.

— У вересні в турецькій Анталії стартує чемпіонат світу. Які завдання перед вами ставить тренерський штаб? І які сили в собі відчуваєте власне ви?

— Наше завдання останнім часом не змінюється: потрібна медаль, інакше скоро всі в Україні забудуть, що таке чоловіча шпага (усміхається). Поки результат залишає бажати кращого, але зараз матимемо час на невеликий відпочинок у серпні, відновимося після роз’їздів. Головне — вірити у власні сили, а здобути нагороди ми можемо, попри всі нещодавні невдачі.

— Але ж у вас у серпні весілля — який там відпочинок?

— Ну так, клопотів вистачає. Зараз якраз із нареченою Іриною вивчаємо весільний танець, аби бути готовими до 22 серпня. Якби не це, давно б поїхав до Криму, звідки я родом. Майбутня дружина, між іншим, є тенісним тренером — часто навчає мене премудростям цієї гри. Отака спортивна в нас сім’я буде.

— А часу на весільну подорож вистачить? Адже, мабуть, перед чемпіонатом світу будуть збори...

— Перед від’їздом до Туреччини буде навіть не один, а два тренувальні зібрання, та ще й чемпіонат України. А середину серпня для шлюбу обрали тому, що це практично єдиний вільний період — нам доводиться підлаштовуватися під графік змагань і тренувань. А подорож обов’язково буде, тільки трішки згодом.

— Де відбудуться збори?

— Напередодні світового форуму вирушимо до Італії, де паралельно тренуватимемося зі збірною Ізраїлю. Це добротна команда середнього рівня, з якою можна непогано поспарингуватися. Також будуть нагоди спробувати свої сили проти італійців, а вони, як ми жартуємо, поганими фехтувальниками не бувають.

«Шпага — це засіб досягнути успіху»

— Чи відчувається, що після перемоги шаблісток на Олімпіаді зацікавлення до вашого виду спорту в країні зросло? І чи не ображаєтесь, що практично вся увага віддається дівчатам?

— Справді, ми перебуваємо в тіні шаблісток. І зростання інтересу до фехтування ми не відчуваємо — ні в фінансовому, ні в інформаційному плані. Ну, в умовах кризи це зрозуміло. Нам досі ще не повернули гроші, які ми витрачали на оплату проживання на турнірах. Точніше, готель оплачують, але ж на харчування витрачаєш свої кревні.

—  Головний тренер збірної Вадим Гутцайт справляє враження доволі різкої людини. Яким його знаєте ви, члени збірної?

— Усе залежить від наших результатів. Зараз він нами точно не задоволений, а за такої ситуації може й на горіхи перепасти. Інша реакція після успішних виступів. А загалом, це хороший наставник і не менш гарний організатор, який розвиває фехтування в Україні.

— Віталію, а вам не спадало на думку, що з вашим умінням фехтувати три–чотири сотні років тому ви могли б стати відомою людиною?

— Ви натякаєте, що за нинішнього життя ці навички вже не потрібні? Вважаю, людина може себе проявити завжди — не важливо, що в неї в руці. І зараз, і в давні часи найбільш важливими були такі риси, як розум, честь, совість, упевненість у собі. Тоді, як і зараз, я б жив у відповідності до своїх принципів, поглядів на життя. Шпага — це лише засіб, а не запорука.

«Можливо, якби пік бублики, теж отримував би задоволення»

— Якими були ваші перші кроки у спорті?

— Зі шпагою я зустрівся в 11 років у Криму, де тоді жив. Для тренування були добрі умови, зараз дітям складніше. Став шпажистом випадково: до школи добирався автобусом з іншого населеного пункту і якось приїхав раніше. Пішов подивитись на розклад, і тут мене помітив мій перший тренер, який ні з того ні з сього запропонував записатися в секцію фехтування. У мене перша думка: скільки це коштує? Багато грошей витрачати моя сім’я тоді не могла. Але заняття були безплатними, тому я підбив свого друга, і ми почали тренуватися. Уже потім став розуміти, що все не так просто, як здавалося. Були моменти, коли навіть збирався кидати все це, однак мене всіма правдами і неправдами переконували залишитись.

— Коли зрозуміли, що це ваше, що з цим спортом можна пройти все життя?

— Знаєте, я, може, й досі цього не розумію. Хоча позитивні результати з’явилися швидко: спочатку став перемагати на рівні Криму, а потім і на першостях України. У 1997 році переїхав до Києва у спортінтернат, і після того думками вже був лише з фехтуванням. Раніше нічого іншого не пробував, хіба що займався в дитинстві плаванням і баскетболом. У мене обоє батьків — баскетболісти, до речі. А можливо, якби, для прикладу, пік бублики, то теж отримував би від цього задоволення.

— А які поза спортом маєте зацікавлення?

— Той же теніс. Читати люблю. Особливо цікавить історія кочових народів. Їх часто подають у негативному світлі, а я з цим не погоджуюсь, от і намагаюсь розібратися.

А ще — мови: зараз удосконалюю кримськотатарську, яка для мене є практично рідною, адже моя мати є татаркою за походженням. Я ж народився в Узбекистані, де після депортації проживала більшість кримських татар.

ДОСЬЄ «УМ»

Віталій Медведєв

Майстер спорту міжнародного класу з фехтування (спеціалізація — шпага)

Народився 7 травня 1983 р. у м. Чирчик (Узбекистан).

Чемпіон Універсіади 2007 р. у командних змаганнях, бронзовий призер Універсіади 2009 р. у командних змаганнях, срібний призер чемпіонату Європи серед юніорів 2002 р. Учасник Олімпійських ігор 2008 р. (сьоме місце в команді).

Закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту України (магістр психології).

Перший тренер — Андрій Феногентов. Тренери — Володимир Станкевич, Леонід Андріюк.

Зріст — 198 cм, вага — 90 кг.