Відтоді, як вельми вдало стартував сольний проект Святослава Вакарчука «Вночі», законне місце визнаних королів поп–рок–сцени виявилося вакантним... Нині на нього цілком слушно претендують найближчі конкуренти — «СКАЙ» і «Друга ріка». І правильно — за сумарною кількістю зафіксованих у медіа–просторі радіохітів ці команди вже не поступаються «океанам». Хоча все ж таки рекордсменом за тривалістю радіо–ротацій була і залишається «Друга Ріка». І це, між іншим, неважко довести. Беремо до рук нову CD–збірку BEST і бачимо — там фактично кожен із 21 треку підкорював у той чи інший період національні хіт–паради країни. Підраховано, що кожна з включених до збірки пісень звучала в ефірі не менше 1000(!) разів. Збірка з двох дисків, де зафіксовано найкращі аудіохіти та відеокліпи до кожного(!) з них, підсумовує перші десять років творчого життя «вічно другої» після «Океану» «Другої Ріки», яка, між іншим, безупинно «дихає в спину» королям поп–рокового олімпу. Секрет успіху цього «житомирського феномена» простий. Створюючи яскраві і небанально–мелодійні пісні, вокаліст Валерій Харчишин як автор слів та гітарист Олександр Барановський як автор музики завжди апелювали до найсокровенніших струн української душі, знаючи, що ця душа — найсентиментальніша у світі... А колишній «скрябінець» Шура Гера остаточно завойовує цю душу розкішно–витонченими клавішними партіями. Дивно, як це він встигає займатися сольними проектами та грою в складі також досить популярної команди Dazzle dreams... Окремої уваги заслуговують рафіновано–стильні відеокліпи «Другої Ріки», які, безумовно, виконують роль рекламного локомотива для групи. Водночас вони являють собою справді мистецькі зразки сучасного кліпмейкерства. До речі, «Друга Ріка» мала б подякувати Долі та Вищим силам за те, що їхній бас–гітарист Віктор Скуратівський виявився ще й вправним режисером — із 20 відзнятих для групи відеоробіт половину він зробив власноруч. Серед них — найхітовіші речі «Другої Ріки» останнього року — «Космозоо», «Фурія», «Відчиняй», «Денніч», «Кінець світу».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
