Українські студентки на робочому місці — в магазині міста Вірджинія–біч. (Фото автора.)
Ви маєте знайомих, які їздили до США за програмою Work&Travel USA? Якщо ви — студент, маєте напевно. Засмаглі знайомі повертаються з розповнілими валізами і річним запасом вражень. Де–не–де в них вихоплюється «bill» замість «рахунок» абощо. Минулого року до США за цією програмою з’їздили 9 тисяч українських студентів, цьогоріч — 13 тисяч. Тож у спудеїв дедалі частіше закрадаються думки: а може, ось воно — найкраще студентське літо, яке я проморгав... «УМ» спробувала розібратися, чому студенти престижних українських ВНЗ рвуться до США виконувати некваліфіковану роботу? Чи все так бездоганно й пізнавально, як розповідають у відповідних агенціях? І що з цього мають агенції, які організовують «ворк» і «тревел»?
Від поїздки до Штатів очікують насамперед перфектної мовної практики. Та програма Work&Travel USA — не мовні курси й далеко не завжди гарантує вам Expert English. 21–річна Олеся, студентка Інституту філології КНУ, хотіла гарно відпочити й попрактикувати англійську. Вона працювала два місяці в магазині містечка Вірджинія–біч (штат Вірджинія). «Я їхала абсолютно одна на інший континент. Це величезний життєвий досвід. Всюди: у магазинах, на пляжі, в парках розваг — працювали наші люди... Ні з ким і поговорити англійською».
Олеся зауважує, що невдовзі її єдину з іноземних студентів підвищили до касира. Заробляла сім доларів за годину. Через два тижні отримала перший чек на 500 доларів. Додому ж привезла... 60: «Ми ходили в клуби, парки розваг, на шопінг... У трикімнатній квартирі жило 12 осіб. До кінця моєї програми залишилося вісім. Спали на надувних матрацах. Вихідні не збігалися, було важко зібратися навіть утрьох, тому я часто ходила на пляж сама. Подорожувала мало. Їздили ми на крадених велосипедах, які купили в бідному афроамериканському районі — такому, як показують у фільмах... Роботодавці ставилися добре. Американці іноді дратуються, якщо персонал погано розмовляє англійською».
Досвідченіші студенти вирушають до США насамперед на заробітки. 20–річний Павло, який сам працює менеджером в агенції, що пропонує програму Work&Travel, поїхав до Аляски на рибний завод. Цю роботу вважають найтяжчою. «Спочатку ми прибирали завод до початку сезону. Працювали три–вісім годин на день. Потім — 10—15. Завод повністю автоматизований. Окремі люди вивантажують рибу, відрубують голови, виймають кишки тощо. Я працював у відділі філе — там чисто, більше робочих годин і зарплатні. Вставав о 6 ранку, приходив додому о 1–й ночі... Жили за кілометр від заводу, нас безкоштовно привозили автобусом. За два тижні побачив чек на $2000 і захотів працювати ще більше. Були дні, за які я заробляв $250 і... приходив додому о 6–й ранку». Незважаючи на виснажливе «гастарбайтерство», Павло каже, що йому сподобалося. На рибному заводі навіть вдалося покращити англійську: хлопець спілкувався з мексиканцями, домініканцями, болгарами, румунами... Привіз додому близько 6 тис. доларів. Переліт до рибного заводу в Чівіку був п’ятиступеневим. Павло вибрав цю віддалену місцину, щоб побувати в Анкориджі, Нью–Йорку та інших містах. Зараз він має на меті отримати візу до США на п’ять років.
Історії бувають пляжно–декоративні чи несамовиті заробітчанські, є й майже романтичні. Вікторія, 22–річна студентка Інституту журналістики, зараз у Солт Лейк Сіті, штат Юта. Вона працює в аеропорту. Ні, не стюардесою.
«Ми обслуговуємо людей, які не можуть пересуватися без сторонньої допомоги. Тобто я тягаю інвалідні візки, а дорогою розважаю пасажирів балачками. Допомагаю розібратися в аеропорту: в які ворота їм треба, де кафе, курилки тощо. Платять 6,55 долара за годину плюс «чайові», яких набігає близько 20 доларів на день. Моя зміна — 40 годин на тиждень, з овертаймом — 45—50 годин. Дуже стомлююся, зате не нудно й воно того вартує. Моя мета — провести час якомога краще: побачити всі пам’ятні місця, добре погуляти і зробити так, щоб це літо запам’яталося. Тому я не дуже економлю. Наприклад, пішла до автошколи і складатиму тут іспит на права... Я все уявляла собі гіршим. Тому радію з того, що маю. Це країна, де незнайомі люди можуть запросто почати спілкуватися в автобусі чи на зупинці. Робочий клас може дозволити собі всі принади життя, а керівники — такі самі прості люди».
