А купу після себе прибрав?

У сезон літніх відпусток більшість доріг, якими пересуваються відпочивальники, ведуть до моря. А до найтеплішого й, що дуже важливо нині, «найдешевшого» Азовського моря прямують, складається враження, навіть навпростець і бездоріжжям. Шкода тільки, що в донедавна збережених тут диких куточках природи пляжники поводяться по–дикунськи. Приміром, влітку дуже потерпає від навали туристів, які мають звичку залишати після себе гори сміття, Білосарайська коса на Азовському узбережжі. Ця унікальна природна зона є улюбленим місцем відпочинку, але, на жаль, перетворюється на сміттєзвалище.

Варвари на «Меотиді»

Упродовж останніх років представники громадської організації «Чистий берег» добровільно та за власні кошти й сили наводять лад на Білосарайській косі. Тобто проводять санітарну «зачистку» берега моря, де влітку стоять наметові містечка. Роботи тут для волонтерів «Чистого берега» вистачає, бо на гектарах території — тонни різноманітного сміття.

Не слід забувати, що йдеться про територію регіонального ландшафтного парку «Меотида». Та навіть статус заповідної зони не спиняє «дикунів», які в пошуках мальовничого куточка для відпочинку їдуть автомобілями територією орнітологічного заповідника. «Автодикуни псують природний покрив Білосарайської коси і завдають величезної шкоди середовищу проживання тварин та птахів, а також під колесами гинуть унікальні тутешні рослини», — розповідає голова громадської організації «Чистий берег» Юліан Михайлов.

Начальник відділу рекреації регіонального ландшафтного парку «Меотида» Андрій Кияненко продовжує: «Ми питаємо в туристів на колесах: «Як ви сюди потрапили?» Відповідають: «Проїхали пляжем...» Що робити в цій ситуації? Ми, як правило, записуємо номери автомобілів. Та вже наперед знаємо, що відшукати й покарати винних здебільшого неможливо».

Автотуристів нітрохи не лякає стаття 191 Цивільного кодексу України «Порушення режиму охорони природно–заповідних територій», що передбачає за в’їзд транспорту на територію заповідного фонду штраф від 51 до 85 гривень. Тому за цих умов волонтери «Чистого берега», аби не допустити автомобілі на віддалені «дикунські» пляжі, копають такі собі протиавтомобільні рови. Та й вони не зупиняють пляжників. «Ми перекопуємо дорогу, а вони тоді їдуть через територію тутешнього рибгоспу, — свідчить Юліан Михайлов. — А охоронці рибгоспу ще й гроші беруть із них за в’їзд і кажуть, що ці кошти підуть саме на прибирання сміття...»

Пережитки менталітету

Проте збирати й вивозити звідси сміття активістам «Чистого берега», серед яких працівники маріупольських промислових підприємств, представники малого бізнесу, журналісти та студенти, доводиться за свої кошти. Влітку, коли на людних пляжах ніде порожній пляшці впасти, вони двічі на тиждень збирають сміття у великі пластикові пакети, а потім вивозять на сміттєві полігони. Кажуть, за один такий заїзд доводиться вивозити звідси три–чотири тракторні причепи сміття.

Добровільні прибиральники Білосарайської коси усе ще не втрачають надії привчити пляжників до контейнерів, які встановили на краю заповідної території. Деякі туристи й справді слухняно зносять різноманітні відходи до баків, на жаль, таких — меншість. «Дається взнаки менталітет та культурний рівень більшості відпочивальників, які не поспішають прибирати після себе», — зітхає Андрій Кияненко.

А директор Мелекінського комунально–курортного підприємства Володимир Попович, який теж «має зуб» на несвідомих пляжників, ще й нарікає на нестачу відповідної техніки та кадрів. «У нашому розпорядженні є тільки два трактори, два сміттєвози, один орендований ваговоз та 13 працівників, — розповідає він. — Із цим арсеналом нам доводиться обслуговувати декілька десятків кілометрів узбережжя моря, де розташовані більше сотні баз відпочинку».