Поговорити із Нелею Куковальською, директором Софійського заповідника, «УМ» збиралася давно. Проте навіть знаючи, що буде цікаво, «УМ» почала із суто «попсових» запитань. Чи, якщо хочете, з запитань важливих та актуальних. Про забудову довкола Софії, про широко висвітлені погрози–попередження з боку ЮНЕСКО тощо. Що поробиш? Як сказано в Біблії, «довліє дневі злоба його». У перекладі це означає, що на кожен день знайдеться свій геморой. Тим паче у наш час та при нашій владі. Ми правильно робимо, що звертаємо увагу на те, як дбають у нас про пам’ятки. Але якось зовсім забуваємо, що саме ми охороняємо. Тобто всякий школяр, хотілося б вірити, зможе пояснити, що Софія Київська — це пам’ятка національного масштабу, перлина зодчества, історична цінність — пафос шаблонних визначень нівелює їхній глибинний смисл, а відтак — і наше справжнє ставлення до спадщини минулих поколінь. А тим часом Софія живе і промовляє до нас у доступний їй спосіб. За словами Нелі Куковальської, вік пам’ятки є дещо більшим, ніж це записано в усіх енциклопедіях. Зводити Софію в 1111 році почав іще князь Володимир, а відтак передав справу до рук свого сина, Ярослава Мудрого. Таке відкриття зробили графологи, читаючи написи на стінах Софійського собору. Це означає, що через рік, у 2011–му, ми зможемо відсвяткувати 900–річчя Софії Київської.