Московський патріарх Кирил.
Невідоме цікавить більше, ніж визначене наперед. І хоча мета приїзду московського патріарха Кирила (Гундяєва) до Києва ніби й не викликає сумнівів, методи поки що не зовсім зрозумілі. Очевидно, для досягнення такої чудової мети годяться способи найрізноманітніші, їх є багато, але який «подіє» в умовах на якийсь час випущеної з–під контролю України? Отже, впродовж півроку, від часу інтронізації, РПЦ намацувала український ґрунт. Які висновки зробив патріарх–інтелектуал з тих «досліджень» і якими тепер будуть його дії — побачимо вже незабаром.
Оте «намацування ґрунту» часом походило на агонію безвиході. Доводилося змінювати тези мети візиту ледь не на протилежні. Почалося з того, що новообраний патріарх Кирил заявив: перший закордонний візит він хоче здійснити в Україну, до колиски руського православ’я. У самому Києві «речник» патріарха, його вихованець архімандрит УПЦ МП Кирил (Говорун) пояснював, що така, мовляв, канонічна традиція — усі новообрані московські патріархи найперше їдуть до Києва. Адже першим московським святим став київський митрополит Петро, який переніс резиденцію київських першосвятителів до Москви (мислячи категоріями тієї ж Москви — зрадник Києва). Тому московським патріархам у час інтронізації вручають жезл митрополита Петра як символ духовної влади.
Прибути до «другого Єрусалиму» в час святкування Пасхи, як хотілося патріарху, не вдалося. Адже місяців зо два довелося чекати, поки його запросить підпорядкована йому Українська православна церква. Нарешті наприкінці березня Синод УПЦ вирішив таки запросити предстоятеля, зазначивши, що «цей візит сприятиме подоланню церковних розколів в Україні». Тоді речник переконував громадськість, що патріарх збирається в Україну винятково для того, щоб помолитися з вірними своєї церкви, які, на його думку, нині перебувають в якійсь «особливій скорботі». Ще через місяць, 29 квітня, патріарха Кирила запросила в Україну Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко, гостюючи в Росії, в офіційній патріаршій резиденції в Даниловому монастирі. Юлія Володимирівна запевнила, що «в особі уряду України Руська Православна церква завжди знайде дружню підтримку». А патріарх переконував Прем’єра, що слід посилити релігійний фактор у відносинах України з Росією. Мовляв, він ще не в повну силу задіяний у справі «єднання братніх народів».
Утім свій перший закордонний візит патріарх Кирил здійснив не в Україну, а в Туреччину. Його речники стали роз’яснювати, що так і треба за канонами, щоб новообраний московський патріарх їхав найперше до Константинополя. Річ у тім, що наприкінці травня із Вселенським патріархом Варфоломієм І зустрічався у Стамбулі Президент України Віктор Ющенко. Хоча про щось особливе не домовилися, але ж дипломату–патріарху слід було перевірити це особисто. До речі, його візит до Вселенського патріарха був прикрашений усмішкою приязні та «з дулею в кишені». Як зазначають грецькі ЗМІ, незадовго до того прем’єр–міністр Туреччини Таїп Реджеп Ердоган, укотре заперечуючи вселенськість Константинопольської патріархії, посилався на позицію Російської православної церкви. А патріарх Кирил у своїх промовах чомусь не згадав про права православних християн у Туреччині.
Пригадаймо: патріарх і його речники переконували, що він хоче лишень помолитися з православними бабусями і молодиками, які на нього чекають. І ніякої тобі «політики». Утім одночасно, ніби в дивному роздвоєнні, владика заявляв, що має «допомогти Україні»... змінити атмосферу відносин між Україною і Росією». В інтерв’ю газеті «Ізвєстія» Кирил зазначає, що «сьогодні як ніколи православні Росії, України і Білорусі усвідомлюють важливість духовного єднання історичної Русі, розділеної політичними кордонами». Той же месидж про «шкідливість кордонів, що розділяють єдиний православний народ», в Україні доносить архімандрит Кирил (Говорун). Та чи виправданою є категорія «православний народ», прийнятна в часи Середньовіччя, — нині, в епоху сформованих націй, громадянського суспільства і свободи віросповідання? В інтерв’ю сайту УПЦ церковний лідер РФ пошпетив «спроби деяких сучасних істориків» переписати «спільну історію України і Росії». І повідомив, що ставитиме питання перед українською владою про «повернення церковної власності» (яку, мовляв, захопили «розкольники») і викладання в школах та ВНЗ «православних дисциплін» за зразком російських.
