Не ті панки

24.07.2009
Не ті панки

Наприкінці 70–х впорядкований і злагоджений шоу–бізнесовий механізм вибухнув зсередини — Великобританію охопила панк–революція. Її бунтівні герої — групи Sex pistols, CLASH, Damned, ламаючи шоу–бізові стереотипи, наочно довели, що музика бунту — це зброя. Музична картина світу суттєво змінилася — рок–боги вимушені були поступитися своїм місцем на олімпі брудним панкам. Але жорстка панк–хвиля швидко прокотилася світом, і місце панк–радикалів посіли схильні до компромісів пост–панки... Як правило, усе, що містить префікс «пост», затримується надовго... Адже за старої зовнішньої атрибутики дух і сутність панку були вже іншими. Нинішні лідери світового пост–панку — групи «Офспрінг» та «Грін дей» породили цілу армію послідовників. Одні з них — симпатична група з Івано–Франківська «Фліт». Недавно на відомому столичному лейблі вийшов третій альбом команди «Однозначно», який від двох попередніх відрізняється високою якістю звучання і цілісною стильовою фактурою. Хлопці писали альбом на студії Радіоцентру ФДР, який нині опікується деякими групами у сенсі саунд–продюсування і медіа–промоції. Видавництвом, просуванням перших альбомів «Світ такий» і «Заникай» та підготовкою «місця для стрибка» займалася київська аудіокомпанія «Укрмюзік», яку створили франківці — рідні брати Ігор та Ярослав Мельники. Тобто земляки допомагали землякам, тому «Фліт» таки вдало стартував. Концерт за концертом, фестиваль за фестивалем — група зростала разом зі своєю аудиторією і доросла до Всеукраїнського туру.

Цікаво, що їхні головні хіти — «Їжачок», «Заникай», «Моя планета», «Таблетка», «Лаю себе», «Як довго я шукав» — публіка знала напам’ять і радо підспівувала. Для музиканта — це як бальзам на рани. Між іншим, як для панків, «фліти» вельми інтелігентні: не матюкаються на сцені, не помічені у антигромадській поведінці, не скандалять із пресою і охороною. Ірраціональний анархізм класичних панків, який і є ідеологічним стрижнем, присутній і в творчості «флітів», але має трохи інший вимір. Усі пісні групи — це віддзеркалення поглядів молодих людей на той букет проблем, які молодь успадкувала від попередньої генерації, від «совдепівської» моралі...

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>