«А ти гулєй, гулєй, гулєй...»

«Кожна людина — художник» — навчав відомий перформер, професор Йозеф Бойс. Щороку реалізовувати його концепцію можна на фестивалях, які масово відбуваються по всій Україні. Там і горщики ліпиш, і хрестиком вишиваєш, і коників малюєш, і нелюдським голосом співаєш, і танець живота після першої репетиції, як професіонал, «виплітаєш». На Міжнародному фестивалі «АртПоле», який відбувся із 12 по 18 липня на пасовищі біля Південного Бугу в селі Воробіївка Вінницької області, кожен із 15 тисяч відвідувачів у міру своїх талантів і бажання міг стати мегасуперовим художником. Упродовж тижня воробіївське поле перетворилося на відкриту велетенську лабораторію, в якій зустрічалися музиканти, актори, художники, мультиплікатори. Свято відчувалося відразу на підході. Уздовж села влаштували цілий табір народних майстрів зі своїми виробами, було що тут випити і з’їсти. Тільки виходиш з автобуса і — гуляй душа, пекла нема!

Як умієм, так і пієм

Незважаючи на те, що фестиваль тривав цілий тиждень, пік його буяння припав на два останні дні. «АртПоле» — це ті самі знамениті «Шешори», які були в минулі роки. Назва змінилася з причин розширення проекту. Раніше фестиваль орієнтували на велику сцену, веселу етнічну музику і танцюючу публіку. Тепер це — суміш мистецьких галявин, де попередні п’ять днів люди тільки тим і займалися, що на пахучому сіні відвідували майстер–класи і творили свої артефакти. Із мультиплікатором Степаном Ковалем дітлахи зробили п’ять мультфільмів у різних техніках. На фірі цілими днями їздили «глухонімі», які ніколи раніше не співали. Тут безголосим «артистам» під цмокання і «гайта–вісьта» фірмана розминали горлянки. В останній день фестивалю після репетицій на фірі на їхньому концерті–перформенсі ніде було яблуку впасти. Бабусі з Прикарпаття вчили ліпити сирних коників. Молоді художники з Києва навіть тих, у кого дві ліві руки, навчили робити витинанки і літаючі ліхтарі. Галерею просто неба створили художники Ілона Сільваші і Ярослав Присяжнюк, Жанна Кадирова, Андрій Гуренко, Володимир Нойс, Орися Нечипорук, Дмитро Матюхін, Воло­димир Кузнецов, Анатолій Беляєв. До кінця фестивалю все поле і каміння на Бузі були заселені літаючими кораблями, метеликами і міфічними істотами. Одним словом, щоб стати художником, треба було «добудувати природу», що вийшло дуже органічно і гарненько.

«Возрадуймося ж від мала до велика»

Як би фестиваль не називали — «АртПоле» чи «Шешори» — родзинкою так і залишилася музична програма, яка розтягувалася з вечора до ранку в прямому розумінні слова. Для виступу групам ліміт не встановили. Скільки маєш пісень — стільки співай. Більшість виконавців були іноземці, але для тих, хто їздив на всі «Шешори», ці музиканти рідніші рідних. Склад гуртів якщо не за назвами, то за мотивами залишився незмінним. Польська «Оркестра св. Миколая», французько–італійські «Телямур», білоруські «НагУаль», «Бут» зі Швеції, «Пакава Ить» із Росії, наші «Пропала Грамота», «Перкалаба» і «Татош Банда». Такий підхід організаторів виправданий бодай із тих міркувань, що меломани можуть прослідкувати, як за рік виросла та чи інша група. З новою програмою у п’ятницю дуже втішила «Пропала Грамота». Їхні пісні розбавляли актор на ходулях і каліки з паличками, які просять милостиню. Стосовно останніх, мається на увазі нова пісня «Пропалої Грамоти» «Копієчка», якій, безперечно, світить велике майбутнє на всіх радіостанціях. «Возрадуймося ж від мала до велика, коли просить у тебе копієчку каліка...», — як справжній гуру, вчить соліст гурту Павло Нечитайло.

Усі «Шешори», а тепер, звісно, і «АртПоле», закривають знамениті гуцули «Перкалаба». «Хлопці, на фестиваль їхали лише заради вас. Дайте, будь ласка, автограф», — просить група юнаків у соліста «Перкалаби» «Федота» — Андрія Федотова о п’ятій ранку. Він, на відміну від своїх виснажених шанувальників, навіть після шестигодинного виступу виглядає як огірочок. Прикурює цигарку, дивиться, хто з музикантів вижив до кінця виступу і з єхидною посмішкою роздає автографи. «Вижили? А я попереджав, що ніч буде довгою і веселою. А ти гулєй, гулєй, гулєй, бо получиш бамбулєй», — підспівуючи «Горри», регоче Федот. Гурти, які грали в останній день, свої сили вичерпали до півночі. Тоді за кермо взялася «Перкалаба», щоб побити рекорд Гіннесса із тривалості концерту. Грали рівно шість годин. Щоб публіка не розбігалася, повторювали одні і ті ж хіти, від яких навіть мертвий не всидить на місці. Не знаю, чи хтось сумнівається, але гуцули співають істину: «Парагвай, Парагвай, кого любиш вибирай, а я сильно люблю всiх, Перкалабу–бабу–лабу бiльше». І як після «АртПоля» їх не любити?

На «АртПолі» іще чисто

Українці — народ доброзичливий, любить погуляти, але за забави платити не вміє. Кожного другого обурювало, що абонемент на один день коштував 15 грн., а коли з наметом і на два–три дні, тоді 100. Правда, на фестивалі не було таких гуртів, щоб із відвідувачів стягувати по сотні, і організаційні моменти дратували не на жарт (стосується неприбраних туалетів). З кухнею цього разу все вийшло перфектно смачно, що аж слинки текли. На полі зробили велетенську їдальню «Українське село» і годували не гірше, ніж у «Пузатій хаті». «Платний вхід справді у багатьох викликав обурення. Особливо у місцевих жителів. Але ми ж не собі ці гроші візьмемо в кишеню. Зібрані кошти підуть на розвиток фестивалю та підтримку будинку–інтернату в селі Ситківці Немирівського району Вінницької області. Скільки точно виручили за квитки — ще не знаємо. Але можу сказати точно, що всі до копієчки віддамо на благодійність», — запевнила «УМ» одна з організаторів фестивалю Ольга Михайлюк.