Однокурсник Вікторії, 20–річний Іван, торік працював рятувальником у штаті Невада, за 100 км від Лас–Вегаса. У нього склалася інша думка: «Там усе чітко: трохи запізнився, і колега скаже керівництву. Має на це повне моральне право: мовляв, так ти крадеш його час. Усі вітаються, усміхаються, але та ж людина може позаочі сказати, що ти повний козел. Напевно, це щось ментальне».
За словами Павла, у Києві діють близько 30 агентств, які пропонують програму Work&Travel USA. Половина з них не має ліцензій, працюють як посередники посередників: студент звертається, і його направляють до більшої компанії, яких урешті є 5 найбільших — AU–PAIR, «Aспект», «Колізей», Ukrainian Exchange, «STI Україна».
Агенції зацікавлені представити програму в найвигіднішому світлі: показують найкращі світлини, менеджери розказують про свій позитивний досвід тощо. Діє система стимулювання: якщо приведеш в агентство друга, отримаєш знижку близько 100 доларів. Деякі вчорашні клієнти так заробляють на нову програму — Павло привів 20 знайомих, Андрій — 10.
Павло і його колега, 20–річний менеджер Андрій, поділяють клієнтів свого агентства на кілька груп. Близько половини вирушає по зарібок. Середня мінімальна зарплатня у США — 5,50 долара за годину роботи. Рятувальники можуть отримувати 11 доларів, офіціанти — мінімум плюс чайові, продавці — вісім доларів. Ще популярними є вакансії фотографів, хостес (працівники готелю), гувернантів.
Для другої категорії програма Work&Travel — просто кладка до життя в Америці. З американською візою в кишені студенти вступають у тамтешні університети, фіктивно одружуються чи й лишаються нелегально.
Ще є «мрійники», котрі «надивилися фільмів, начиталися статей, поспілкувалися з американцем у ICQ і просто дуже хочуть жити в Америці».
За словами менеджерів, Work&Travel USA — для людей віком 18—30 років. Але рекламуються рамки «18—24, студенти». Посольство США — одне з найдоскіпливіших. Кандидатів після 25 розглядають як потенційних нелегалів.
Якщо клієнт неправильно заповнює документи, в агенції замовляють нові. Їх доставляють зі США. Тоді сплачуєте за вартість документів «трансфер» + 100 доларів за те, що ти «невмійко». За збір до посольства і страхування беруть 120 доларів. Насправді збір вартує 35 доларів, а страхування — 40—60 доларів. Решта йде агентству (про це клієнтам зазвичай не розказують). Андрій розповів, що рятувальники після прибуття тиждень перебувають на спеціальних безкоштовних тренінгах. Одна агенція організувала в Києві двогодинний тренінг для студентів за 300 (!) доларів.
Квитки теж можна купувати через агентства. І переплачувати сотню–другу. А то й 700 доларів, як Іван, студент Інституту журналістики. Він купував квитки двічі через плутанину в документах. Завинила агенція. Хлопець вирішив не подавати до суду, щоб усе–таки полетіти до Америки.
Якщо дуже треба, студентів «роблять»: виготовляють заліковку, довідку з місця освіти... Але в посольстві це перевіряють. Якщо ж у виші такий не навчався, його депортують.
Ірина Клименко, кандидат психологічних наук, викладачка факультету психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, вважає, що молодь вирушає до США, аби самоствердитися, приймати власні рішення, довести свою незалежність. Павло та Андрій розповідають про overtime, понаднормову роботу: «Ти працюєш 16—18 годин. Іде «бабло», його треба косити. Деякі хлопці тижнями не сплять, сидять на енергетиках, каві й цигарках. Бувало, привозили додому 10—15 тисяч доларів. Але то рабська робота».
Попри шалену рекламу, 22–річна Тамара, магістрантка Національного авіаційного університету, не збирається «батрачити» у США. «Ця програма пропонує марудну фізичну працю, після якої людина тупіє. Американці не вважають нас особливо розвиненими. Думають, що ми їдемо тільки по гроші. Я не боюся такої роботи, але навіщо туди їхати? Працювати можна й тут на дві ставки, зате нерви батьків будуть збережені».