До речі, відразу ж після обрання на патріарший престол Кирил заявив, що збирається бути представником інтересів України у Кремлі. Не православних Московського патріархату, а держави. Він запевняв, що може впливати на політичні процеси своїм авторитетом. Авторитет у нього є — недарма стільки років очолював відділ зовнішніх зв’язків Російської церкви (до речі, створений, аби поширювати радянський вплив через «духовні канали»). Вірогідніше, що патріарх, навпаки, представлятиме інтереси Кремля в Україні. Як влучно зазначав відомий диякон Андрей Кураєв, порівнюючи силу тоді ще митрополита Кирила Гундяєва з харизмою Михайла Горбачова, «митрополит помітно мудріший за цього державного мужа, а тому не приведе Церкву до результату такого ж печального, який «перестройка» обрушила на країну, що звалася СРСР». «Патріарх їде, щоб засвідчити, що Українська православна церква — невід’ємна частина Російської православної церкви, її канонічна територія», — не приховує митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел.
Місяць тому планувалося, що патріарх матиме офіційну зустріч лише з Президентом України Віктором Ющенком. Щоб ублажити Президента і націю, Кирил навіть погодився пом’янути жертви Голодомору (для цього вилетить із Москви до Києва на годину раніше, ніж збирався). Кілька днів тому плани ще раз «переграли»: вирішено, що патріарх зустрінеться також з Юлією Тимошенко.
Патріарх Кирило переконує своїх слухачів, що «автокефалія Української церкви потрібна лише окремим політикам і журналістам, а не віруючим». Він охоче розповідає, як у 1992 році «держава намагалася об’єднати православ’я в Україні, і в результаті замість одного розколу з’явилися два». Ніби забув, що сам керував тим розколом. Адже в 1991 році священноначалію РПЦ Київ передав прохання визнати автокефалію Української церкви. Натомість після «обробки» наївних єпископів і священиків у 1992 році був організований «Харківський собор» (паралель з харківським проголошенням «Української народної республіки» на противагу київській) і створено УПЦ МП як альтернативу УПЦ КП. Тепер владика Кирил запевняє, що «розкол буде подолано, як тільки відбудеться зміна політичного керівництва України».
Візит московського патріарха — привід «побавитися» для шанувальників екстремального відпочинку у вигляді гучних маніфестацій протесту та бійок. Відомо, що вилазки готують УНСО і ВО «Свобода». В УПЦ МП навіщось переконують, що громадський спокій порушать «філаретівці», хоча УПЦ Київського патріархату ніколи не брала участі в політичних демонстраціях. «Київський патріархат не братиме участі в акціях протесту», — повідомив прес–секретар КП єпископ Євстратій (Зоря). Тим паче, у ці дні київські православні відзначатимуть річницю Хрещення України–Русі — наступного дня після богослужінь на Володимирській гірці, в день святого Володимира, вірні Київської традиції пройдуть хресним ходом від Володимирського собору до пам’ятника Хрестителю.
Предстоятель УПЦ КП Філарет запросив московського патріарха в ході візиту обговорити з ним шляхи вирішення суперечностей в українському православ’ї. До речі, ще у вітальному посланні з нагоди інтронізації Кирила патріарх Філарет просив визнати Українську православну церкву Київського патріархату автокефальною. «Знайдіть у собі сили залишити в минулому постанови Архієрейського собору РПЦ у липні 1992 та в лютому 1997–го, що роз’єднують Українську церкву, — звертався патріарх Філарет. — Ви маєте усвідомити, що постання Української православної церкви — не моя особиста воля і не воля окремих політиків. Такою є воля більшості віруючого українського народу, підтверджена рішенням Собору УПЦ 1–3 листопада 1991 року і самим буттям нашої Церкви. 90 років Українська церква бореться за свою автокефалію».
Програма перебування патріарха Кирила в Україні
Найважливішими пунктами перебування патріарха в Україні є Київ і Донецьк, а також Крим і Почаїв. Гість відправить урочисті богослужіння в трьох лаврах: Києво–Печерській, Святогірській і Почаївській, а також у Херсонесі, на місці хрещення святого князя Володимира.
Візит розпочнеться 27 липня о 10.00 молебнем на Володимирській гірці. Того ж дня о 17.00 патріарх відправить всеношну в Успенській Києво–Печерській лаврі. У Святогірську патріарх буде в день пам’яті Святогірської ікони Божої Матері — місцевої святині, у Почаєві — в день Почаївської ікони Божої Матері, 5 серпня, в день 450–річчя з дня принесення в Україну цієї святині. У Херсонесі патріарх звершить Богослужіння в день пророка Божого Іллі.
Ставлення РПЦ до Константинополя
У 2001 році митрополит Кирил (Гундяєв) на переговорах у Цюриху переконував делегацію Константинопольського патріархату, що не потрібно вести діалог із Київським патріархатом, бо навесні 2002 року відбудуться парламентські вибори, і в Україні буде «проросійська влада».
У 2005 році Московська патріархія заявила про стурбованість через наміри України відкрити в Києві і Львові подвір’я Константинопольського патріархату.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