Американські роботодавці платять на 30—40 відсотків менше податків, якщо беруть на роботу іноземних студентів за програмою Work&Travel USA. Тобто для них це вигідно. Американські компанії співпрацюють з українськими агенціями через посередників. Це так звані спонсори. Вони пропонують вакансії. Якщо студент хоче, аби роботу йому знайшло агентство, має заплатити приблизно 200 доларів. Тоді він гарантовано підпише контракт, в аеропорту його зустрінуть, привезуть на роботу й у разі проблем допоможуть. Волієте зекономити — шукаєте роботу самі. Тоді, щоправда, ніхто за вас не відповідатиме. В інтернеті безліч оголошень на кшталт «робота для студентів у Америці за 50 доларів», тобто за цю суму знайдете вакансію. Як пояснили Павло та Андрій, вас може хто–небудь зустріти, привести в сумнівний ресторанчик і приставити мити посуд за п’ять доларів на годину. А наступного дня, нічого не заплативши, власник оголосить, що ви йому не підходите, і виставить на вулицю. Іноді обдурюють і «спонсори»: не зустрічають після прибуття і студентами фактично ніхто не цікавиться.
Якщо дуже кортить до Штатів, краще точно визначитися, навіщо ви туди їдете, і отримати максимум достовірної інформації. Директори агенцій полюбляють говорити в інтерв’ю, що Work&Travel USA — то культурний обмін. Де ж тоді американці, що приїздять до України рятувати на пляжах? По суті, програма — це звичайне студентське заробляння грошей: миттям машин, доглядом за тваринами в зоопарках, роздачею листівок у костюмі сендвіча тощо. Звісно, це робота. Тільки в Україні таку роботу подають як «унікальну можливість», «твоє незабутнє літо» й далі за текстом.
Випробувати ж English і досхочу помандрувати вдається не всім. Комусь не стає грошей, комусь — часу, а хтось поставив зовсім інші цілі. А що ж робити тим, кому хочеться за кордон, але немає 1,5—2 тис. доларів на програму Work&Travel? Чи тим, кого не відпускають батьки, переживаючи, як дитина житиме одна три місяці на іншому континенті? Існує альтернатива. Це безкоштовні освітні молодіжні програми. Середня тривалість — два тижні, перебування — штибу all inclusive: зустрічі з викладачами, бізнесменами, урядовцями обраної держави, дорогу і проживання забезпечує сторона, що приймає. Короткотермінові літні програми пропонують різноманітні громадські організації й фонди європейських держав. Є про що подумати й що пошукати...
Вибори на окупованих територіях Донецької та Луганської областей іще навіть не почалися, а ексцеси довкола них уже тривають. Минулої п’ятниці активісти та симпатики полку «Азов» влаштували під стінами Верховної Ради ціле фаєр-шоу, погрожуючи розігнати парламент, якщо вибори (а відповідно, і легітимізація самопроголошених «республік») усе-таки відбудуться. >>
Блискуча перемога Джамали, окрім усього іншого, означає й потребу прийняти наступний конкурс у Києві. Втім це може бути й інше українське місто. Пропозиція організувати Євробачення-2017 у Криму, звісно, звучить вельми привабливо, але будьмо реалістами. >>
Недавня відставка Арсенія Яценюка була довгим та болісним процесом. Але найбільш прикрим є не це. А те, що Яценюк пішов примусово-добровільно: не тоді, коли відчув, що настав його час, а тоді, коли його підштовхнули до цього чисельні й заплутані «договорняки» на найвищому рівні. >>
Випробування Північною Кореєю водневої бомби запускає цілий ланцюг асоціативних роздумів. Передусім про те, чи є ефективним договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ)? А також про те, чому ті, хто грає за правилами (як Україна), опиняються у програші, тоді як ті, хто правила порушує (як КНДР) отримують можливість говорити зі світом iз позиції сили? >>
Богдан Гаврилишин — засновник благодійного фонду свого імені, який сприяє становленню людей нової генерації (стипендії, гранти, стажування), член Римського клубу (міжнародна організація, в яку входять представники політичної та економічної еліти 30 країн світу), директор Міжнародного інституту менеджменту МІМ-Женева, фундатор економічного форуму в Давосі, учасник Ініціативної групи «Першого грудня». >>
Згідно з оприлюдненим 16 березня у Римі звітом ООН World Happiness Index 2016 («Індекс рівня щастя у світі-2016»), Україна посіла 123-тє місце з охоплених дослідженням 156 країн світу. Нашими сусідами по «щастю», чи радше «нещастю», є африканські країни Кенія (122-ге місце) та Гана і Конго (124-те і 125-те місця). >>
